Головну увагу «наші українці» на чолі з Віктором Ющенком цього разу приділили Кривому Рогу. Тут запланували і зустріч з громадськістю, і спілкування з представниками засобів масової інформації. Однак уже напередодні місцева влада почала демонструвати, що лідер «Нашої України» для неї гість небажаний. Природно, виникли проблеми з приміщенням, де мала відбутися зустріч Віктора Андрійовича з громадськістю. Після тривалих пошуків організатори начебто знайшли компроміс із керівництвом підприємства «Овація», яке нині господарює у Палаці культури відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Претендували всього-на-всього на площу перед Палацом, але й тут сталося щось із серії «сміх та й годі». Під вечір у четвер на ту саму площу почали у терміновому порядку завозити будівельні матеріали для «невідкладних робіт».

Заробити у Верховній Раді зайву копійку депутатам стає все важче. Принаймні якщо раніше непогану суму «зелених» можна було накопичити, торгуючи своїм голосом під час розгляду важливих питань, то з часом таких «бартерних послуг» значно поменшало. У будь-якому разі у цьому переконаний спікер парламенту Володимир Литвин, який в інтерв'ю тижневику «Дзеркало тижня» констатував, що справа з купівлею-продажем голосів пішла на спад. З огляду на це можна сподіватися, що за період парламентських канікул прихильникам політреформи буде важко «переконати» морально нестійких нардепів приєднатися до апологетів негайного внесення змін до Конституції.

28 червня, на два днi раніше запланованої дати, американська окупаційна адміністрація передала владу новим іракським керівникам на чолі з президентом Газі аль-Яваром та прем'єром Аядом Алауї.

Церемонія відбувалася о 10.30 ранку, умисно буденно, пише російська газета «Известия», у будинку, який раніше слугував штаб-квартирою Тимчасовій правлячій раді Іраку, і особливим знаком відстороненості США була присутність лише одного американського військового — заступника командувача силами коаліції генерала Марка Кімміта. Передачу влади символізували вручені в руки новим іракським урядовцям доументи, які офіційно засвідчують набуття повноважень іракським урядом. Того ж дня цивільний адміністратор Іраку американець Пол Бремер залишив країну.

Ситуація з так званою Українською національною асамблеєю, де головою — такий собі Едуард Коваленко, привертає увагу не стільки тим, хто саме «підтримує» Віктора Ющенка (адже колишній дрібний підприємець із Генічеська справді не вартий жодної уваги як «підкорювач столичних політичних вершин»), як насамперед зовнішнім антуражем і метою — як саме і навіщо УНА «підписується» за лідера «Нашої України». Минула субота — день, від якого до офіційного старту президентської виборчої кампанії залишався рівно тиждень, — стала вагомою заявкою президентської Адміністрації на застосування в протиборстві з Ющенком найчорнішого піару. В даному випадку через маріонеткову УНА та висвітлення її акцій на центральних телеканалах розвивається тема «екстремізму» й «фашизму» в іміджі Ющенка, в ідеології його оточення та політичної бази. Усі бажаючі могли пересвідчитися, хто саме є замовником таких декорованих походів, а також — як із ними боротися.

Президента України таки запросили на саміт НАТО і на урочистому обіді не принизили французькою абеткою, а посадили за англійським алфавітом, тобто між президентом Туреччини Сезером, прем'єром Великої Британії Блером та американським президентом Бушем, — і в цьому вже можна вбачати результативність поїздки Леоніда Кучми до Стамбула. Україну в особі Кучми не проігнорували «яструби НАТО», однак і жодних обіцянок їй не дали, відверто пояснивши: все, що стосується подальших взаємин України з НАТО, а також ставлення провідних держав світу залежатиме від прозорості та демократичності президентських виборів у нашій державі.

Леонідові Кучмі не позаздриш — Президентові України вкотре доведеться «віддуватися» перед лідерами країн, які входять до найпотужнішого військового блоку планети, за проблеми з демократією, економічні та політичні «ляпи» керівництва України, «справу Гонгадзе» тощо. Перед самітом НАТО, який пройде 28—29 червня у Стамбулі, генеральний секретар Північноатлантичного Альянсу Яап де Хооп Схеффер уже послав Кучмі «сигнал», нагадавши в ефірі «Німецької хвилі» про те, що «Україна не лише повинна приділяти увагу реформі Збройних сил, а й дбати за демократичні цінності». При цьому пан Яап наголосив, що хоча для НАТО наша держава й має велике значення, та якщо Київ бажає поглибити інтеграцію з євроатлантичними структурами, це слід робити з дотриманням демократичних норм. «Ми всі знаємо, що це значить: жодних переслідувань мас-медіа, проведення вільних і справедливих виборів, верховенство права і свободи слова», — наголосив пан Схеффер.

До того, що свої поразки опозиціонери називають перемогами, звикли вже як їхні політичні опоненти, так і виборці. Але якщо в деяких випадках оптимістичну налаштованість «наших українців» та БЮТівців можна й варто сприймати скептично, то позавчорашнє голосування за законопроект №4180 до таких явно не належить. По-перше, в першому читанні вже «ухвалювали» й сумнозвісний проект 4105, який, навіть попри шалений тиск на «більшовиків» та одностайну участь у голосуванні комуністів із соціалістами, при остаточному затвердженні ледве «нашкріб» 294 голоси, та й то з урахуванням «мертвих душ», яких у парламенті не було й близько, але чиї картки реформу чомусь «підтримали». Однак відтоді ситуація змінилася явно не на користь «реформаторів» — чимало гнаних і залякуваних представників більшості відчули смак свободи, й ініціаторам 4180-го варіанта змін до Основного закону восени навряд чи варто розраховувати на їхні голоси. До речі, щонайменше кільканадцять таких прихованих «антиреформників», без сумніву, є й серед тих 276 нардепів, які у середу натиснули на зелені кнопки, знаючи, що перше читання однаково нічого не означає без другого, і таким чином бодай на кілька місяців «купивши» собі в Банкової індульгенцію від тиску.

На минулих парламентських виборах маленька Волинь віддала свої симпатії блоку «Наша Україна», посівши за кількістю «наших» голосів четверте місце в Україні, після трьох галицьких областей. Маленька лише у демографічному значенні, бо проживає нині в області близько мільйона громадян. Але Волинь завжди була національно свідомим краєм, хоча сусіди-львів'яни ще й досі, за радянською звичкою, іноді називають область червоною. Червоним духом тут давно не пахне, проте тиск адмінресурсу пересічний волинський виборець міг відчути, як кажуть, на власній шкурі геть нещодавно, коли у Турійському районі обирали депутата обласної ради. Ці вибори були великою репетицією жовтневих президентських, і влада показала, які технології підуть у хід. Кандидат від блоку «Наша Україна» поступився ставленикові влади, незважаючи на рішення суду про порушення, які зафіксували спостерігачі на дільницях. Вказівка «зверху» була однозначна — хто завгодно, аби не кандидат від «Нашої України». І її було виконано. Ось чому в умовах шаленого тиску адмінресурсу людям, далеким від політики, важливо зібратися довкола здорової неполітичної сили, яка об'єднає абсолютно різних людей, але однакових в одному — у прагненні всіляко сприяти, аби на виборах Президента переміг народний кандидат. І цей кандидат — Віктор Ющенко.

Цієї неділі, 27 червня, у Сербії в другому турі президентських виборів зійдуться крайній націоналіст Томіслав Ніколич, представник Сербської радикальної партії, та реформатор Борис Тадич, висуванець проєвропейської Демократичної партії, засновником якої був убитий у березні минулого року прем'єр-міністр Сербії Зоран Джинджич. Саме ці двоє обійшли в першому турі (13 червня) інших 13 претендентів на найвищу державну посаду. Ніколич здобув підтримку 30,7 відсотка виборців, за Тадича проголосували 27,4 відсотка сербів з правом голосу, які з'явилися на виборчі дільниці. Ніколич має невелику перевагу, але остаточний результат виборів передбачити важко. Сербські аналітики вважають, що Тадич стартує в другому турі не з гірших позицій: у нього більше шансів отримати голоси тих виборців, котрі в першому турі голосували за кандидатів, які відсіялися.