Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Ксенія Каян пережила облогу Маріуполя, втратила сина, але лють до ворога додав жінці сили жити далі
Об'єднання українських продюсерів у лютому планує зняти документальний фільм «Лють дозволяє мені дихати» про історію Ксенії Каян, однієї з героїнь стрічки «Маріуполь. Невтрачена надія», яка втратила сина Богдана у Маріуполі.
Як інформує Україна молода, про це повідомляє VGL sinema у Фейсбуці.
«Коли ми записували інтерв’ю для «Маріуполь. Невтрачена надія», то відразу зрозуміли, що історія Ксенії - більша, ніж те, що може вмістити фільм про вторгнення російських окупантів. Це фільм-портрет. У героїні є внутрішній вогонь, який і роздмухує попіл її горя, але і дає їй енергію боротьби за життя. Зараз українці борються з ворогом зовнішнім, але після перемоги для багатьох настане час боротьби з ворогом внутрішнім, з посттравматичним синдромом», - розповів автор ідеї та режисер фільму Максим Литвинов.
За його словами, Ксенія Каян працювала в міжнародній гуманітарній місії, що займалася гуманітарним розмінуванням на Донбасі, у путінській росії ця організація названа екстремістською, що створювало для Ксенії додаткові ризики під час повномасштабного вторгнення 2022 року.
Але сама історія більше про особисте - героїня фільму «Лють дозволяє мені дихати» провела у Маріуполі перший місяць вторгнення, коли російські загарбники знищували місто усіма можливими способами.
«Містяни ховалися від ракетних та авіаударів, наприклад, у підвалі драматичного театру, і ми знаємо, як трагічно це закінчилося; або у підвалі філармонії, як Ксенія. Вона провела там багато днів разом із кількома сотнями цивільних і згадує цей стан так: «Ми там були не людьми, ми там були… організми»,- зазначили в ОУП.
Під час російської атаки на Маріуполь Ксенія Каян втратила сина Богдана. Після пережитого вона не знала, як жити далі.
«На той момент у мене вже був намір щось із собою вчинити. Але поки що я тримаюсь якось за це життя. В мені зараз дуже велика ненависть і біль. І ця лють допомагає мені дихати. Я розклала собі ймовірні варіанти розвитку подій. Перший варіант – збожеволіти, пускати слину й сидіти, хитаючись, у кутку. Другий варіант – довести себе до інфаркту. Третій варіант – вкоротити собі віку. І четвертий варіант - пройти реабілітацію та спробувати повернутися до подоби, якоїсь подоби нормального життя. Я так сіла, розписала ці варіанти. І я зрозуміла, що перших три Богдан би не схвалив», - розповідає Каян у фільмі «Маріуполь. Невтрачена надія».
Як повідомляла УМ, фільм про загиблого побратима «Андрій Жованик. Світ як воля та уява» створено за ініціативи Арсенія Білодуба — заступника командира добровольчого підрозділу 5-й Легіон, що входить до Сил спеціального призначення, поета і фронтмена рок-ватаги «Сокира Перуна», та Ігоря Малякіна — з серпня командира 5-го Легіону.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>
Прем’єра постановки «Ukrainomania — ревю одного життя» за текстами та біографією класика австрійської літератури Йозефа Рота, який народився на Львівщині, відбулася в січні у віденському Фолькстеатрі (Volkstheater Wien). >>