Катерина Коба: Молоді лідери без корупційного досвіду – це можливість для України рухатися вперед набагато швидше

Катерина Коба - блондинка, яка ламає стереотипи не лише на відео, а й у реальному житті. Сама родом з Луганської області з родини підприємців, вона всього в житті прагнула досягати сама.

Спочатку переїхала до Києва вчитися на медсестру, бо завжди мріяла допомагати людям. Потім продовжила навчання як біолог-генетик. Під час Євромайдану приєдналася до активу автомобілістів.

І вже будучи киянкою, не лише опікувалася допомогою хлопцям на фронті, а й досі переймається проблемою інтеграції переселенців в українське суспільство. І нещодавно ініціювала новий проект - фонд «Громадська взаємодія», спрямований на допомогу тим, хто постраждав від війни. “Йдеться про півтора мільйонів людей, які змушені були полишити домівки з валізою в руках і навряд чи найближчі роки зможуть повернутися”, - пояснює ініціативу Катерина Коба.

З активною дівчиною ми познайомилися ще під час виборчої кампанії, на одній з акцій “Стоп політичній корупції”, ще одного проекту, до якого вона також долучалася. Виборчі права мешканців окупованих Донбасу та Криму - та тема, якої ми вирішили почати розмову.

- Як ви думаєте, чому досі не прийнято законопроекти, які б дозволили вихідцям з Донецької, Луганської областей та Криму обирати місцеву владу та депутатів по мажоритарних округах?

- Тут немає особливої “зради”. Просто політикам - і місцевим, і всеукраїнського рівня, незрозумілий цей електорат. Вони не бачать в переселенцях свого потенційного виборця. Вони не хочуть образити місцевих людей, які часто у переселенцях бачать загрозу, а не можливість добросусідських відносин.

Ми маємо 1,4 млн переселенців, які, на жаль, не змогли обрати собі мажоритарного депутата. Однак, якби вони мало право голосу, то, цілком можливо, конфігурація політичних сил у парламенті була б дещо іншою, аж до відсутності монобільшості. Із місцевими виборами - ще більший ризик. Адже місцеві депутати якраз вирішують щоденні проблеми людей - лавки, освітлення, дороги, дитячі садки. Переселенці, як і місцеві мешканці - теж мають повноцінне право на користування цією інфраструктурою. Але без права голосу місцева влада їх просто не почує. Тому зараз ми плануємо працювати над тим, аби цей голос у них з’явився

- Чому ви вирішили взятися за питання переселенців в 2019 році, фактично після 5 років після виникнення самої проблеми?

- Ми вважаємо, що зусиль, які докладає держава для вирішення їхніх проблем, все одно недостатньо. Більше того, попри створення окремого міністерства з питань окупованих територій, системного підходу так і не знайдено.

Я сама родом з Луганська, також низка членів моєї команди теж із Донбасу, у багатьох там залишилися родичі. знайомі, друзі дитинства, адже на мирні території переїхали далеко не всі. Цілі пласти проблем залишаються у підвішеному стані.

Не це тільки питання надання права голосу внутрішньо переміщеним особам на виборах до Верховної ради на мажоритарних округах і на місцевих виборах. Це й процедура виплати допомоги, компенсації за втрачене житло, постійні принизливі перевірки від соцпрацівників, і упередження щодо “донецьких” та “луганських” і, врешті-решт, відшкодування шкоди, завданої військовими діями, компенсації за втрачене майно і житло. Попри те, що пройшло вже 5 років – про останню проблему по суті навіть не починали говорити.

- Чому вирішили розпочати нову ініціативу, а не доєднатися до вже наявних?

- На мою думку, відсутність досвіду – це і плюс, і мінус. Разом з командою юристів, які також мають стосунок до Донбасу, ми розуміємо специфіку та проблематику регіону. Де в чому навіть трошки глибше, ніж колеги, напрацювання яких ми уважно вивчаємо.

Ми дійсно не маємо готових шаблонів чи рішень, а плануємо розв’язувати проблеми у спосіб, який вважаємо прийнятним, наприклад, зі свого бізнес-досвіду та розуміння стосунків між людьми, які втратили все там, але вирішили будувати тут своє нове життя по суті з нуля. Адже це і є той новий досвід, який накопичився за останні п’ять років в Україні. Чому про нього так мало говорять по ТБ? Я вважаю, що про успіхи наших треба розказувати більше!

Досвід же «старих» політиків показує, що ефективно вирішувати системні проблеми вони не здатні. Передусім, через «кругову поруку» корупційних схем, політичні домовленості та комерційний інтерес у всьому. Мне як молодого політика це турбує. Тому я дійсно вірю, що нові лідери без корупційного досвіду – це можливість для України рухатися вперед набагато швидше.

- Які проблеми переселенців ви вважаєте найважливішими для України сьогодні?

- Передусім, це недооціненість самої теми в державній політиці. Кілька мільйонів людей змушені були різко змінити своє життя, а держава, по суті лишила їх виживати сам на сам, бо більшість програм дали на відкуп місцевій владі і їхню ефективність мало хто контролює.

Питання соціальних виплат, недискримінації на роботі, в школі, при винайманні квартири – це уже наслідки того, що в цілому на ці виклики держава дивиться крізь пальці.

Президенту, уряду і їхній команді в парламенті, як мені здається, вартувало би більше уваги приділяти цьому питанню. Адже його вирішення добре лягає в концепцію об’єднання країни. Взаємодопомога, підтримка, яку ми маємо надати один одному – це найкраща можливість продемонструвати єдність в часи війни.

- Які ініціативи ви будете пропонувати в першу чергу?

- Перше – це законопроекти про надання повноцінного права голосу виборцям, які переїхали з окупованих територій.

Друге – це запровадження реальної політики інтеграції переселенців у місцеві громади. Попри те, що на папері ці процеси відбуваються, насправді на місцях все зводиться до локальних ініціатив приватного бізнесу чи окремих чиновників, а системної роботи не проводиться.

Третє – це вирішення питання відшкодування шкоди громадянам, які постраждали внаслідок окупації, в тому числі, втратили житло та інше майно на окупованих територіях. Поки що немає не те що механізму, а й серйозної розмови про це, хоча пройшло 5 років.

- Що саме плануєте робити для втілення ініціатив в життя?

- Крім юридичної роботи і системних досліджень, ми також маємо намір проводити роз’яснювальні та консультаційні акції на підтримку наших ініціатив. Одночасно ми готові до співпраці із іншими профільними громадськими об’єднаннями в разі, якщо наші цінності та цілі будуть збігатися.

- А чи є у вас якийсь “дедлайн”, який ви ставите собі у виконанні виконанні поставлених задач? Адже може минути ще 5 років і ми знову з вами говоритимемо про те саме?

- Ми переконані, що цілком реально вийти на ухвалення новою Верховною радою закону про повноцінне право вибору для переселенців напередодні місцевих виборів 2020 року.

Інші законодавчі ініціативи, очевидно, також будуть орієнтовані на роботу із новим складом парламенту. Тобто найближчі 5 років - це саме той термін, коли протягом якого хотілося б знайти відповіді на більшість запитань.

Довідка УМ

Коба Катерина Валеріївна. Народилась 13 березня 1986 року в Брянці Луганської області, переїхала до Києва здобувати вищу освіту на початку 2000-х. В 2004 році в столиці закінчила Перший медичний коледж (фах - медсестра). У 2009 році закінчила Інститут біології та медицини Національного університету ім. Т. Шевченка, де отримала диплом біолога-генетика. У 2013 році закінчила Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю “правознавець”.

З 2018 року Катерина - керівник департаменту соціальних проектів компанії “Росинка”, де як голова Благодійного фонду “Громадська взаємодія”, реалізувала низку проектів підтримки ініціатив із дитячого та юнацького розвитку, спортивних та мистецьких проектів.

В 2018 році відновлює роботу ГО “Патріотичний рух України”, яку було засновано її батьком разом із низкою ветеранів АТО та підприємців для організації підтримки військовослужбовцям та їхнім родинам, захисту соціальних та громадянських прав. Зокрема, ГО займається питаннями допомоги із працевлаштування ветеранів до соціально відповідальних компаній.

Фонд та ГО стають засновниками спільного проекту “Громадська взаємодія”, що займається аналізом дотримання прав переселенців, здійснює моніторинг наявності та втілення політик інтеграції внутрішньо переміщених осіб до місцевих громад, а також систематизує та структурує судову практику щодо порушення гарантованих державою прав внутрішньо переміщених осіб.