«Золотий» український піарщик Руслана, яка ніколи не приховувала, що її успіх великою мірою — заслуга менеджерів, отримала днями «Золотий рінгтон». Цю нагороду було вручено вперше в історії українського шоу-бізнесу, паблішингу та контент-провайдингу за обсяги розповсюдження ліцензійних копій мелодій для мобільних телефонів на території України: після шаленої реклами на телебаченні та радіо замовлення на уривок з Dance with the wolves перевищили 15 000 офіційних замовлень. Нагадаємо, що в одній з версій цієї пісні (результат саунд-експериментів, які втілили СJ Nekrasov та проект Zebra) сольну партію виконували не звичні інструменти — гітара, сопілка тощо, — а монофонічний мобільний телефон. У квітні на цей трек зробили також мальований відеокліп. Одночасно інноваційний контент-провайдер Live! (компанія Fontel) почав ексклюзивне розповсюдження рінгтону «Танець з вовками».
Взагалі-то такі послуги — відносно нова галузь для українських музикантів. Але «в епоху спорту і синтетики» вона стає дедалі перспективнішою і, як наслідок, страждає від великого обсягу неофіційних «піратських» продажів. Водночас у Європі відрахування за авторські права (так звані «ройалті») з офіційних продажів контенту складають сьогодні вагому частину офіційного прибутку виконавців. Продюсер Руслани Олександр Ксенофонтов — за прибуток внаслідок піару: «Вручення «Золотого рінгтону» претендує на статус чи не найгеніальнішого інформаційного приводу для українського шоу-бізнесу. А все тому, що українські артисти не вміють у порівнянні з західними сусідами робити піар».
А сама Руслана, як завжди, пророчить усім сім мішків сюрпризної вовни. Наприклад, обіцяє стати ще доступнішою — цього разу як головний герой гри для мобільного: «Вже у грудні ми готуємо представити на суд європейської «мобільної» публіки інноваційний проект у галузі мультимедійних комунікацій — мобільну Java-гру цікавого формату. Усім мобільним геймерам буде надана можливість керувати у ритмі «Диких танців» образом Руслани на екрані свого телефону».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
