Про те, як складно і майже неможливо вжитися під одним дахом двом творчим особистостям, говорено-переговорено. Висновок із дискусій, що тривають десятиліттями, наступний: внутрішня конкуренція, властива митцям, і є тією корозією, що методично і з апетитом «з'їдає» родинну ідилію. Але принцип правило-виняток спрацьовує і у цій давно перевіреній темі.
Ганна Примакова та Віталій Призант знайомі з дитинства. Сьогодні вони — не лише художники, а й подружжя. Успішні як у творчій, так і в родинній іпостасі. У галереї «Коло» відкрилася їхня спільна виставка «Палітра настроїв» — переконливе спростування всіх теорій про неможливість родинного і творчого комфорту двох митців.
«Тут ми презентуємо близько 35 наших робіт, — розповідає Віталій Призант, — що були написані за останні п'ять років. Деякі полотна — своєрідне продовження нашої поїздки до Криму, де ми працювали над проектом «Ню на фоні моря». Морська тематика «Палітри настроїв» — ніби альтернатива тому ж Айвазовському, який бачив і фіксував море тепер і зараз. Море Призанта — це насамперед осмислення й асоціації, що виринають уже після повернення додому. А сам художник асоціює себе з природою, піднімаючись вітром до неба чи опускаючись туманом до землі.
Ганна Примакова у «Палітрах настроїв» — жінка до кінчиків пальців, яка, як і її героїні, полюбляє капелюшки, парасольки і квіти, а життя «розкадровує» не роками, а порами дня: ранок, день, вечір...
«Цікаво проаналізувати цю виставку з позиції її впливу на людей певної професії, — каже психолог Діана Щербанська. — Ось, наприклад, спокійна, розслабляюча картина «Народження дня» — її можна повісити у кабінеті людини, якій часто доводиться приймати важливі рішення і яка час від часу мусить відволікатися від своєї роботи. А напружену, навіть у чомусь тривожну картину «Дві стихії» я б рекомендувала подарувати відділу продажу, де, як відомо, полюбляють пишатися здобутками і часто забувають, що життя — це постійний рух уперед».
Виставка «Палітра настроїв» у галереї «Коло» працюватиме до 30 липня.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
