Перед початком Олімпіади в Афінах «УМ» відзначала небувалий розмах державних вливань у спорт великих досягнень, ініційований президентом Національного олімпійського комітету, Прем'єр-міністром України Віктором Януковичем. Що там гріха таїти, фактично всі сотні додаткових мільйонів із держбюджету йшли не куди-небудь, а на підготовку й стимулювання української олімпійської збірної, з чого можна зробити висновок, що вдалий виступ українців в Афінах кандидат у президенти України, який водночас за «дивним» збігом обставин є керівником вітчизняного олімпійського руху, зробив важливим елементом своєї передвиборчої кампанії. Окресливши певні орієнтири в медальних здобутках, Янукович на Олімпіаді фактично поставив на кін своє реноме «турботливого батька» українського олімпізму в його нинішньому вигляді. Отже, XXVIII Олімпійські ігри сучасності стали історією, і настав час підбити деякі підсумки.

Напередодні президентських виборів дедалі більше кандидатів згадують про українських миротворців, яких доля, служба і бажання скористатися чи не єдиною нагодою заробити більш-менш пристойні гроші для сім'ї закинула до «гарячих точок» на політичній карті світу. Прагнучи заробити дивіденди у вигляді симпатій жінок, які переймаються долею наших хлопців, що гинуть у далекому Іраку (на війні чужих дітей не буває, і при звістці про такі трагедії здригається серце кожної української матері), дехто з лівих претендентів на президентську посаду ладен пообіцяти, що Україна взагалі ніколи «не працюватиме на Захід, який робить із наших солдатиків гарматне м'ясо». Тобто нікуди, крім хіба що до братньої Росії, якщо попросять, такий Президент українських миротворців не посилатиме, а звідти, де вони вже є, виведе. Однак, роблячи такі популістські заяви, їхні автори не згадують про те, що в цьому питанні, як, зрештою, і в усіх інших, треба керуватися насамперед інтересами держави. Адже в той час, як місії в одних регіонах планети завдають Україні шкоди у вигляді сумнозвісного «вантажу-200» і не мають жодного позитивного боку, участь наших миротворців у складі інших контингентів приносить користь і державі, і їм самим як професійним військовим. Про те, чим відрізняється, скажімо, миротворча місія України в Іраку від служби наших хлопців у Косовi або Лівані, «УМ» розповів народний депутат, член групи УНП фракції «Наша Україна» Георгій Манчуленко, який недавно побував у гостях в українських миротворців і в спекотній Африці, й у близькій Сербії та Чорногорії, а незабаром збирається відвідати Ірак.

На недільних президентських виборах у Чечні перемогу здобув «кандидат Кремля» Алу Алханов, повідомила вчора агенція «Інтерфакс» iз посиланням на заяву голови виборчої комісії Чечні Абдул-Керіма Арсаханова. Він додав: «Офіційно про це буде повідомлено після того, як члени виборчкому поставлять свої підписи під заключним протоколом». На «складання підписів» відводиться три доби. За попередніми даними, за 47-річного генерала міліції Алханова, голову МВС республіки, якого вважають цілком лояльною до Кремля особою, проголосували 73,8 відсотка виборців, і, таким чином, шість інших його суперників безнадійно відстали: отримали від 8,5 (друге місце офіцера ФСБ Мовсура Хамідова) до 0,7 (останнє місце Магомеда Айдамірова) відсотка голосів виборців. Активність виборців, серед яких були російські військовослужбовці, прикомандирований російський персонал та члени їхніх родин, перевищила 70 відсотків. За порядком та безпекою на 430 виборчих дільницях республіки наглядали 15 тис. міліціонерів, сотні співробітників спецслужб та велика кількість російських військовослужбовців.

Відтоді, як на столичному ринку «Троєщина» пролунали вибухи, минуло більше тижня. За цей час подія набула відверто політичного забарвлення: влада з підконтрольними їй силовиками намагається прив'язати до вибухів нібито членів Української народної партії та працівника «5-го» каналу. Iз цією метою у бойову стійку сумирно стали всі засоби агітації. І це лише початок. Адже невдовзі справу мають передати до суду, і там, без сумніву, з'являться потрібні «картинки» та зізнання.

Недавнє рішення Шевченківського районного суду столиці про задоволення позову СДПУ(о) до лідера «Нашої України» Віктора Ющенка не витримує критики через свою безграмотність та юридичну необгрунтованість. Не будемо наразі вдаватися до тонкощів процесуальних порушень даного судового розгляду, який перетворився на такий собі партійний «міжсобойчик». Натомість ще раз згадаймо слова, за які лідера «Нашої України» «засудили» до вибачення. «В Україні стався кримінальний заколот, у Мукачеві владу силою захопили представники СДПУ(о) за допомогою криміналітету... Натхненниками й організаторами всіх тих злочинів, які були в Мукачеві, є Соціал-демократична партія України (об'єднана), і тому по всіх ознаках, які там чинились, я стверджую, що СДПУ(о) — партія фашистської спрямованості, яка працює з бандитами», — заявив Віктор Ющенко у Верховній Раді 21 квітня, на хвилі розборок після мукачівських виборів. І є всі підстави гадати, що В. Ю. зробив абсолютно правомірні висновки про справжню сутність партії Віктора Медведчука. Єдине, що можна було б поправити в цьому формулюванні, так це замінити термін «фашизм» на ширший і точніший — «тоталітаризм». Хоча зауважу, що особливої помилки лідер «Нашої України» не припустився, адже фашизм є одним із різновидів тоталітаризму.

У дні голосування, 31 жовтня та 21 листопада (якщо буде другий тур), в Україні буде проведено «екзит-пол» — опитування громадян на виході з виборчих дільниць. Подібне дослідження суспільної думки дозволяє встановити, наскільки чесними у своїх підрахунках були представники дільничних, окружних, Центральної виборчих комісій. На минулих парламентських виборах, скажімо, мало хто серйозно сприймав результати «екзит-полу», які показали, що Соцпартія та БЮТі (на той час – «аутсайдери» попередніх соціологічних опитувань) пройшли до парламенту з непоганим результатом, тоді як «Жінки за майбутнє» та зелені «залишилися з носом». Проте пройшло півдоби, і Центрвиборчком оголосив свої результати. Вони не набагато відрізнялися від дещо сенсаційних «екзит-польних»: максимальний «промах» — 1,4 відсотка. Подібне дослідження показало, що вибори-2002 в Україні пройшли вiдносно чесно. Тоді, до речі, було опитано 18 тисяч громадян. На президентських виборах планується дослідити думку аж 50 тисяч виборців! Україна таких опитувань іще не бачила. А це, звісно, має звести похибку до мінімуму.

Словосполучення «опозиційна четвірка», яке ще кілька місяців тому звучало цілком природно й органічно, тепер здається далеким анахронізмом. Зрештою, навряд чи варто було сподіватися на те, що комуністи довго йтимуть пліч-о-пліч із «Нашою Україною» та Блоком Тимошенко — надто різні у них погляди на економіку, політику й навіть систему влади. Прикро, звісно, що до єдиної опозиційної коаліції так і не долучилися соціалісти, але це вже інша розмова. Йдеться-бо не про Олександра Мороза, а про ставлення до нього — здавалося б, близького партнера по «лівизні» — першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка.

Передвиборча кампанія без провокацій в Україні — все одно що борщ без буряка. А якщо йдеться про президентські вибори-2004, провокаційних несподіванок варто чекати на кожному кроці. Не уникнув «сюрпризу» й мер Києва, кандидат у президенти Олександр Омельченко.

Напередодні виборів усі політики раптово відчувають потребу поспілкуватися з народом «у глибинці». Однак це не означає, що сьогодні-завтра ви зустрінете у своєму селі чи містечку поважного кандидата у президенти, який, судячи з новин на центральних телеканалах, удень і вночі тільки те й робить, що турбується про народ. Таким кандидатам променади сільськими вулицями ні до чого — їм подавай зігнані всіма можливими засобами адмінресурсу мітинги у найбільших містах України, які можна гордо демонструвати по «своєму» телебаченню як доказ «народної підтримки». Така й підтримка, як кандидатська щирість...

За перший місяць виборчої кампанії ми вже призвичаїлися до того, що на телеканалах «групи впливу «темників» найчастіше світиться ясний лик «надійного» і «справедливого» «лідера» Віктора Януковича. Проте цікаво було б оцінити частоту з'яв Прем'єра на центральному телебаченні у розрізі статистики. Таку можливість дали асоцiацiя «Спiльний простiр» та комiтет «Рiвнiсть можливостей». Згідно з результатами проведеного ними моніторингу, в контексті виборчої кампанії Янукович з'являвся на ТБ більш як удвічі частіше, ніж усі інші 25 кандидатів разом узяті! Так, приміром, у «Вiстях» (УТ-1) Януковичу за період дослідження (червень-серпень) було відведено аж три години, тоді як Вiктору Ющенкові — лише 17 хвилин.