Нагрітися на торфі

Останні дні зими для працівників ДП «Волиньторф» видалися дуже гарячими: вони змушені були захищати своє підприємство від новопризначеного в Києві виконувача обов’язків директора. За допомогою київського чиновника, який мав його представити колективу, той намагався потрапити в робочий кабінет. Поки директор Іван Киричик їздив до столиці, аби продовжити контракт, Міністерство енергетики та вугільної промисловості тихцем прислало на Волинь засватаного претендента на його місце. При цьому не поставило до відома про нове призначення ані сам колектив, ані волинську владу, не кажучи вже про районну. Тому вся громада стала на захист «Волиньторфу», головного бю­джетоутворюючого підприємства Маневицького району. До­лучилися до цього й народні депутати, побачивши в подіях довкола підприємства непрості «кадрові перестановки».

Рейдерів цікавлять прибуткові підприємства

— Методи так званого нового керівництва ДП «Волиньторф», яке потай від людей намагається захопити печатку та статутні документи підприєм­ства, свідчать про їхній намір рейдерським шляхом прибрати до своїх рук прибуткове державне підприємство. Сьогодні «донецькі» розгорнули масштабний наступ на прибуткові підприємства по всій країні. Вони не гребують нічим. Їх не цікавить доля людей чи майбутнє району. Їх цікавить лише власний прибуток. І зараз брудні руки рейдерів дісталися до «Волиньторфу», — так прокоментував ситуацію народний депутат від ВО «Свобода» Анатолій Вітів.

Мешканці селища Прилісне поїхали до Києва шукати правди. Разом із народним депутатом Ігорем Єремєєвим, обраним на їхньому виборчому окрузі, вони пішли з’ясовувати ситуацію в Кабінет Міністрів. А ситуація справді дивна. ДП «Волиньторф» сьогодні працює стабільно і навіть з прибутками. Воно впродовж чверті століття є найбільшим в Україні виробником екологічно чистого виду палива — торф’яних брикетів. Волиняни виробляють шість із десяти українських торфобрикетів, а їхню продукцію купують 13 областей. Ще близько 30 відсотків своєї продукції маневичани експортують до Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії, Німеччини, Італії (навіть до Швеції відправляли).

Лише минулого року підприємство дало до бюджету Маневицького району 1,2 мільйона гривень і 150 тисяч гривень до бюджету Маневицької селищної ради. У районному бюджеті небагатого поліського Маневицького району податки «Волиньторфу» становлять 80 відсотків усіх надходжень. Підприєм­ство забезпечує дешевим паливом практично всю бюджетну сферу області. Тут працює 382 людини, а середня зарплата становить 3810 гривень, що значно більше, ніж середня зарплата по Волинській області. Отож ніяких претензій до дирекції бути не повинно. Чому ж тоді Київ прислав свого нового керівника? Та ще й людину, яка не працювала на торфовидобувному підприємстві, і в цій галузі взагалі...

— Рейдерів не цікавлять неприбуткові підприємства. Саме тому вони спрямували свою увагу на «Волиньторф», — пояснив ситуацію на сесії Маневицької районної ради нардеп Анатолій Вітів.

Щедрі дари – затишшя перед бурею

Саме перспективність і прибутковість успішного державного підприємства впали комусь в око у столиці. Методичність, з якою цей таємничий потенційний власник волинського торфу крок за кроком готує стабільне державне підприємство до «прихватиції», вже навіть не дивує. Надто явно стирчать його вуха в усіх останніх рішеннях, прийнятих у високих київських кабінетах. Маневицькі торфовидобувники вже кілька років живуть, як на пороховій діжці. Вони знали, що до них підбирається цей таємничий хтось, але не думали, що це станеться так швидко й у такий примітивний спосіб.

Перший наїзд вони витримали у 2011–му, коли їхнє підприємство ледь не випало з державного переліку об’єктів, які не підлягають приватизації. На щастя, тоді цього не сталося. Ба, навіть зрушилося з мертвої точки питання, яке впродовж десяти останніх років не могли вирішити. Підприємство через перепони в Земельному кодексі не могло отримати дозвіл на розробку нових ділянок. Тих земельних відводів, що тримали до 2002 року, вистачало б максимум на три роки. А далі два заводи залишилися б біля розбитого корита. І ось справжній подарунок від уряду: розпорядженням Кабінету Міністрів України № 843–р від 31 жовтня 2012 року ДП «Волиньторф» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 205,1 га. Отож з’явилися реальні перспективи на майбутнє. Волинські заводи отримали можливість ще як мінімум п’ять років видобувати торф i виготовляти екологічно чисте паливо. Окрім того, ще й фінансову підтримку від держави отримали — 10 мільйонів гривень за програмою технічного переоснащення та видобутку торфу (Кабмін передбачив їх у держбюджеті). Усього волиняни до кінця року мали отримати ще близько шести мільйонів. Ці кошти через кілька років дозволили б збільшити обсяги виробництва, а число працюючих — до 600 чоловік. Та, як виявилося, це було затишшя перед бурею.

Тепер, після зміни керівництва, слід очікувати виключення успішного підприєм­ства зі списку заборонених до приватизації, ну а далі вже — справа техніки. Тому народний депутат Анатолій Вітів відразу після вищезазначених подій у Прилісному зареєстрував у парламенті проект закону про внесення змін до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», аби виключити можливість фактичної передачі підприємства «Волиньторф» у приватні руки. Водночас відбулася позачергова сесія Маневицької райради, на якій депутати прийняли звернення до Президента, Кабінету Міністрів, Голови Верховної Ради з проханням продовжити контракт з Іваном Киричиком на п’ять років. Усі без винятку працівники підприємства підписали лист на підтримку свого директора. Голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук заявив, що на державному підприємстві «Волиньторф» не було ніякого рейдерського захоплення і що воно є і буде державним. Просто Кабмін у своїй роботі допустився помилок, через які склалася така ситуація.

Чи вдасться волинянам відстояти інтереси державного підприємства та місцевої громади? Хочеться сподіватися. Принаймні міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький відкликав свій наказ про призначення виконувачем обов’язків директора ДП «Волиньторф» Олександра Шульги.

P.S.

У суботу в будинку культури селища Прилісне відбулися збори, на які прийшов весь колектив «Волиньторфу». Позиція людей беззмінна — своїм директором вони бачать тільки Івана Киричика, який вивів підприємство із боржників у прибуткове й перспективне. І бачать два свої заводи тільки державними. Первинна профспілкова організація ДП «Волиньторф» звернулася до ЗМІ з заявою, у якій, зокрема, зазначається: «Ми знаємо, що сталося з флагманом торф’яної промисловості України ДП «Чернігівторф», де сьогодні заводи довели майже до повної зупинки. Мільйонні борги із податків, заборгованість із заробітної платні, обладнання здане в металобрухт. І все це через непродуману політику Міністерства, яке на керівну посаду призначало бізнесменів, спортсменів, депутатів, заготівельників металобрухту, тобто людей, далеких від торф’яної промисловості. Держава втратила торфопереробні заводи, а люди роботу. Адже нині із 34 заводів, які функціонували в Україні, стабільно працює лише три, два з яких входять до складу державного підприємства «Волиньторф».

Волинські торфовики висловили готовність іти всім колективом під стіни Кабміну й відстоювати своє право на робочі місця, місцевих бюджетів — на податки, а держави — на 90 тисяч тонн екологічного палива щороку.