Цей день в історії: народився Богдан Ступка

Цього дня народився Богдан Ступка (1941-2012), український актор театру і кіно, художній керівник столичного Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.

Родом актор з селища Куликів на Львівщині. Народився під час німецької окупації. До сцени – акторства і співу його привчили рідні. Батько співав у Львівській опері, там співав і мамин старший брат, а тітка була концертмейстером.

За лаштунками Львівської опери юний Богдан почув спів Івана Козловського та Сергія Лемешева, долучився до світового оперного мистецтва. Актором мріяв стати з 17 років, але вступав спочатку на хімічний факультет Львівського університету.

Щоправда, провалився на іспитах, працював в обсерваторії та заочно вчився на філологічному факультеті Львівського університету. «Я б міг стати хіміком, або звіздарем, але, як бачите, став актором… Мабуть Господь кожному з нас призначає якусь роль у цьому житті…», - зауважував Богдан Сильвестрович.

У 1961 році він закінчив акторську студію при Театрі ім. Марії Заньковецької, згодом працював у ньому (його наставником був Сергій Данченко). Дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка.

У 1978 році на запрошення Сергія Данченка, який тоді очолив Театр ім. Франка, перебрався до Києва. 1993 року отримав Шевченківську премію за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом. Роль Тев’є Ступка зіграв понад 300 разів. Загалом на сцені зіграв понад 50 ролей, а в кіно – більш як сотню. У 1999-2001 роках був міністром культури, у 2001 році, після смерті Сергія Данченка, очолив Театр імені Івана Франка. Народний артист, Герой України. 

На його рахунку понад 100 театральних ролей, серед них: Король Лір в однойменній виставі за Шекспіром, Микола Задорожний у "Викраденому щасті", цар Едіп у постановці за Софоклом. 

У кіно Богдан Ступка дебютував у фільмі Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" (1971 рік). Також він працював із відомими кінорежисерами, серед них були й: Отар Іоселіан, Кшиштоф Зануссі, Єжи Гофман, Режис Варньє, Юрій Іллєнко, Кіра Муратова.

За своє творче життя він зіграв у понад 100 фільмах та серіалах. Цікаво, що завдяки своїй колоритній зовнішності Богдан Ступка дуже часто грав історичних постатей.

Усе життя Ступка прожив із однією жінкою – Ларисою Корнієнко.

Відомі цитати Богдана Ступки

Практично девізом життя у Ступки була його цитата: "Хай кажуть, що хочуть, а я живу, як живу".

"Я вчу молодих людей, як себе морально поводити в житті. Я не вчу їх грати, тому що цього навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити".

"Я – людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть".

"Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні здійснюватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому".

Богдан Ступка також любив своїх глядачів і вважав, що: "Український глядач – найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є кращою нагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство".

Актор тривало хворів, і говорив: "Господу Богу все добре вдалося – і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість – ні. Ідеш вулицею, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою".

"Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде... Але це не означає, що вже завтра з’являться золоті гори".
"Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес".

"Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство".

"Усе наше життя – суцільна імпровізація, а значить, все наше життя – це джаз".

Богдан Ступка зажив слави не тільки як один із найяскравіших і найпотужніших українських акторів, але і як надзвичайно мудрий, розважливий керівник та наставник. Молоде покоління франківців добре пам’ятає батьківські звернення метра: «синку-донечко» та чи не миттєве гасіння різних конфліктів і розбрату. Він цінував у людях, передусім, щирість і людяність; сам був зразком шляхетності, толерантності і порядності.