Сашко Положинський: Не маю наміру стати письменником

— Після перемоги на фестивалі «Червона рута» 1997 року гурту «Тартак» заборонили виступати на відкритих майданчиках Києва. Що тоді сталося?

 

— Це було тимчасове явище. Після кількох успішних концертів переможців «Червоної рути» якісь антиукраїнські кляузники написали відкритого листа на ім’я Президента, що от такі жахливі переможці цього фестивалю пропагують наркотики, секс, алкоголь і всяке лихе-погане.

Кляуза була зроблена в дусі радянських часів, бо номенклатура тепер і тоді була постсовковою. Тож справді на тривалий час «Тартаку» і багатьом нашим колегам заборонили співати на відкритих майданчиках у Києві. А тоді це була одна з гарних можливостей виступати для широкого загалу на великій сцені. 
 

— Ще одна заборона була вже 2012-го, у Польщі.

 

— Тоді скасували концерт у Любліні на щорічному студентському фестивалі «Ювінале». Нас запрошували і на перший цей фестиваль, але він не відбувся, бо сталася катастрофа під Смоленськом.

2012-го фест  відновили, нас запросили знову. Ми його анонсували, збиралися їхати, тішилися, що виступимо на розігріві у кумирів молодості H-Blockx і потім в останній момент радикальні чи антиукраїнські сили підняли галас, що група «Тартак» їде виступати до Любліна, а вони ж співають пісні про УПА, виступають на фестивалі, що має назву «Бандерштат», як можна?

Через увесь цей галас наш концерт скасували, мер міста виступив із заявою, що їм дуже прикро, що він нібито перепрошує, але це складне питання стосунків України й Польщі, і що вони організують спеціальний захід, на нього запросять патріотичних польських та українських музикантів, щоб вони обговорили цю проблему і дали спільний концерт.

На цьому все і закінчилося, усе в дусі політиків. Польські мало чим відрізняються від решти, зокрема й українських.
 

— До Польщі таки поїхали?

 

— Нас запросили на фестиваль «Молодіжний ярмарок» у Гданську. Це український фестиваль, що має багаторічну історію, цього року йому вже 30 років виповнилося.

Виступ групи «Тартак» на цьому майданчику став найуспішнішим за час існування фестивалю. Як сказали організатори, це був єдиний концерт за всю їхню історію, коли довелося додруковувати квитки, бо не ви­стачило на всіх охочих. 
 

Тоді мали хороші відгуки: навіть не дуже лояльна преса сказала, що нарешті класна група з потужним саундом виступила на цьому фестивалі. Після того концертів у Польщі не було. Нас як найуспішнішого гостя за всю історію хотіли запросити до Гданська й цього року.

Але я одразу сказав — у вас фільм виходить «Волинь», купа галасу, нас просто не пустять до Польщі. На що вони відповіли — постараємося це питання вирішити, якщо вирішимо — офіційно запросимо. Мабуть, не вирішили.

— Чимало українських музикантів їздять до Росії. Яка ваша думка про це? Вас туди не кликали?

 

— Ми в Росії виступали один раз багато-багато років тому. Це був далеко не найвдаліший наш досвід. Концерт відбувався посеред дня, склад музикантів на ньому був протилежним за своїм стилістичним і музичним наповненням.

І я не міг зрозуміти, як цих людей можна об’єднати в одному концерті. Наш виступ розпочався під крики публіки «Пой по-русски», а завершувався під «Давай еще». Далеко не всі навіть знані групи мали тоді таку реакцію. 
 

Думаю, маючи аж такий величезний бекґраунд виступів у Росії, з мого боку некоректно висловлюватися з приводу моїх колег, які й надалі там виступають.

Водночас, я з величезною повагою ставлюся до тих музикантів, які вирішили не виступати в Росії, принаймні поки вона провадить таку агресивну політику.

Я вже не кажу про бойові дії. Я розумію, що для артиста це непростий крок, бо ти відмовляєшся не лише від публіки, а й вiд гонорарів.
 

— А може український артист обійтися без російських грошей?

 

— Теоретично може. Усі ті артисти, які живуть без російського ринку, цьому підтвердження.

Питання — як прожити, скільки заробити? Бо нам внутрішній ринок ще розвивати й розвивати. Нам треба позбутися залежності від російського ринку, і не лише музичного. Ця залежність проявляється в усіх аспектах життя. Поки що триває етап боротьби і перетворень.
 

— Квоти допоможуть, як гадаєте?

 

— Квоти при правильному їхньому запровадженні, звичайно, допоможуть. Дуже багато країн пройшло через квоти і далі ними користуються. Я думаю, що це дуже нормальний засіб в умовах трансформації країни, в умовах боротьби і перетворень. Інша річ, як ним скористатися — на користь чи на шкоду. У мене є великі сумніви, що ми зможемо правильно це зробити. 
 

Якщо інформаційний простір перебуває у власності людей, не надто лояльних до всього українського, то звичайно, що вони робитимуть усе можливе, щоб проект «Квоти» або провалився, або відбив будь-яке бажання зробити щось проукраїнське. Тут результат значною мірою залежить від консолідації зусиль усіх зацікавлених сторін.
 

— Можна сьогодні забезпечити ефір якісною українською музикою?

 

— Можна, але не всі формати однаковою мірою. Можна, якщо поставити собі за мету і рухатися у правильному напрямку, якщо радіостанції підуть на контакт із виробниками музичного продукту (я кажу не лише про артистів, а й про суто технічних працівників).

Наприклад, радіостанція Kiss FM просить артистів викладати свої пісні у вокальному варіанті у відкритому доступі, щоб діджеї мали можливість використовувати їх для своїх реміксів.

Так творитимуть якісний українськомовний продукт, щоб забезпечити виконання квоти. Але, на жаль, не всі так роблять, деякі радіостанції могли б заповнити свій ефір якісною, сучасною, конкурентоздатною українськомовною музикою, проте свідомо саботують це питання. Бо мають якісь антипатії, свої смаки. 

В Україні немає проблеми знайти хороших музикантів