Ворота до Криму

Минулого тижня довелося двічі перетинати пункт пропуску в Чонгарі, який нині розділяє материкову Україну та Кримський півострів. На цю дворазову процедуру перетину мілітаризованого кордону згаяли щонайменше годин шість. Враження, зауважу, не з приємних. До того ж виникає відчуття, що потрапив не в «Контрольований прикордонний район», на що вказував придорожній попереджувальний знак, а в такий собі район типових військових навчань.

Судіть самі: по обидва боки автотраси Сімферополь—Харків до самого Сивашу — дві суцільні лінії окопів. У першому, російському, — замасковані артилерія й зенітки, у другому, тому, що поруч із блок–постом, — так само зариті в землю бронетранспортери, кулеметні гнізда, бойові позиції гранатометників і снайперів. А перед ними через усе поле рясної озимини — два ряди «колючки». Така сама картина і на українському боці. З тією тільки різницею, що при такому ж стрілецькому озброєнні першу лінію оборони тримають бійці Державної прикордонної служби України. Нейтральна смуга на той момент — приблизно три кілометри (наразі вона значно звужена за рахунок «наступу» наших прикордонників до кримського кордону). Її шосейна ділянка була вщерть забита транспортом із материкової України у бік бунтівного півострова.

На кримському блок–посту нас «шмонали» кримські «беркути» в масках і міліціонер–«пепеесник». Заглянули у багажник легковика, «бардачок», змусили підняти килимки, прискіпливо вчитувалися в наші документи. У черзі на цю досі небачену перевірку ми чекали не більше години. Але тільки тому, що у напрямку Херсонщини зібралось якихось сім–вісім машин. Тоді ж нас, медійників, суворо попередили: нічого не фотографувати навіть на нейтральній смузі. Мовляв, інакше карти пам’яті чи навіть самі фотоапарати будуть вилучені...

Наші ж прикордонники поводились ввічливо і коректно, порівняно з їхніми кримськими візаві. Та й сама перевірка паспортів зайняла лічені хвилини. А от із водієм Ескандером, що «підкинув» нас на своїй автівці з кримського до українського пункту контролю, «зелені кашкети» спілкувались довше. Адже йому, кримчанину із Нижнєгірська, — 22 роки, відтак він повністю підпадає під «ризиковий» віковий ценз. Керівництво ДПС не без підстав вважає, що чоловіки віком 20—40 років із кримською реєстрацію можуть мати спеціальні диверсійні доручення від російських окупантів. Відтак їхня перевірка має бути ретельнішою.

Повернення ж на окуповану батьківщину для нас розтягнулось приблизно на п’ять годин. І це тільки тому, що нашому водію Володимиру вдалось втиснутись між фурами десь посередині трикілометрової черги. Згаяли час розмовою з товаришами по «нещастю». Скажімо, турецькими далекобійниками, які більш–менш пристойно розмовляли російською. «Краще, щоб було, як раніше, без черг», — пояснив Махмуд, який перевозив на своєму «Рено» асфальтоукладник із Луганська до Євпаторії.

Наші ж люди виявилися говіркішими. Наприклад, Надія Пур із Токмацького району Запорізької області разом із 25–річним сином поспішала «Жигулем» на сільгоспярмарок до Ялти, охоче показала свій товар — тушки кроля, гусей, курей, індиків, домашні ковбаси (дещо ми навіть у неї придбали просто на місці). Виявляється, у родини Пур звичайний сільський бізнес — вирощування птиці. Свої 8 гектарів паю вони здають в оренду, отримуючи плату зерном. Це дозволяє родині щороку утримувати до півтисячі голів птиці. Реалізовують м’ясо на кримському Південнобережжі. «Якщо такі черги будуть і влітку,— бідкається жінка, — то уявіть, що буде з моєю птицею за шість–вісім годин перебування на спеці. Доведеться шукати інші місця збуту. Думаю, що оберемо тоді Київ чи Дніпропетровськ»...

Забігаючи наперед, скажу, що нашу співрозмовницю ми зустріли наступного дня на ярмарку перед Ялтинською міськрадою. Вона повідала нам про свої вчорашні митарства. Виявляється, кримські «прикордонники» на півострів її так не пустили, бо у жінки не було дозвільних санітарних документів на її птицю і ковбасу. Тож вона повернулася до Мелітополя, значну частину товару залишила у машині сина, а решту перевантажила в сумки та сіла на найближчий потяг до Сімферополя...

А наш водій Володимир, до слова, корінний сибіряк і давній приятель автора цих рядків, після другої перевірки на тому ж кримському посту дорогою довго кепкував щодо інтелектуальних здібностей міліціонера–прапорщика. Останній у багажнику машини знайшов рушник, розгорнув його і побачив ... плавки Володимира. Страж порядку не відразу повірив, що це справді предмет нижнього одягу, а не маска–«балаклава» екстреміста.

СЛУЖБА

До лав російської армії жителів Криму і Севастополя почнуть призивати з 2015 року. Про це заявив у понеділок міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Він додав, що до кінця 2016 року кримчани служитимуть на рідному Кримському півострові, а в подальшому — на всій території Російської Федерації.