Учора Прем'єр-міністр Віктор Янукович отримав у Центрвиборчкомі посвідчення кандидата у Президенти, а отже, і право вести агітацію. З цієї нагоди нагадаємо: використовувати переваги прем'єрської посади, розмахуючи булавою на електоральному полі, заборонено законодавством, зокрема новим законом про вибори Президента. У цьому документі чорним по білому записано, що працівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування не мають права використовувати своє службове становище для агітації. Учора під ЦВК Віктор Федорович запевнив, що все «насамперед має бути законно, насамперед законно». Як же йому тепер проходити по вузькому місточку між поняттями «агітація» і «робота»? Голова правління Комітету виборців України Ігор Попов на вчорашньому «круглому столі», що його організував КВУ, сказав: «Януковичу доведеться вести за себе агітацію або до початку робочого дня, або після нього, або під час обідньої перерви, або у вихідні».

Першим кандидатом у президенти став лідер партії «Єдина родина» Олександр Ржавський. Принаймні саме такий номер має його кандидатське посвідчення — 001. Окрім того, позавчора, одразу ж після рішення ЦВК про реєстрацію чотирьох перших кандидатів, голова Центральної виборчої комісії Сергій Ківалов вручив ксиву під номером 002 Вікторові Ющенку. До речі, для Віктора Андрійовича, «двійка» вже одного разу стала щасливою: саме такий номер мав у виборчому бюлетені блок «Наша Україна», який на парламентських виборах, як відомо, зайняв перше місце.

Дарма про політтехнологів не складають анекдотів. Це ж який грунт для гумористично-сатиричної фантазії! Мабуть, за показником жадоби до визискування вони розділили б з адвокатами почесне друге місце. А вже скільки чудних сюжетів про мандрівних «інженерів виборчих кампаній» можна навигадувати... Втім, наблизившись до цього середовища, можна дізнатися про вже готові до переказування реальні «веселі історії в журналі «Єралаш». Приміром, така: група московських піар-варягів «узяла на пушку» довірливих «донецьких», продавши штабістам Януковича нібито секретний план дій «Нашої України», спрямований на компрометацію головного кандидата від влади. Продала дорого, а довірливі сподвижники Прем'єр-міністра, розкриваючи гаманець передвиборчого «общака», навіть не замислилися над справжністю цього документа. Лише пізніше з'ясувалося, що «гастролери» «впарили» довірливим клієнтам «ляльку» — просто взяли припалу пилом аналітичну записку з давніх російських виборів, приблизний зміст якої — що Зюганов збирається протиставити Путіну, замінили прізвища й контекст, та й по всьому. Раз є план дiй — потрiбен план протидiй. Його так само легко «змайстрували» метикуватi заїжджi пiарники. Звичайно, також не задарма. А в «Нашій Україні» довго сміялися, довідавшись про існування якогось чіткого плану компрометації Януковича. І потирали руки — мовляв, ще кілька таких «кидаловів» — і виборча кампанія Януковича з'їсть ті 10 мільйонів, якими обіцяв обмежити її кошторис начштаб Тигіпко.

Учора під вечір в Україні з'явилися перші офіційні кандидати у президенти: на засіданнi ЦВК зареєстрували Вiктора Ющенка, Олександра Ржавського, Олександра Мороза i Вiктора Януковича (документи вiд Прем'єра напередоднi принiс його уповноважений Володимир Рибак). А от лідеру Слов'янської партії Базилюку не пощастило, адже на порядку денному засідання Центрвиборчкому стояло рішення не про його реєстрацію, а про відмову в ній.

Здавалося, насправді виборча кампанія почалася вже давно, коло кандидатів окреслене, способи й засоби як їхньої боротьби за булаву, так і боротьби проти них — теж. Четверте липня плюс мінус день виглядало лише як формальний пункт у плані заходів ЦВК. Але варто було в ці дні відбутися кільком подіям за участю головних пошуковців президентського крісла, і навколовиборча масовка усвідомила багато чого нового. Перший тиждень липня став лакмусом для всіх «великих перегонів-2004».

Участь у президентських виборах — це завжди відповідальна й нелегка справа. Що вже тоді говорити про вибори, які відбуваються в Україні кінця епохи Кучми! І оскільки в нашого народу здавна існує традиція не вирушати у важку дорогу без материнського благословення, напередодні офіційного висунення кандидатом на посаду Президента Віктор Ющенко з усією родиною — дружиною Катериною, п'ятьма дітьми, онукою, братом і племінниками — приїхав до свого рідного села Хоружівки, що на Сумщині, де живе найдорожча у світі людина — мама Варвара Тимофіївна.

Запрошення українського Президента Леоніда Кучми на стамбульський саміт НАТО мало дві мети: підбити підсумки взаємин між Україною та Альянсом, а також попередити Л. Д., що тільки чесні й демократичні вибори здатні створити умови для подальшого нормального ставлення Заходу до нашої держави. Про це говорив у п'ятницю на відео-прес-конференції заступник керівника Держдепартаменту США, колись посол Сполучених Штатів в Україні Стівен Пайфер. На запитання журналістів щодо «амністії» Кучми Пайфер відрізав: «Про це не може бути мови. Ми хотіли підкреслити наші надії та занепокоєння у зв'язку з виборами». «Надії та занепокоєння» виклав, зокрема, президент США Джордж Буш під час коротенької зустрічі з Леонідом Кучмою в ході стамбульського саміту.

Напів'єдиний кандидат від влади Віктор Янукович отримував добро на балотування аж у Запоріжжі. Власне, якщо бути точним, цей дозвіл він одержав ще кілька місяців тому, коли лідери ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) підписали заяву про висування «єдиного кандидата», якщо не раніше. Право «першої ночі», зрозуміло, одержала очолювана Януковичем Партія регіонів, яка у приміщенні будинку культури запорізького заводу «Дніпроспецсталь» проводила свій з'їзд. 620 делегатів форуму «регіоналів» одноголосно підтримали кандидатство свого лідера.

Позавчора свого кандидата у президенти висували і соціалісти. Ним, звісно ж, став Олександр Олександрович Мороз — незмінний лідер СПУ з часів її заснування. Висування Сан Санича стало головною метою і лейтмотивом 11-го з'їзду Соцпартії, що проходив у неділю в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (він же — колишній Жовтневий палац). Найсвітліші соціалістичні уми України дали Олександру Олександровичу майже одноголосне благословення (із зареєстрованих 375 «за» проголосувало 372, однак ніхто не був «проти» і ніхто не «утримався»). У виступах делегатів тільки те й лунало, що Мороз — «найдостойніший на посаду Президента», «найбільш прохідний кандидат від опозиції»; висловлювалася майже впевненість у тому, що з наступної осені у нас «похолодає» (в сенсі — до влади прийде Мороз), що на наступному з'їзді у своїй президії соціалісти матимуть Президента тощо. Єдиний делегатський виступ, який видався адекватним поточній політичній ситуації, виголосив соціаліст Віктор Слиш. Він сказав, що Мороз справді був би найдостойнішим Президентом, але для того, щоб обійняти цю посаду, у нього мало підтримки населення. Через це пан Слиш запропонував три підходи: або зобов'язати кожного керівника осередку СПУ забезпечити 35% підтримки Мороза, або кампанією-2004 готуватися до парламентських виборів, або шукати союзників.

«Скажіть, будь ласка, як пройти до Співочого поля?» — саме таке запитання протягом усього ранку минулої неділі найчастіше лунало на київських вулицях. Маршрутки, які їхали до зупинки «Музей ВВВ», буквально «тріщали по швах». По вулицях у напрямку Києво-Печерської лаври прямувало як ніколи багато людей. А ще — помаранчевий колір: він палахкотів усюди, немовби вказуючи шлях тим, хто шукав місце, де, за словами статечного дядечка з однієї з вищезгаданих маршруток, мала відбутися «подія, що увійде в історію як початок справжньої України». І хоча насправді до цієї події доведеться прожити ще щонайменше чотири дуже й дуже складних місяці, настрій у людей, які збиралися на Співочому полі, був такий піднесений, нібито Віктор Ющенко вже став Президентом. Насправді ж на великій галявині, по праву руку від якої виблискують банi стародавньої пам'ятки Руси-України, яка за іронією долі нині належить церкві з центром у чужій столиці, а по ліву — височіє монументальна жінка з мечем та щитом, котра символізує захисницю вже неіснуючої Радянської батьківщини, лідер «Нашої України» лише оголосив народові про те, що йде на президентські вибори. Іде не від партій і блоків (серед моря помаранчевих прапорів з великими літерами «ТАК!» і меншими — «Вірю Знаю Можемо» — не було жодного стяга з партійною символікою), а від народу.