Анатолій Патій і Тетяна Бердник.
Господар, Анатолій Патій, спочатку запрошує у будинок, а звідти, з коридору, йдемо по східцях униз і опиняємось під скляним дахом. Таке враження, що за лічені хвилини опинилася в тропічній країнi. Тут простягають свої гілки лимонні дерева, причому у квітках і плодах одночасно. Трохи далі — апельсини, мандарини і банановий гай. А на довершення — сад, де ростуть троянди — білі, рожеві, червоні...
Анатолій Васильович невдовзі відзначатиме 60–річний ювілей. Селекцією займається років 15. Батько Анатолія був агрономом, знався на цукрових буряках. Але хлопчику хотілось вирощувати щось екзотичне, скажімо, мандарини, які на той час на Вінниччині, де він народився, бачили лише на малюнках.
«Насіння свого першого лимона я посадив у горщик у вісім років, — згадує Анатолій Патій.— Хочете вірте, хочете — ні, але паростків довелось чекати шість років! Не знав я тоді, що лимони, як і решта цитрусових, розмножуються вегетативним способом. На цьому експеримент завершився. Я зацікавився технікою, спочатку закінчив машинобудівний технікум, потім — Київський інститут цивільної авіації. Але, як кажуть, себе не обдуриш.
Усе ж таки мріяв вирощувати екзотичні рослини. Кілька разів їздив у Москву, у бібліотеку імені Леніна, де вивчав спеціальну літературу. Паралельно здобував знання в аграрному університеті».
Тривали експерименти, доскональний генетичний аналіз сортів цитрусових і бананів.
І ось результат: Анатолій Васильович придумав енергозберігаючу теплицю — навіть коли надворі температура мінус 30, тут вона не опускається нижче плюс п’яти. Ось і знадобилися дві освіти — агронома та інженера.
У природі лимон починає цвісти і плодоносити на 4—7 році життя, хоча й квітне вже на першому. Наразі за рік триметрове дерево дарує 200 соковитих плодів. Причому вага кожного — півтора кілограма.
У «тропіках» я побачила ще одне диво–дерево — на ньому одночасно росли лимони і мандарини. Може, це бутафорія, закралася думка. Селекціонер пояснив, що на одному дереві дійсно кілька видів цитрусових можна виростити одночасно. «Є в мене ще одна мрія. В Індії вивели спеціальний сорт лимонів, вага кожного — чотири кілограми. Ото б мені так спробувати!» — каже Патій. Зазначу, що жодних хімічних добрив Патій не визнає. Лише — гній.
У банановому гаю ростуть два сорти, які селекціонер називає «карликами». Відомо, що в Україну зазвичай потрапляють кормові банани. Таким «фуражем» годують худобу. Справжні ж банани для людей повинні бути маленькими і прямими, зазначає господар.
А коли скуштувала тропічних плодів iз Київщини, то геть зникло бажання купувати привозну продукцію. Якась вона штучна...
Найулюбленішою рослиною подружжя Анатолія і Тетяни вважає танат. «Я прищепив на апельсин мандарин, а отриманий цитрус назвав початковими літерами свого імені та дружини. Це плід нашого кохання», — зізнається Анатолій.
А почалося з того, що сім років тому Тетяна Бердник, педагог і журналіст, приїхала до Анатолія, щоб написати про нього матеріал. «Коли повернулася додому, я просто розридалася при думці, що завтра не відчую пахощів квіток лимону. Цей запах нагадує жасмин, — розповідає Тетяна. — Анатолій на згадку подарував мені саджанець лимона. Я ретельно виконувала всі рекомендації по догляду за рослиною. Воду для поливу брала гарячу, з–під крана. Вона відстоювалася у відкритому посуді, щоб не було хлору. І лише потім поливала саджанець. І, уявляєте, через місяць рослина зацвіла. Я не втрималася і подзвонила Анатолію, щоб поділитися радістю. «Обірвати!» — такий був суворий вердикт. Виявляється, щоб з’явилися плоди, спочатку на рослині повинні вирости 50 зелених листочків. Інакше рослина загине».
«Словом, був привід зустрітися знову, — веде далі Анатолій. — А коли приїхав у гості та побачив картини Тетяни, зрозумів, що знайшов споріднену душу».
Невдовзі він розповів Тетяні, що хоче будувати біля теплиці будинок. І та позичила гроші! Досить солідну суму в доларах. Повірила, хоча зустрічалися тиждень. А згодом вона залишила столицю, щоб побратися з Анатолієм.
Тетяна Бердник займається ошибаною — створює картини із засушених рослин. Тендітні панночки під парасольками, птахи на даху, українські засніжені хати, помпезні маєтки на її картинах — лише з дарів природи: квітів, трав, листочків дерев. Усе — без пензля і фарб! Спочатку збирала «матеріал» на міських клумбах на рідній Борщагівці, потім у Криму і Карпатах. А наразі — у Рожнах. Тут знайти можна все, вважає вона. З ранньої весни до пізньої осені подружжя, як мінімум двічі на тиждень, сідає на велосипеди й їде на луки, у ліс. Таким чином, кажуть, і спортивну форму підтримують, і свіжим повітрям дихають.
Анатолій для дружини спеціально вивів новий сорт гібіскусу — персикового кольору. На картинах Тетяни він став матеріалом для розкішних бальних суконь.
«Щоб висушити рослину, її треба відразу покласти під прес. Я беру для цього старі книжки з пожовклими сторінками. Саме такий папір, а не глянець, добре вбирає вологу», — каже Тетяна. Потім вона сортує рослини, підписує і складає в коробки з–під взуття.
Її інструменти — манікюрні ножиці, клей і пінцет. Картину можна створити за кілька годин. Головне — фантазія. Так у руках Тетяни шкірка від банана перетворюється на старий човен або місток через річку. Листок папороті — на зелену ялинку, листя конвалії — на луки, яри або береги річок. Тополиний пух — у хмари. А з перегородок стручків іван–чаю виходить контур дівочої фігурки...
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
