Вразливий світ органіки: чому українські фермери кидають чисте землеробство

У лютому цього року українська органічна продукція нарешті отримала власний логотип.

Крім цього, фермерам, які ризикнули працювати «без хімії», держава частково відшкодовуватиме кошти, витрачені на отримання міжнародних сертифікатів якості.

Однак давно очікувана допомога навряд чи заохотить аграріїв суттєво збільшити масштаби саме таких посівів. Причини усе ті ж.

Свій товар фермери можуть продавати за вигідною ціною лише за кордоном.

Але оскільки там рівень підтримки цього сектору на порядок вищий, українці не витримують конкуренцію з місцевими виробниками.

Постачати ж товар вітчизняним супермаркетам немає сенсу через низьку платоспроможність пересічних покупців.

Саме тому виробництвом органічної продукції у нас займаються в основному ідейні ентузіасти, але й вони останнім часом помітно скорочують площі чистих посівів.

«Горох ми просто задискували»

Від 300 гектарів угідь, які фермерське господарство «Київська Русь» виділило свого часу під виробництво органічної продукції, наразі залишилося менше третини. Проєкт, що дев’ять років тому визрів як поклик душі господарів, невідворотно розбився об сумні реалії вітчизняного аграрного бізнесу.

Аби пояснити суть проблеми, фермерка Ірина Брадіштян розповіла історію про органічний горох. Цією культурою недавно тут засіяли 35 гектарів. Урожай визрів нівроку, але перед самісіньким збиранням пішли дощі. Бобові геть почорніли.

«І все! Вже нічого не вдієш! — каже вона. — Якби ми посіяли його звичайним способом, то внесли б пестициди і врятували продукцію. А так довелося просто задискувати поле. Причому йдеться не лише про втрату урожаю. Це ще пів біди. Але ми ж усе одно повинні були сплатити ПДВ державі, оскільки купували дизпаливо та посівний матеріал».

На запитання «Чи був застрахований урожай?» пані Ірина лише розсміялася. Мовляв, свого часу теж пристала на цю гру. Втім коли трапився реальний ризик, то страховики дали задній хід, не визнавши їхню проблему такою, що тягне на компенсацію. І оскільки така послуга не з дешевих, викидати гроші на вітер у «Київській Русі» більше не хочуть.

У цьому сенсі європейські виробники органічної продукції взагалі не мають клопотів. Ягідник Олег Колесник, який на шести гектарах наразі вирощує чисту малину, поділився враженням від спілкування з європейськими колегами.

«Перед тим як узяти землю, я побував у господарствах Голландії, Франції, Німеччини та Польщі, — каже він, — і зрозумів, що саме держава мусить стати двигуном у цій галузі. Без суттєвої підтримки даний сектор агроринку не може розвиватися в принципі».

Для доказу він навів історію німецького фермера, що займається вирощуванням органічних яблук. Чоловік, якому вже далеко за 70 років, спочатку показав свій сад, а потім поділився досвідом успішного ведення бізнесу. Як з’ясувалося, той уже взимку знав, що на своїх трьох гектарах восени заробить щонайменше 200 тисяч євро.

«Але ж почекай, — зауважив гість. — Так же справи не робляться. Спочатку ж треба вирахувати витрати, а вже потім говорити про прибуток». А господар усе одно гнув своє. Мовляв, зароблю і крапка.

Озвучена німецьким колегою калькуляція розвіяла усі попередні сумніви. Як з’ясувалося, цей чоловік абсолютно впевнений у тому, що у разі неврожаю він гарантовано отримає страховку.

А якщо ринок органічної продукції буде завалений яблуками і ціна на них упаде, то ці ризики компенсує держава. От і виходить, що незалежно від особливостей сезону власник саду все одно заробить свої прогнозовані 200 тисяч. Причому в нього немає своєї техніки і навіть господарського сараю. Усі необхідні роботи виконують фірми, послугами яких фермер користується у разі потреби.

«Він абсолютно спокійно спить, чітко розуміючи свій план, — резюмує пан Колесник. — То чому ж йому не працювати? Але, на жаль, бізнес самостійно організувати так процес не зможе. Тут потрібна суттєва підтримка держави».

Малина, що гірчить

Вгадати, яка саме продукція у той чи інший рік користуватиметься попитом на європейському ринку, вітчизняним фермерам вкрай непросто.

Скажімо, органічну пшеницю у них куплять скоріше у тому випадку, якщо місцеві господарники втратять урожай через негоду. Трапляються проблеми і через шалену конкуренцію.

Олег Колесник каже, що позаминулого року він виростив відмінний урожай малини і справедливо розраховував на чималий прибуток, але на ринок несподівано вийшов словенський виробник і буквально завалив Європу своєю ягодою.

Змагатися з ним, враховуючи транспортні витрати, не було жодного сенсу, тому фермеру нічого не залишилося, як продати ягоди в Україні за ціною звичайної. А це вже прямі збитки.

Ціна товару дошкуляє по-різному. Пані Ірина каже, що минулого року в неї визрів непоганий урожай чистого соняшнику, і вона знайшла на нього покупця.

Проте вартість простого зерна цієї олійної культури зросла настільки, що майже зрівнялася з органічною. Ось тут і не завадила б допомога держави, але, на жаль, вітчизняний уряд вирішив відшкодовувати лише частину витрат на сертифікаційні процедури. Останні коштують дорого, проте великої «погоди» не роблять.

Водночас зріс чиновницький контроль з боку управлінських структур. Окрім сертифікаційної компанії «Органік стандарт», яка постійно і досить жорстко моніторить господарства щодо дотримання правил ведення органічного виробництва, недавно з’явилася ще й державна структура з аналогічними функціями.

І якщо перші не лише контролюють, а й надають професійні консультації, то користі від других фермери поки що не помітили.

«Коли вони мені дали список запитань на трьох листах, то я зрозуміла, що далі ми вже не підемо, — каже Ірина Брадіштян. — Закони регулювання, звичайно, повинні бути, але коли до мене з контролем приїжджають люди, які, м’яко кажучи, «плавають» у цій темі, я розумію, що штрафів мені не оминути».

Не бачить користі від нової структури і Олег Колесник. Він каже, що виробників органічної продукції настільки жорстко перевіряють відповідні служби, що додатковий нагляд ще й з боку вітчизняних чиновників просто не має сенсу.

«Якщо вже є така потреба, то створіть відділ з 5-6 професійних людей, і нехай вони працюють з тими, хто нас сертифікує, — каже він. — Там є фахівці і напрацьована методика. Вони до нас їздять з постійними перевірками. Ми платимо їм за цю послугу гроші. Контроль там надзвичайно суворий. Не дай Боже, помітять, що хтось з моїх робітників вийшов з туалету і не помив руки, у мене одразу відберуть сертифікат».

З тим, що вітчизняним аграріям вирощувати чисту продукцію сьогодні дуже непросто, погоджується і начальниця відділу органічного виробництва Міністер­ства агропромислового комплексу Валентина Заєць.

«Я багато їздила по Україні, спілкувалася з виробниками, — повідомила вона, — тому сказане фермерами можу підтвердити. Проблеми дійсно є. Але зараз мій відділ працює над порядком державної підтримки таким виробникам. Йдеться про компенсацію витрат на один гектар угідь, на одну голову худоби, відшкодування до 30 відсотків вартості засобів захисту рослин, добрив, насіння, кормів. Зрозуміло, що суми далекі від європейських, але ми вважаємо, що це перший крок до реальної підтримки наших виробників».

Сертифікат якості ягідника-ентузіаста Олега Колесника.
Фото газети «Слобідський край».

Просто статистика

На планеті залишилося не так і багато ґрунтів, які не забруднені хімічними засобами догляду за посівами. Минулого року Інститут землеробства НААН розробив детальну карту еколого-генетичної придатності ґрунтів для органічного виробництва, розділивши їх на кілька зон.

Найбільш придатними для такого виду сільськогосподарської діяльності виявилися землі у Харківській та Черкаській областях. Частково придатні у Київській, Вінницькій, Кіровоградській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Тернопільській. І навпаки, малопридатними для органіки були визнані території поблизу Чорнобиля, а також шахтарські зони Луганщини та Рівненщини.

Загалом в Україні під органічне виробництво відведено усього лише 1 відсоток загальної площі угідь, де працює 600 сертифікованих за європейськими стандартами операторів.

На думку старшої наукової співробітниці Інституту ґрунтознавства та агрохімії Лариси Шедей, цей показник не такий уже й низький, оскільки країна займає велику територію, сприятливу для землеробства. Але при цьому наголошує — у тій же Європі під органіку сьогодні відводять до 20 відсотків посівів зі стійкою тенденцією росту.

На Харківщині сертифікати європейського зразка наразі отримали 25 виробників. Переважна більшість із них займається рослинництвом. Є також органічна пасіка, чотири підприємства з переробки готової продукції і п’ять господарств, що спеціалізуються на виробництві органічних добрив та засобів захисту рослин.

У регіоні також працює компанія, що виробляє органічний білий та чорний шоколад, і унікальна фірма, яка експортує 15 видів сертифікованих круп.

Як «УМ» уже повідомляла, першопрохідцем і головним ідеологом цієї справи став Липковатівський аграрний коледж, де зернові культури без хімії вирощують понад чверть століття. Цей навчальний заклад постачає продукцію до Німеччини і США, а також бере активну участь в аграрних виставках, пропагуючи органічне землеробство.

 Коледж унікальний і тим, що готує фахівців, які вміють працювати саме у цьому сегменті аграрного ринку. Сьогодні спеціалісти такого класу, без перебільшення, на вагу золота, оскільки аграрні ВНЗ цією темою не надто опікуються. Бракує в Україні і навчальної мережі, де б викладали тонкощі роботи на ринку саме органічної продукції.

«Якщо йдеться про державну підтримку, то, окрім компенсації, необхідно організувати і спеціалізовані навчальні центри, — каже Ірина Брадіштян.

— Ми йшли своїм шляхом, переймаючи досвід таких же ентузіастів, як ми. Це дуже непросто. Але тут є важливий нюанс. Навчальні центри повинні бути професійні, а не для галочки. Потрібна реальна кваліфікована допомога. Тобто потрібні центри, де спеціалісти можуть допомогти конкретною порадою».