Головне в Олімпіаді — все ж перемога, а не участь, бо саме медалі, до того ж не «прості», а насамперед золоті, є визначальним чинником спортивної міці держави, елементом її іміджу. Іноді цей імідж не проти перебрати на себе й державні керівники.
Згадаймо: вперше на головних стартах чотириріччя — літніх Олімпійських іграх — окремою командою Україна виступила в 1996 році в Атланті й доволі несподівано посіла 9-те місце в загальнокомандному заліку — 23 нагороди, з-поміж яких 9 — найвищої проби, 2 срібні й 12 бронзових. Цей результат було сприйнято як визначний успіх, свідчення того, що «є така держава — Україна» (козирна фраза Леоніда Кравчука, який, утім, на той час уже здав президентський пост), неабияк пишався і новий гарант Леонід Кучма. Але при цьому всі розуміли, що такий дорогоцінний ужинок здобуто значною мірою завдяки ще радянському багажу. Реальну потугу незалежного спорту мала виявити Олімпіада-2000 в Сіднеї. І краще б вона цього не робила, бо українська збірна в Австралії хоча й розжилася на 23 медалі (як і чотири роки перед тим у США), однак лише 3 з них були золотими, по 10 срібних і бронзових. Екзотичні африканські країни відтіснили нас аж на 21-шу позицію в підсумковому медальному реєстрі. І могло ж бути ще гірше, якби до двох перемог плавчихи Яни Клочкової в «Акватік-центрі» не додалося нсподіване «золото» снайпера Миколи Мільчева. Провал, криза — не найрізкіші визначення щодо українського спорту найвищих досягнень після Ігор зламу тисячоліть. Чи подолала Україна цю кризу, має показати Олімпіада, яка стартує вже менш як за три тижні, 13 серпня, в Греції.

Всеукраїнська акція «шикуйсь на підтримку Януковича» триває. «Пошикувавши» профспілки, голова Федерації яких Олександр Стоян — той самий, який пройшов до Верховної Ради під другим номером у списку «Нашої України», уже не просто лягає під владу, а й дозволяє витирати об себе ноги, зобов'язуючись «проводити роз'яснювальну й агітаційну роботу серед членів профспілок на підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича», влада взялася за молодь. Тепер вона, молодь, теж за «єдиного кандидата». Принаймні так випливає з назви форуму «Молодь обирає Януковича» (скорочено — «МОЯ»), який учора проходив у Києві.

Потенційний виборчий бюлетень, який може з’явитися перед очима українців 31 жовтня, може складатися з 15 кандидатів. Принаймні станом на вчора кандидатів було саме стільки. Напередодні Центрвиборчком зареєстрував учасниками перегонів іще трьох осіб. Щасливчиками стали лідер Християнсько-ліберальної партії, народний депутат із фракції «Наша Україна» Леонід Черновецький (самовисуванець), голова партії «Нова сила» Юрій Збітнєв, а також керманич партії й однойменної організації «Громадський контроль» Василь Волга. Двом іншим претендентам на «корочку» кандидата — голові Харківського обласного товариства захисту прав інвалідів Володимиру Рощину та директорові НВК «Україна» Фонду милосердя та здоров'я України Віталію Велідченку (вони висувалися самостійно) — ідею з балотуванням доведеться наразі «зачохлити». За повідомленням УНІАН, і Рощин, і Велідченко неправильно оформили деякі документи, а перший ще й не вніс грошової застави та надсилав свої папери поштою.

Дивні речі відбуваються в українському політикумі. Усім зрозуміло, що в цій царині існує безліч протиріч, які особливо загострюються під час виборчих кампаній. Цього разу конфліктом, навколо якого сперечаються, став невинний за своєю суттю документ — Декларація про чесні вибори. Її, нагадаємо, першим і наразі єдиним підписав Віктор Ющенко, щойно отримав посвідчення кандидата у президенти в Центрвиборчкомі. Критиків угоди про «чесну гру» очолив сам Президент Леонід Кучма, який фактично повторив озвучену перед тим думку кандидата від влади Януковича. «Дотримуватися етичних норм слід усім: і тим, хто щось підпише, і тим, хто не підпише, — якщо це чесна людина. А якщо нечесна — вона тим більше підпише будь-яку декларацію. А потім брехатиме, як і раніше», — поділився своїми думками пан гарант із газетою «День». На думку Л.Д., «жодна декларація ще не перетворила чесну людину на нечесну чи навпаки». У Кучми «складається враження, що в декого з кандидатів промови пишуть одні кандидати, а декларації про чесні вибори — інші», тому, мовляв, нічого й рипатися. А найкраща декларація — вже існуюча Конституція та закони, яких слід дотримуватися й нести покарання відповідно до передбачених санкцій.

Другим після Віктора Ющенка претендентом на пост Президента України, який прозондував передвиборчий грунт на Івано-Франківщині, став Олександр Мороз. Головний соціаліст при зустрічах із мешканцями краю передусім рекламував свою багатолітню опозиційність до Леоніда Кучми і послідовність у проведенні політичної реформи. Однак людей більше цікавили не партійні та парламентські заслуги О. О., а його невмотивований «відкол» від, як здавалося раніше, перспективної — з «Нашою Україною» та БЮТ — опозиційної трійці.

В «об'єднаному» соціал-демократичному сімействі України вибухнув скандал. «УМ» уже розповідала про те, що у Криму близько трьох сотень — і число це з кожним днем зростає — членів СДПУ(о) вирішили вийти з лав партії. Це рішення далося їм нелегко. Бо ці люди хай наївно, але щиро вірили в те, що партія під знаком (о), яка назвалася соціал-демократичною, і справді відстоює стандарти істинної соціал-демократії. На місцях часто не видно того, що діється «у верхах», а красиві слова і гасла, віддруковані на глянцевому папері, викликають думку не про те, звідки взялися гроші на їх розповсюдження, а про те, якою правильною і людяною є партія, котра їх пропагує. Вірили ці люди й у свого лідера — Віктора Медведчука. Вірили настільки, що чи не найголовнішою причиною, яка підштовхнула їх до виходу з партії, стало рішення голови президентської Адміністрації не йти на президентські вибори, а підтримати Прем'єр-міністра, висуванця влади Віктора Януковича. Ось тут-то в багатьох вірних соціал-демократів і відкрилися очі на справжню суть «об'єднаної» партії, яка переймається зовсім не впровадженням задекларованих у своїй програмі цінностей, а тим, як зберегтися при владі, як пролізти у всі її шпарини й закріпитися там мертвою хваткою.

Якщо раніше в когось іще були сумніви в тому, що президентська кампанія-2004 претендуватиме на звання найбруднішої і найзапеклішої в історії незалежної України, то після 4 липня, коли перші учасники «великих перегонів» вирушили на дистанцію, навіть найбільш наївні оптимісти переконалися: боротьба йтиме не на життя, а на смерть. Адже прихід до керма держави нової команди, за якої для всіх — і найбагатших, і найбідніших — закони діятимуть однаково, означатиме політичну смерть нинішньої влади. Тим, хто пригрівся при Кучмі й компанії, таки є що втрачати — за оцінками опозиційних аналітиків, кожна кланова «сім'я» в Україні щоденно отримує близько 20 мільйонів доларів тіньових прибутків. І заради того, щоб зберегти такий стан речей і надалі, вони робитимуть усе, аби Віктор Ющенко не став Президентом — у хід уже пішли і провокації, і наклепи, потоки пропагандистського бруду, спрямованого на кандидата від опозиції, та єлею, яким щодня «змащують» кандидата від влади головні телевізійні канали. Але не для того опозиційні сили йшли на вибори, аби програти. І в Блоці Тимошенко, і в «Нашій Україні» точно знають: їхній спільний кандидат обов'язково переможе і вже через якихось чотири місяці Україна зміниться на краще. Про те, що саме дає опозиціонерам підстави для такої впевненості, «УМ» дізнавалася у голови Української народної партії, члена Координаційного комітету коаліції «Сила народу» Юрія Костенка.

У потенційному бюлетені для голосування на президентських виборах уже є дванадцять рядків. 20 липня Центральна виборча комісія зареєструвала кандидатами ще двох претендентів на перемогу в боротьбі за почесне останнє місце: керівника Організації українських націоналістів в Україні Романа Козака та лідера громадської організації «Братство», екс-телеведучого, а нині — політичного діяча Дмитра Корчинського. До речі, головний «братчик», який відтепер «мочитиме» Ющенка «на замовлення згори» вже в ранзі конкурента, на засідання ЦВК не з'явився.

Офіційно зареєстровані кандидати у президенти потроху починають збирати підписи на свою підтримку, адже для того, щоб не зійти з виборчої дистанції, претендент на головну посаду держави повинен представити до ЦВК документальне свідчення наявності в Україні щонайменше півмільйона своїх симпатиків. І, хоча закон про вибори Президента передбачає для цієї процедури доволі тривалий термін (за цьогорічним календарем — до 20 вересня), команді Віктора Януковича вже вдалося перевиконати цю норму. За два місяці до завершення «терміну підписної придатності» вони назбирали аж мільйон підписів. Принаймні про це оптимістично відрапортував начштабу Януковича Сергій Тигіпко. «Темпи збору підписів на підтримку Віктора Януковича свідчать про популярність саме нашого кандидата у виборців, — зауважив голова «Трудової України». — Ця робота відбувається дуже організовано». Те, що процес збору підписів був організованим, не викликає ані найменших сумнівів. Бо ми добре знаємо, як наша влада вміє «організовувати» людей по своїй довжелезній чиновницькій вертикалі.

Як «УМ» уже повідомляла, голову Тернопільської обласної державної адміністрації Івана Курницького звільнено з посади за невідповідну поведінку під час ліквідації наслідків стихії, що завдала регіону величезних збитків 10—11 липня цього року. Саме таку причину звільнення підтвердив місцевим журналістам під час представлення нового голови ОДА і віце-прем'єр-міністр Іван Кириленко. А новий голова виявився тернополянам дуже навіть знайомим...