Третя за цей рік спроба провести сесію Львівської обласної ради провалилася. Кворум знову не зібрався, і практично всі змирилися з тим, що, як мінімум, до президентських виборів Львівщина й надалі житиме з бездіяльною облрадою. Така перспектива спричиняє певний шок, адже невідомо, яким чином слід вирішувати проблеми області, надто ж питання наповнення обласного бюджету.

Таких свідомих українців, як єврей Мойсей Фішбейн, ще треба пошукати. Кожен, хто хоч раз чув, як цей колоритний чоловік могутнім голосом читає свої поетичні твори, ніколи вже не забуде ні його імені, ні його віршів. На долю пана Мойсея випала нелегка доля радянського дисидента. У 1979 році йому довелося виїхати з рідної України — як каже сам пан Фішбейн, «я не поїхав — мене поїхали». А все через те, що талановитий поет і політично свідомий громадянин не погодився на співпрацю з «органами». «У вас добре реноме в українських середовищах, ми інфільтруватимемо вас туди, а ви нам доповідатимете», — пояснював своєму «підопічному» майор-кадебіст. Мойсей не захотів стати Іудою. І розуміючи, що спокійно жити йому після цього вже не дадуть, попрощався з Україною — «навіки, до труни».
Тоді Фішбейн боявся навіть мріяти про те, що знову побачить рідну землю. Тому, повернувшись, особливо болісно переживає все, що діється з нашою вже вільною від залізних завіс і радянських «панів» державою. Йому болить, що й через стільки років після здобуття омріяного суверенітету Україна не стала справді незалежною, що й досі не здобула належного авторитету у світовій спільноті. І, як і всі справжні патріоти нашої землі, Мойсей Фішбейн вірить у те, що до влади прийде нова, справді українська команда, для якої болі й страждання нашого народу будуть не порожніми словами. Команда Віктора Ющенка. Про те, чому він вірить політикові, в якого, за словами мудрих нащадків народу Ізраїлевого, «єврейський розум» і душа патріота, відомий поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, єврей із українським серцем розповідає в інтерв'ю «УМ».

Дивні речі кояться в «більшовицькому» таборі. Можна, звісно, зрозуміти безпосередніх і тіньових босів ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) — вони опинилися в дуже складній ситуації. З одного боку, їм понад усе треба зберегтися при владі, і сама думка про те, що доведеться розлучитися з нагрітим кріслом або спостерігати за пересиханням потоку до кишені поцуплених у держави мільйонів, змушує цих панів боротися за свою шкуру до останнього. Проте всі вони чудово розуміють, наскільки штучною й вимученою є ця боротьба, яка змушує всі «більшовицькі» сили стати на бік «єдиного», хоча багатьом із них і вельми несимпатичного кандидата. Але іншого виходу немає: — опозиція наступає. Тому провладні сили, зціпивши зуби, мужньо крокують поруч із Прем'єром, утворюють на його підтримку блоки й коаліції, розповідають про його достоїнства на телебаченні і... продовжують «за кадром» гризтися між собою, принагідно клянучи на всі заставки ще недавно оспіваного ними ж претендента на звання «Кучми-3»...

Центральна виборча комісія поставила ще дві позначки у своєму «плані з набору кандидатів» (нагадаємо, що, як розповів в інтерв'ю «5-му каналу» голова ЦВК Сергій Ківалов, усього комісія розраховує максимум на 20 кандидатів у президенти). У вівторок Центрвиборчком зареєстрував лідера Комуністичної партії робітників і селян Олександра Яковенка та лідера«Народного руху України за єдність» Богдана Бойка. Обидва кандидати обізнаному електоратові вже відомі: товариш Яковенко з партією — тим, що один раз уже намагався ухопити бодай шмат лівих виборців (на минулих парламентських виборах КПРС набрала аж 0,41 відсотка голосів), а пан Бойко, у свою чергу, ілюструє вже давно знаний проект з дискредитації Руху як такого і правих сил загалом. У 2002-му результат специфічного утворення під назвою НРУ(є) був навіть жалюгіднішим, ніж у клона Компартії, — 0,16 відсотка. Не пощастило Богданові Федоровичу, і тепер у його декларації про доходи за минулий рік (її вже оприлюднено на сайті ЦВК) значаться всього лише 9 тисяч 129 гривень. Мав би депутатську зарплату — заробляв би принаймні утричі більше...

Старт виборчої кампанії, як і очікувалося, видався бурхливим. У перший же день громадяни отримали практично повний комплект претендентів на президентську посаду і відповіді, хоча й не остаточні, на деякі важливі питання. Із семи дійсно рейтингових українських політиків, тобто тих, хто має власний електорат, п’ятеро вже вступили в боротьбу. Семеро — це Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Леонід Кучма, Петро Симоненко, Олександр Мороз, Юлія Тимошенко і Наталія Вітренко.

Нещодавно майже тисяча мешканців Гуляйпілля долучилася до громадських слухань з питання відсторонення від посади міського голови Олександра Жигалка. Людям довелося мітингувати просто неба, позаяк «тимчасовий уряд» Гуляйполя з волі районного голови Ігоря Бірюкова навісив замки заборони на всі приміщення. Чергова підніжка тим, хто не хоче танцювати під дудку президентських підлабузників, а тягнеться до опозиції.

Кандидат у президенти Олександр Мороз звернувся до двох своїх конкурентів, Віктора Ющенка та Петра Симоненка, з листом із приводу організації спільної боротьби за чесні вибори. «Влада розуміє, що на нинішніх виборах ймовірно переможе не її представник, — пише своїм колегам з опозиційної екс-четвірки Сан Санич, — і тому докладатиме всіх зусиль для нейтралізації своїх конкурентів». На думку Мороза, незважаючи на ідеологічні розбіжності, соціалісти, комуністи та «Сила народу» (об'єднання «Нашої України» та Блоку Юлії Тимошенко) повинні бути єдиними у практиці захисту чесних виборів.

Поведінку української номенклатури у передвиборчій кампанії, яка щойно розпочалася, важко зрозуміти. Чи то спрацьовує вихований ще за часів дорогого Леоніда Ілліча умовний пропагандистський рефлекс (коли у вихвалянні начальства діє принцип «маслом каші не зіпсуєш»), чи то вони, співаючи дурними голосами дифірамби й панегірики «єдиному кандидатові», в такий спосіб сподіваються пробудити свідомість Центрвиборчкому. Адже, згідно iз Законом «Про вибори Президента», чиновникам узагалі не можна агітувати за жодного з кандидатів.

Сьогодні «Україна молода», на численні прохання читачів, передруковує список українських промислових підприємств, фінансових установ та ЗМІ, розбитий на три розділи – за показником їхньої належності головним державним олігархам. Цей перелік уклала «Львівська газета», аби показати, хто і в який спосіб розділив власність в Україні і хто насправді повинен нести відповідальність за той рівень життя, який має сьогодні переважна частина громадян нашої держави. Поглянувши на назви підконтрольних заводів, фабрик, комбінатів, банків, подумайте, хто і як їх приватизовував, за які гроші, які саме кошти не надійшли в державний бюджет, скільки через це недоплатили вчителям, медикам, іншим бюджетникам, як не поважають пенсіонерів, зауважте, на чиїх підприємствах існує заборгованість перед працівниками. І ще раз усвідомте, якими байками олігархи годують народ через підвладні телеканали, радіостанції, кишенькові газети й журнали.

«Коли так подумаєш, що 10 років, то, здається — одна мить. Ще тільки вчора мене обрали перший раз Президентом, а сьогодні вже завершується і другий термін...» — iз цих слів почав Леонід Кучма інтерв'ю недільній програмі «Епіцентр» каналу «1+1». Напередодні виповнилося рівно 10 років з дня обрання його Президентом, і такий початок зізнань насторожив: а чи не захочеться Леонідові Даниловичу, який так і не зміг за «одну мить» насолодитися «прелестями» володіння булавою, піти й на третій термін? Тим паче що ведучий В'ячеслав Піховшек підготував окремі сюжети про ентузіастів із народу, котрі з власної ініціативи Кучму на виборах висувають, підписи за це збирають. Але гарант був налаштований мрійливо, думка його була спрямована передусім у недалеке минуле, та й супротивників він «припечатував» якось мляво.