Морозно, кризово, Європа далеко, а Баку несподівано відмовив — приблизно так виглядає ситуація, у яку потрапила українська влада наприкінці першого зимового місяця. Іншими словами, похолодання, якого не очікували, змусило Україну збільшити відбір російського газу, хоча до цього ми вимагали від «Газпрому» якраз протилежного — зменшення обсягів закупівлі. Переорієнтація на європейських продавців — справа хороша, але навіть не завтрашнього дня, а довгоочікуваний азербайджанський проект з імпорту скрапленого газу несподівано дав збій. Додамо сюди ще й прогнозоване зменшення ВВП Єврозони до мінус два відсотки — і в результаті отримаємо якісь кармічні біди, що переслідують команду Віктора Януковича.
Перенедобір — і капут бліцкригу?
На вчорашньому засіданні міністр палива та енергетики Юрій Бойко намагався демонструвати оптимізм: мовляв, жодного понаднормового відбору газу, що йде до Європи, ми собі не дозволяємо! «Ми вийшли на графік за січень в обсязі 27 млрд. кубометрів», — сказав міністр, додавши, що Київ став споживати більше палива у зв’язку з аномальними морозами, але компенсує це за рахунок збільшення відбору газу із підземних сховищ. До речі, у сховищах нині знаходиться значно менше газу, що належить «Нафтогазу України», ніж завжди. Керівники галузі, як стверджували експерти, загралися у свої небезпечні ігри. Тож якщо морози протримаються довше, ніж обіцяли синоптики...
А 27 мільярдів кубів — це саме та цифра, до якої вимагає зменшити закупівлю пального у Москви наша влада (замість 33,2 млрд. кубів). Досить рішуче і не боячись навіть Стокгольмського арбітражу. Якщо ж наші чиновники, як це іноді буває, трохи наплутали, а насправді ми відбираємо більше — а напівпорожні сховища приховати це не дозволять, — то подібна ініціатива наших урядовців виглядатиме смішно.
Тому Прем’єр–міністр Микола Азаров час від часу демонструє народу впевненість, що ми ось–ось диверсифікуємо шляхи постачання палива. Приблизно так, як він донедавна обіцяв, що вже практично має у кишені новий, напрочуд вигідний газовий контракт iз Москвою. «Однією із пропозицій щодо альтернативних джерел постачання палива є купівля газу в одній з європейських держав», — «ньюснув» Микола Янович у «Фейсбуці», додавши, що нині його кабінет проробляє цю ідею з економічної і технічної точки зору. Ні назви країни, ні — що найцікавіше — термінів реалізації проекту соцмережа не помістила.
Розробку іншого варіанту на тему — «Як нам ще «поюзати» Європу?» — вчора офіційно підтвердив той самий Юрій Бойко. Україна таки планує залучати представників Євросоюзу на перемовини з Російською Федерацією з приводу ціни на газ. «Ми справді надіслали листа панові Етінгеру (комісар ЄС з питань енергетики. — Ред.), запросили Єврокомісію для участі у діалозі», — сказав перед засіданням уряду очільник вітчизняного ПЕК. Це назагал не новина, адже наявність цього листа ще раніше підтвердила сама Європа. І розповіла про власну реакцію на це послання — звернутися до Москви, аби остання надала дозвіл на таке посередництво.
Такий крок для офіційного Києва, попри всю його очевидність, — насправді означає маленьку сенсацію. Адже весь смак двосторонніх перемовин щодо ціни на газ криється у просто–таки неймовірній економіко–політичній корупції. «Усі перемовини, пов’язані з газом, — це так званий «бізнес президентів», — пояснює директор Агенції моделювання ситуації Віталій Бала. — Якщо вони будуть закритими, там завжди буде заробіток. Якщо там буде заробіток, їх ніхто не захоче відкривати, а таким чином ми не зможемо публічно обговорити і зрозуміти, що там відбувається, і уникнути тих чи інших проблем». Саме цими категоріями, за словами експертів, пояснюється постійне намагання України грати у дитячу гру «Я сам дорослий». Тож зрозумілим є висновок Бали: «Ми ніколи з ними не домовимося. Вони ніколи не підуть нам назустріч, щоб домовитись, так би мовити, по–братськи. З Росією потрібно розмовляти за тими правилами, які вже діють у світі: залучати інші країни, де існують певні правила ведення діалогу».
Тепер справа за малим — згодою Росії на безпрецедентний крок: замінити звичний підкилимний дерибан справжніми перемовинами. Москва поки мовчить, а Бойко на питання про шанси отримати згоду відповів ухильно. Хоча не виключено, що лист до Єврокомісії — черговий дрібний шантажик російського ведмедя з боку притиснутого до стінки Києва: «Не хочете по–братськи, буде вам по–справедливості!».
Що в кишені у Алієва?
«Договір про газ України з Азербайджаном — міф. Цього навіть в теорії бути не може», — сказав директор Фонду національної енергетичної безпеки (Москва) Костянтин Симонов. Цю фразу близький до «Газпрому» експерт вимовив, коли Президент Янукович ще вагався, їхати йому до Давоса чи ні. Адже якщо світові лідери й оголосили Януковичу бойкот, то на зустрічі з азербайджанським колегою Ільхамом Алієвим мав бути підписаний договір про постачання азійського скрапленого газу. Але настрій Віктору Федоровичу у Швейцарії зіпсували не лише дошкульні питання про Тимошенко — договір не підписали... Хоча ще за день українська делегація навіть не сумнівалася, що все буде добре.
Якби Алієв поставив свій автограф на документі, то це була би хай і психологічна (першого танкера довелося би чекати років п’ять), але таки маленька перемога у газовому протистоянні. Але не сталося: Баку взяв тайм–аут нібито для консультацій зi своїм головним союзником — Туреччиною. Однією з причин експерти називають нібито своєрідний протест Азербайджану проти постачань української зброї Вірменії. Якщо це так, то врегулювати проблему не особливо важко. Але існують висновки, що у Давосі Алієв не просто демонстрував ображеність: напередодні нового року його країна вирішила будувати свій газогін «Транс Анадолу» — до Європи. І нібито саме цим газогоном країна до 2025 року постачатиме європейським споживачам левову частку видобутого газу. Тож невідомо, чи Азербайджан матиме сировину для зрідження і завантаження на українські танкери... Якщо не домовиться про реекспорт.
Утiм експерт Валентин Землянський стверджує: «Нічого страшного не трапилося. Це саме той випадок, коли краще сім разів відміряти, а Азербайджан і Туреччина зацікавлені у співпраці з Києвом, але їм і справді треба узгодити технічні деталі».
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ,
Інна РУДЕНКО