Чому друг і «зв'язківець» Михаiла Саакашвілі та Віктора Ющенка, апологет «трояндової революції», підприємець і народний депутат є однією з головних мішеней для владних майстрів компромату, сам Давид Жванія розповідає в інтерв'ю «УМ»
Президент Чехії Вацлав Клаус позавчора призначив соціал-демократа Станіслава Гросса новим главою уряду. Він став наймолодшим прем'єр-міністром в історії Чехії і наймолодшим діючим главою уряду в Європі — Гроссу восени виповниться лише 35 років. Але, попри це, він є помітною фігурою на чеській політичній сцені впродовж останніх десяти років: у двох останніх соціал-демократичних урядах очолював міністерство внутрішніх справ, був віце-прем'єром. Після того, як у червні соціал-демократи програли вибори до Європарламенту, він замінив Владіміра Шпідлу на посаді голови партії, а відтепер — і на посаді глави уряду.
Переможниця «Євробачення» не один раз казала журналістам, мовляв, пустіть мене в Європу, і я її порву. Руслана, виявляється, не жартувала. Зараз вона закінчує роботу над світовим релізом «Диких танців» і на прес-конференції, скликаній з цього приводу, повідомила, що вихід альбому запланований на середину вересня. Тиждень тому в Стокгольмі на відомій Cosmos Studio, де свого часу записувалась легендарна група АВВА, Руслана записала нову версію пісні Wild Danses — це будуть зовсім інші слова, принципово нова манера вокалу, аранжування зроблено за участю симфонічного оркестру. Окрім Wild Danses та пісень, виконаних англійською мовою, в альбом увійдуть україномовні пісні. «Наприклад, «Коломийка», — говорить Руслана, — мені давали багато перекладів, але мушу сказати, що вона ніяк не може звучати інакше, ніж по-українськи».
Україні вкотре винесли «останнє китайське», чи то пак американське попередження: верхня палата Конгресу США, Сенат, ухвалив резолюцію із закликом до українського керівництва провести чесні та демократичні вибори Президента. У резолюції, проект якої вніс на розгляд американського парламенту конгресмен від Республіканської партії Бен Кембелл, співголова Гельсінкської комісії разом із сенаторами-демократами Крісом Доддом і Джозефом Біденом, зазначається, що «Сенат настійливо радить владі України домагатися повністю прозорої виборчої процедури до, під час та після виборів Президента в 2004».
Тоді як команда Віктора Януковича рапортує про свої стахановські досягнення, як-от два з половиною мільйони підписів на підтримку «єдиного» кандидата, щоразу більше переконуєшся в тому, що все це чистої води популізм і маніпуляції. Якщо це й має під собою якийсь грунт, то базується не на всеохопній любові до Віктора Федоровича, а на банальному застосуванні адмінресурсу. Позавчора на презентації прес-центру Януковича начальник його штабу Сергій Тигіпко на запитання журналістів про добровільно-примусовий збір підписів відповідав: ви, мовляв, назвіть конкретні приклади. А їх справді вистачає.
На багатотисячному мітингу під Центрвиборчкомом у день висування кандидатів у президенти, 4 липня, Віктор Ющенко, звертаючись до юрби, серед представників сотень міст і сіл особливо виділив делегатів Мукачева. Лідер коаліції «Сила народу» назвав громаду саме цього закарпатського містечка прикладом того, як потрібно відстоювати свій демократичний вибір у боротьбі із владою. 18 липня минуло вже три місяці з часу найскандальніших місцевих виборів в Україні, а «бій» між висуванцем «Нашої України» Віктором Балогою й підтримуваним есдеками Ернестом Нусером не забувається й проектується на президентську кампанію в усій Україні. «Мукачівська епопея», «вибори по-мукачівськи», навіть сама назва «Мукачів» стало невід'ємною частиною політичної лексики. То хто ж виграв, а хто програв за підсумками виборів у стародавньому місті над Латорицею на крайньому заході України? Висновки з цієї новітньої історії повинні зробити для себе всі.
Своїми думками про досвід Мукачева, теперішню ситуацію в місті після виборів міського голови та в Україні — перед виборами Президента ділиться екс-кандидат у мери Мукачева, керівник «Нашої України» на Закарпатті, народний депутат Віктор Балога.
«Ну й де ж вони?» — розчаровано запитували одне в одного кілька цікавих, які минулої суботи прийшли на столичну Європейську площу повитріщатися на стотисячний мітинг. Саме таку кількість учасників, нагадаємо, обіцяв за тиждень до проведення Форуму демократичних сил на підтримку «єдиного кандидата» у президенти Валерій Пустовойтенко — у цьому випадку як лідер Координаційної ради політичних партій та громадських організацій, що віддали свої симпатії Віктору Януковичу. На жаль, деякі ЗМІ при цьому забули вказати, що Валерій Павлович уточнив: 24 липня велелюдне зібрання відбудеться лише в тому випадку, якщо в Києві не буде дощу. Якщо ж стихія не захоче увійти до коаліції й підтримати Прем'єра, форум перенесуть на неділю, 25 липня. І, за словами Пустовойтенка, «проситимуть Господа Бога», аби небо цього дня не плакало. Так воно й сталося — оскільки протягом 24-го столичні вулиці не раз рясно поливало дощем, можна було здогадатися, що на Європейську площу треба приходити наступного дня.
До неділі в Україні лише дві партії з тих, які більш-менш пристойно «відстрілялися» на парламентських виборах-2002, не заявили про те, яку позицію обійматимуть на президентських виборах. Це партія «Єдність», яку очолює київський мер Олександр Омельченко, та Партія зелених, де керманичем є непомітний останнім часом Віталій Кононов. Шанси обох партійних провідників у боротьбі за посаду Президента є більш ніж примарними, тож очікувалося, що їхні партії підтримають когось із лідерів цих виборчих перегонів — Ющенка або Януковича. Однак обрати з-поміж опозиційного, хай навіть і симпатичного принаймні одній із цих сил, і провладного кандидатів виявилося надто складним завданням і для «єдиних», і для зелених. Довелося обирати третій шлях...
