Музей Івана Гончара, який поступово став одним із хедлайнерів музейного руху України, 10 листопада презентує проєкт «Музей Івана Гончара online: відкрита платформа про українську традиційну культуру».
Цей музей один із перших почав працювати над оприлюдненням оцифрованої колекції: на момент відкриття сайту буде викладено близько 1500 експонатів, у наступному році буде викладено ще 1000 одиниць.
Оцифрування — це не тільки новий спосіб зберігання експонатів, який забезпечує безперешкодний доступ людям до музейних скарбів, які теоретично належать усім, а по факту — музейним зберігачам. Це новий тип мислення музейників і вільний інформаційний обіг артефактів.
Втім, сучасна онлайн-платформа — дороге задоволення. Створення нового сайту уможливила підтримка Українського культурного фонду і Zagoriy Foundation, а як розвивати, підтримувати його далі на високому рівні — поговорили з заступницею директора Музею Івана Гончара з нематеріальної культурної спадщини Мирославою Вертюк.
Мирославо, оновлений сайт Музею імені Івана Гончара, крім традиційних розділів — колекція, історія музею, виставки, освітні програми, матиме й таку незвичну опцію як одяг у форматі фото 360. Які ще нові формати чи розділи будуть на сайті?
У форматі фото 360* ми представляємо 20 комплексів народних строїв із різних регіонів України, включно з аксесуарами, головними уборами, взуттям. Кожен комплекс супроводжується описом, а всі елементи вбрання подані також окремо з детальним музейним паспортом у розділі «Колекції».
Одна з наших головних новинок, якою ми пишаємося і в яку було вкладено багато роботи — науковий блог, який під керівництвом професорки Марини Гримич, сподіваємося, стане міжнародним майданчиком для діалогу науковців із різних країн світу. Блог, як і весь сайт, буде двомовний — українською і англійською мовами, ми мріємо, що англомовна версія відкриває нашу культуру трішки більше для світу.
Здавалося б, це вже така норма, на якій особливо не варто акцентувати увагу, але проаналізувавши сайти українських музеїв, ми бачимо що менше 5% усіх існуючих сайтів мають англомовні версії, а описом колекції можуть похвалитися одиниці. Тому я думаю, що це вартий уваги аспект.
Ще один освітній інструмент — схеми кроїв і вишивок. Ми представимо на сайті 30 зразків сорочок — чоловічих, жіночих, дитячих, і рушників – у схемах. Це розшифровані схеми вишивок з описом технік, особливостей крою та схеми крою для шиття. Ми у всіх своїх пропозиціях ідемо за запитом суспільства, який сформований у процесі нашої діяльності.
Фахівці музею проводили багато консультацій щодо вишивання, щодо кроїв, до нас часто звертаються із проханнями про надання зразків весільних рушників. Сподіваємось, що такий інструмент дозволить усім охочим робити реконструкції традиційного вбрання, відшивати сорочки, рушники, і таким чином продовжувати життя традиції.
Більшість технік шиття є в доступі для опанування — існує багато відео, майстер-класів від людей, які свого часу навчались у фахівців Музею Гончара і вони зараз дуже активно розвивають тему традиційної вишивки, мають YouTube-канали, на яких представлені ці техніки. А розшифровка саме музейних предметів і презентація у відкритому доступі сприятимуть тому, що традиція буде жити і розвиватися.
І таким чином ви зможете вести боротьбу з псевдотрадиційним одягом?
Так, це теж правда. Чим більше ми показуємо, розповідаємо, тим більше формується розуміння естетики традиційної культури, зокрема, одягу, вишивки.
15-го грудня ми презентуємо і наш освітній онлайн-курс «Знай свою Україну», який буде представлений у розділі «Навчитися», але посилання переводитиме наших відвідувачів на платформу EdEra, де буде розміщений сам курс.
Ми працюємо над ним понад півтора року, і перший блок «Різдво» представимо синхронно з презентацією сайту. Тому ми мріємо, що діти будуть теж відвідувачами нашої платформи.
У вас було багато красивих атмосферних відео на YouTube-каналі Kozamedia, на яких зафіксовані майстри, експедиції, події. Чи будуть вони прив’язані до нового сайту? Чи буде архів?
Ми хочемо розвивати нові формати відео. Створюючи двомовну платформу, ми вирішили зробити переклад, титрування наших відеоматеріалів англійською. І перші 30 відео з ресурсу Kozamedia будуть представлені з титруванням англійською мовою і новою айдентикою, адже ці відео — це фіксація нашої діяльності за 10 років.
Є інтерактивні активності на сайті?
Під це закладено функціонал, але продуктів на презентації сайту з інтерактивністю поки не буде. Ми запланували цю роботу на наступний рік.
А онлайн-крамничка?
Крамничка теж у планах. Бо головне не кнопка «Крамничка», а що буде за нею стояти. Ми маємо намір створити відділ маркетингу, і з ними працювати над продукцією, з якою буде сенс запускати крамничку.
Є така проблема, сьогодні люди хочуть одягати вишиту сорочку на день вишиванки, на релігійні свята і так далі. І в ці дні суспільство ділиться на дві частини: одна частина - це ті, що знають, які мають бути орнаменти, який має бути крій і автентичні сорочки, і друга частина, яка потерпає від того, що вони одягають вишиванку – і знову не так.
Традиційна культура набуває популярності і, звісно, на цьому полі виникає багато імітацій, кітчу, несмаку. Скажіть, яке ставлення у музейних співробітників, у вас особисто до таких речей: освічувати, бити по руках, чи казати «приходьте в музей розбиратись, ми вам розкажемо, як треба»?
Так, ця тема справді кілька разів на рік набуває гарячої фази на. День вишиванки, День незалежності і принагідно до інших подій, що дотичні до традиційної культури. Моя особиста позиція, і вона близька до нашої спільної музейної позиції, що, по-перше, точно не треба демонструвати хейтерства і показувати пальцями на тих, хто вдягає таку чи не таку вишиванку. Якщо суспільство недостатньо має цієї інформації, це свідчить про певні наші історичні травми і проблеми.
По-друге, якщо люди не знають добре своєї культури , можливо і ми як музей недопрацювали, Тому є готовність брати на себе відповідальність за те, щоб різними способами, інструментами та надихаючими ідеями доносити цю інформацію про правдиву українську культуру, зокрема в одязі. Точно робити це не через дорікання і критику, а через любов до культури і готовність ділитися нашими напрацюваннями та відкривати збірку для широкого загалу Бо, на жаль, є в нас достатньо інституцій, до яких закриті усі шляхи, до їхніх архівів їх і фондів.
П’ять років тому Музей Івана Гончара спільно з громадською організацією “Центр дослідження і відродження Волині” запланували день традиційного костюму. І попри те, що він поки не набув такого розголосу як день вишиванки - у національному масштабі, на наступний 2022 рік у Києві запланована велика програма до цього дня. І я думаю, що це буде можливість для музею та спільноти, яка працює в цій темі, показати найкращі зразки традиційного вбрання, поговорити про реконструкцію як важливої форми у збереженні традиції.
Коли хтось критикує машинну вишивку чи зразки її інтерпретацій, маємо розуміти, що на сьогодні зробити копію традиційної сорочки - це дороге задоволення, яке не кожен може собі дозволити. Але кожен може зробити її власноруч: якщо є доступ до такої інформації, до схем і кроїв, де будуть описані кольори, орнаменти, техніки, ви маєте зразок відзнятого автентичного оригіналу.
Традиційна вишивка - це можлива до опанування річ, хоча не всім вдаються складні техніки, але більшості - досяжні. Якщо хтось хоче проявити свою ідентичність через вишитий одяг і не має можливості купити дорогу річ, цілком можна вбрати вишиту футболку (бажано правдивим орнаментом) і вже бути причетним до цієї спільноти.
Десь із 2004 року важко уявити, щоб перша леді України не з’явилась на публіці у вишитій сукні чи сорочці, а в день вишиванки усі 460 депутатів Верховної Ради, Кабмін, чиновники різних рангів приходять у вишитих сорочках.
Цікаво, скільки цих людей або їхніх представників звертаються до музею. І чи є така культурна практика, коли ти не знаєш, який народний стрій правильний, ти не йдеш на Андріївський узвіз і не питаєш, ця вишиванка красивіша чи ця, а звертаєшся в музей. І чи є у музейників можливість працювати з такими запитами?
Безумовно, це одна з наших важливих функцій, і ми завжди відгукуємось на подібні запити, консультуємо, даємо інтерв’ю, публікуємо матеріали в наших соціальних мережах. Нам складно відстежити, кого ми консультуємо і з якою метою, бо не завжди стилісти, дизайнери перших осіб можуть декларувати причетність до тих чи інших проектів або персон. Але ми відкриті до будь-яких запитів. Цього літа, наприклад, один стиліст вивчав нашу збірку для того, щоб створити вбрання для першої леді.
Я думаю, що хоч ми і говоримо про музей Івана Гончара як про інституцію, яка у сфері традиційної культури є однією з провідних, але є ще приватні колекції, до прикладу “Відкрита скриня”, “Древо”, “Кровець”, колекція Богдана Петричука на Івано-Франківщині, Інституту колекціонерства або проєкти “Шляхетний одяг”, “Центр дослідженя і відродження Волині”. Вони досить активно працюють у просвітницькому напрямку, створюють виставки, сайти, видають каталоги. Тож, якщо є бажання, то є де запитати.
Хоча спостерігаючи, у що іноді вбирається під знаком “традиційного українського” вищий український політикум немає певності, що вони апелюють до першоджерел або консультуються з фахівцями. Тому якщо від них буде запит - музей завжди відкритий.
Музей Гончара презентував кілька виставок у Верховній Раді - за бажання у них є доступ до цієї інформації. Інше питання, що у перших осіб не завжди є час у цьому розбиратись, хоч вони мали б бути творцями цих трендів, бо на яких орієнтується значна частина суспільства.
Я б хотіла відзначити роботу українських дизайнерів, які прикладають творчі сили для створення якісного сучасного етно. Вважаю, що є хороші тенденції, і до цієї продукції є інтерес і запит суспільства. Нещодавно у звичайній крамниці бачила торбинку, на якій було вишито дерево життя - зразок із давнього традиційного рушника. Ще 10 років тому такі можна було побачити або в гарній сувенірній крамниці або на ярмарку в музеї чи придбати у майстрів.
Сайт - це історія неодноразова. Чи буде команда, яка підтримуватиме і наповнюватиме сайт?
Насправді, сайт - це ще один музей: для того, щоб мати якісний контент, мають працювати дизайнери, редактори, науковці. Бо після презентації платформи її треба далі й далі наповнювати інформацією. І це серйозне завдання на близьке майбутнє, а для цього нам потрібно оновити штатний розпис. Потреби музею змінюються, а існуючий штатний розклад і нові потреби функціонування музею перебувають на різних континентах. Поки навіть не мріємо про IT відділ, а він має бути основою для сучасної музейної роботи.
Поки ми створювали сайт, оклад IT-фахівців виріс від 2000 доларів до 6000 доларів. Бо ринок “перегрітий”, і ковід тільки збільшив запит на таких фахівців. Музей не може собі дозволити таку розкіш, а без цифрових баз даних та інших цифрових форматів ми не зможемо бути музеєм майбутнього, видимим у міжнародному культурному контексті. І це забирає дуже багато можливостей. Проте, ми пишемо грантові проєкти і завдяки цьому робимо поступ.
Цей проект ви робите за грантові кошти УКФ?
Так, ми стежимо за діяльністю УКФ, і поки культурна спадщина у їхніх програмах є серед пріоритетів, ми подаємося і вже маємо кілька втілених проєктів: Міжнародний проєкт “Поліфонія”, “Ніч традиційного танцю” і “Музей Івана Гончара online”.
Сьогодні надихає те, що є меценати, для яких культурна спадщина є видимою і важливою сферою, і вони готові підтримувати і розвивати її. Zagoriy Foundation цього разу співфінансує наш проєкт. У фундаменті нашого музею лежить збірка також мецената - Іван Гончар віддав свою приватну колекцію державі.
Думаю, що це не останній фактор, який був перевагою для підтримки нашого проєкту Zagoriy Foundation, оскільки вони розвивають культуру меценатства в Україні сьогодні А родина директора музею петра Гончара власним коштом вже вдвічі примножила збірку музею. Це заслуговує на повагу суспільства.
Як ви вирішували питання з дизайном, який буде цей сайт: яскравий, грайливий, консервативний, традиційний? Бо більшість людей думає, що традиційна культура - це щось консервативне.
В процесі ми відхилили шість варіантів дизайну, отак і вирішували. Підхід такий, що найбільш консервативна культура - традиційна, подається в найбільш модерновий спосіб: по-перше, такий контраст дає хорошу драматургію в подачі, а по-друге, модерновий дизайн візуально близький для сучасного ока. Тобто ми маємо вписати ці предмети, ці скарби і цінності у сучасний культурний простір України і світу. І всі свої проєкти ми будуємо на такій позиції..
Валерія КОРЧЕВСЬКА