Знайомство Леоніда Кучми з Джоном Тефтом, наступником відомого в Україні американського чиновника Стівена Пайфера (Пайфер, як відомо, кілька місяців тому залишив посаду помічника заступника Держсекретаря США), відбулося позавчора. На вістрі переговорів були переважно дві теми — вибори в Україні та США, а також співпраця в Іраку, повідомили в прес-службі Президента України інформагенціям.

Кожен український співак, який би він не був аполітичний, щоразу на виборах стає фігурою на чиїйсь політичній шахівниці. На виборах працюють майже всі зірки. Вибори — шикарна можливість покласти до кишені кілька тисяч, а комусь — десятки тисяч понаднормових баксів. Бо політик, який замовляє музику, переплачує концертну «вартість» музиканта вдвоє-втроє — такі правила.
Кожні вибори — президентські чи парламентські — ставлять наших артистів перед спокусою: гендлювати своїм іменем, яке здобував протягом багатьох років, чи залишитися осторонь дерибану і зберегти обличчя. Адже відомо: слово співака важить багато. В інтерв'ю «УМ» Віктор Павлік зачитав листа сім'ї з Луганська: «Не знаємо, за кого голосувати. Кажуть, ти за Януковича. Якщо ти за Януковича, то ми обов'язково за нього проголосуємо...». Один із дієвих методів переконати виборців — привести до них на повідку їхнього улюбленого співака, який скаже, за кого віддати свій голос.

Історія ця — з цілком позитивним (і очікуваним) фіналом для нас і, напевне, з великим завершальним розчаруванням для «єдиного кандидата від влади» Януковича — бере початок у публікації «України молодої» від 17 серпня цього року. Саме тоді на наших сторінках з'явилася стаття Олександра Ляща та Данила Іваніва «Бігморди» (з підзаголовком: «У яку копієчку влітає наочне «тому що» кандидата Януковича»). Як пам'ятає наш читач, ми дали йому змогу помилуватися плакатами Януковича з деякими коригуючими уточненнями: «вибір 2004» пояснювався, приміром, тим що Віктор Федорович «зону хавав» і «тому що» він (тобто В. Ф.) — «пацан». Фото ми запозичили на сайті Maidan.org.ua. Такою є прелюдія.

Влада схиляється до запровадження надзвичайного стану, використовуючи враження від терактів у Беслані, під яким зараз перебувають громадяни України, застеріг учора з трибуни Верховної Ради член фракції СПУ Станіслав Ніколаєнко. «Соціалісти глибоко сумують за безневинними жертвами, але сьогодні в Україні ці події використовуються як додатковий імпульс в очікуванні конфліктів, особливо після того, як наш глава держави оголосив наступні вибори Президента виборами «брудних технологій» і тим самим, по суті, дав цим технологіям «зелене світло», — сказав Ніколаєнко.

Hещодавно я повернувся з Дніпропетровщини. Був у чотирьох районах та обласному центрі. Перед цим побував на Миколаївщині, Київщині, Львівщині. Печаль люта огортає душу, і стискаються кулаки. Століттями народ наш перебував у неволі, століттями його роз'єднували, нещадно грабували і виховували у покорі, привчали дбати за інтереси поневолювачів усіх мастей. Це зрозуміло. Проти цього ми постійно повставали, зазнавали поразок, знову набиралися сил і знову повставали. Найбільшого знекровлення і біди зазнали за більшовиків, коли майже половина української нації була знищена голодоморами, війнами, репресіями, декілька мільйонів українців, рятуючись від переслідувань, змушені були покинути рідну землю. Це було, і це зрозуміло.

На початку літа троє українських хлопців-відчайдухів почали втілювати в життя божевільну ідею: дістатися до китайського кордону на вітчизняному «Запорожці», а потім «своїм ходом» підкорити азійські країни, що зустрiнуться на їхньому шляху. Свою місію вони виконали і нині вже повертаються додому. Імена героїв — Любомир Крупницький, Андрій Бандрівський, Ігор Маркін. Як ми й обіцяли, пропонуємо нашим читачам шляхові нотатки — враження мандрівників, надіслані нам просто з гарячої Азії.

Член Центральної виборчої комісії Андрій Магера «спеціалізується» на питаннях висвітлення передвиборчої агітації кандидатів у президенти та зв'язках із засобами масової інформації. На семінарі з власними кореспондентами «України молодої», організованому УНЦПД за сприяння Фонду розвитку ЗМІ посольства США в Україні, він коментував переважно порушення, яких у ці гарячі передвиборчі дні журналісти фіксують чимало. Отож пропонуємо вашій увазі коротку версію цієї розмови.

Минуло вже більш як чотири місяці з дня арешту знаного білоруського політика Михайла Маринича. Він і досі перебуває в СІЗО КДБ — сумновідомій мінській «американці», яка у 30-х роках була останнім прихистком цілої низки репресованої творчої інтелігенції. Маринич, у минулому компетентний державний чиновник високого рангу, а потім посол Республіки Білорусь у кількох балтійських державах, в останні роки «неприємно вразив» президента Олександра Лукашенка послідовним перетворенням на принципового опозиціонера.

На порядку денному — президентські вибори. Цим уже переймаються не тільки політики і партії, а й громадяни України. На цьому тлі все виразніше позначаються параметри політичного вибору, перед яким стоїть Україна.

Учора Президент Кучма виступив із сильною промовою, яку можна назвати програмною. Виступ цей, судячи з того, що Президент говорив як «по-писаному», не був експромтним, а готувався заздалегідь, приблизно за ті кілька днів, що минули від трагедії у північноосетинському Беслані. Для виголошення тактики влади напередодні виборів було обрано і невипадкове місце — військову частину в населеному мусульманами Криму, яку Президент раптом вирішив відвідати. Військова частина «непроста» — 47-й полк спеціального призначення внутрішніх військ МВС України, базований в кримському селищі Краснокам'янка. Маємо єдність місця (навіть двох місць) і дії — все у стилі класицизму. Уроки, які мусила б винести з трагедії в Беслані не Україна, а Росія, Леонід Кучма використав для створення зайвої напруги навколо передвиборчої кампанії. Принаймні особисто мені як громадянці України до виступу Президента здавалося, що «не все так погано в нашому домі», принаймні — що вибори пройдуть безкровно, а мої співвітчизники зовсім не готові ні до повстань, ні тим більше до революцій.