Загинув документаліст, який на Берлінале представляв фільм про Маріуполь

«Абсолютно жахливо і шокуюче... Литовський режисер-документаліст Мантас Кведаравічюс загинув у суботу в Маріуполі, в Україні, де безстрашно документував  божевільну криваву війну»,  - повідомила  режисерка та продюсерка Giedrė Žickytė (Moonmakers ) із Вільнюса.  

 

Вона назвала колегу справжнім художником, поетом кіно, загадковою і хороброю душою, констатувавши: «страшна втрата для кіноспільноти Литви та всього світу».

 

Мантас Кведаравічюс (нар. 1976) отримав ступінь бакалавра у Вільнюському університеті, ступінь магістра культурної антропології - в Оксфордському університеті (Великобританія). Навчався в Кембриджському університеті (Великобританія), де працював над  докторською дисертацією.

 

Із  2003 по 2005 рік Кведаравічюс викладав теорію релігії, права і політики в університетах Нью-Йорка. Із 2006 року проводив розслідування катувань і зникнень людей на Північному Кавказі.

 

Такий багаж знань і досліджень став основою для створення режисером  Мантасом Кведаравічюсом дебютного документального фільму «Барзах» про людей, які зникли в Чечні. Коли зниклі повертаються уві сні, кажуть, що вони походять з Барзаха - землі між живими і мертвими.

 

У 2011 році  цей фільм  був удостоєний призів на Берлінському міжнародному кінофестивалі,  об'їздив багато інших міжнародних кінофорумів. А також отримав премію «Срібний журавель» у Литві за найкращий документальний фільм року.  

 

У 2016 році Мантас Кведаравічюс представляв на Берлінале свою другу документальну стрічку «Маріуполіс» - про українське місто Приазов’я, яке має помітну грецьку історію. За початковим задумом це мало було бути відображенням зустрічі у повсякденні цих двох ліній у місті Донецької області. Бо ж загалом серед наукових  інтересів документаліста  — грецька міфологія та сліди давньогрецької цивілізації на теренах Європи.

 

Але додалася  пунктирно й третя – загибелі людей у Сартані поблизу Маріуполя і захисту українських земель від ворожих обстрілів. Після годинної документальної кінорозповіді переважно без виразних і чітких кадрів, якось між іншим, по радіо говорять про загиблих під час руху похоронної процесії 5 людей, ще двох потім померлих у лікарні та 18-х поранених…

 

                                                                   Мантас Кведаравічюсзнімав Маріуполь із 2015 року.

 

Напевно, по іншому би сприймала «Маріуполіс», якби дивилася його до того, як побувала уже 2021 року у Маріуполі і потрапила на фестиваль грецької культури у Сартані. Утім, познайомившись із зовсім іншим життям цих сусідніх  населених пунктів, яке вписувалося у формат масштабного проекту «Маріуполь – велика культурна столиця»,  -  мені зрозумілі всі філософські послання глядачам режисера Мантаса Кведаравічюса, в яких йдеться про буденність життя, ідеологічні нашарування і зіткнення традицій.

 

«Очікувалася гострополітична, викривальна картина, з відтворенням найгостріших, найемоційніших фрагментів війни на українському південному сході, - такий відгук на «Маріуполіс» надіслав із Берлінале київський кінокритик Сергій Тримбач, який «Україна молода» надрукувала 17 лютого 2016 року. - Такі очікування Кведаравічюс не виправдав. 

 

Антрополог за освітою, він подає Маріуполь як такий собі універсум, де всього напхом напхано. Де є передусім життя — причому воно цікавить режисера чи не у всіх проявах. 

 

Тому у фільмі на рівних пробіг жучків грудьми напіврозваленої жіночої статуї, і пробіг військовиків з автоматами (характерно, що обабіч двоє чоловіків незворушно грають у нарди). 

 

Власне військових, конфліктних епізодів не дуже багато. Ось вулиця міста одразу після обстрілу, симпатична молода журналісточка налаштовується на ведення репортажу. А ось вона ж із батьком у морі, рибу ловлять... Зі сміхом і приказками.

 

Є й епізод, коли жителі Маіруполя виходять на свято 9 травня, День Перемоги. І — конфліктні розмови. Учасник війни, полковник, груди в орденах — наполягає на тому, що Україні належить бути нарешті вільній; досить, нажилися за різних сатрапів. А поруч жіночка лагідно стверджує, що Сталін — заледве не божа людина. Отакий він, Маріуполь. Його структуру холоднокровно і досліджує режисер-антрополог із Вільнюса.

 

Зрештою, це справді фільм, в якому основним є правда самого життя, а не тієї чи іншої ідеології чи політики».

 

У 2016 році «Маріуполіс» у Києві показували у рамках міжнародних кінофестивалів Docudays UA та «Молодість». Фільм був знятий у копродукції Литви, Німеччини, Франції та України.  

 

Наприкінці жовтня 2020 року в обмеженому кінотеатральному прокаті в Україні була представлена документальна стрічка Мантаса Кведаравічюса «Парфенон», після літньої прем’єри у нашій країні у програмі «Молодості». Вона знята в копродукції України, Литви та Франції. Світова прем'єра цього фільму  відбулася а рамках Тижня критики на Венеційському кінофестивалі в 2019 році. 

 

Кінопроект «Стасіс», який в майбутньому вилився в повноцінний ігровий повнометражний фільм «Парфенон», Мантас Кведаравічюс почав готувати ще 2015 року. Коли вперше приїхав в український Маріуполь, який уже рік був прифронтовим містом у війні, яку росія почала в Україні на наших східних територіях. 

 

 Зйомки «Парфенона» відбувалися в Україні, Туреччині, Литві, Греції та Уганді. З  Афін фільм переносить глядача в Стамбул, а потім в Африку чи Одесу. І в цьому фільмі, як у «Маріуполісі», раптом звучать слова: «Учора в поселенні Сартана під обстріл потрапила похоронна процесія… В Маріуполі оголошено день жалоби». 

 

Глядачі не дізнаються, яким би був наступний фільм литовця Мантаса Кведаравічюса про Маріуполь, бо загинув 2 квітня 2022  від ракетного удару,  під час спроби вирватися із  заблокованого рашистами понад місяць приазовського  міста. 

 

Сталося це у 38 добу  російської повномасштабної війни проти України. Литовські ЗМІ також повідомляють, що 45-літній режисер  вже пережив полон, мав перелом руки, пише Džina Donauskaitė із Lietuvos žurnalistikos centras.

 

Офіційного підтвердження смерті Мантаса Кведаравічюса немає. Багато ЗМІ посилаються на пост  про загибель документаліста з камерою в руках, який у фейсбуці написав   режисер Віталій Манський.