Чомусь завжди здається, що тобі найважче і твій біль є найсильніший. Це може бути і не так. Ми просто мало знаємо про те, що діється навкруги. Учора в Білорусі був день пам'яті. Теж. Рівно п'ять років тому зникли безвісти політик Віктор Гончар і його друг підприємець Дмитро Красовський. Чотири роки тому — день у день — зник Георгій Гонгадзе.
У справі про вбивство білоруських опозиціонерів і справі про обезголовлення українського журналіста Георгія Гонгадзе є надто багато спільного. І про це не можна не згадати, принаймні цього дня.

Перераховуючи регіони, які нібито входять до «активу» Віктора Януковича, його речники до Донбасу та кількох інших східних областей мають звичку зараховувати ще й Південь України та Крим. Хоча де-де, а в південній частині держави кандидат від влади вирішальним успіхом у народу точно не користується. Звісно, це не означає, що всі південні українці віддають свої симпатії Вікторові Ющенку — дехто симпатизує Петрові Симоненку, Анатолієві Кінаху, Олександрові Морозу тощо. Однак ніде правди діти: після туру лідера «Сили народу» південними областями ставлення до Ющенка там значно покращилося, як і зросла кількість його прихильників.

Головний сенс роботи будь-яких політтехнологів зводиться до одного: подати населенню свій «продукт» у такій обгортці, яка привертала б до нього увагу або зуміла б приховати його («продукту») негативні сторони. Найвишуканішим вважається «пакунок», виглядом якого людина проймається до такої міри, що починає щиро рекламувати його серед своїх близьких. На практиці суть полягає в тому, що політтехнологи запускають у населення якусь думку. Зовні вона має бути правдоподібною, простенькою, а найважливіше — «простонародною», аби люди сприйняли її як щось своє і навіть близько не допускали підозр, ніби це винахід якогось штучного політтехнологічного розуму.

Олександр Довженко — класик, класик і ще раз класик. Але найпростіше добратися до його творчої спадщини — це знайти в бібліотеці п'ятитомник творів і прочитати — «Зачаровану Десну», «Україну в огні», «Поему про море», щоденники, листи. Із фільмами складніше — за 13 років незалежності України, за інформацією професора В'ячеслава Кудіна, автора щойно виданої художньо-документальної повісті «Сашко», в жодному кінотеатрі не було повноцінної ретроспективи Довженка, тільки до ювілею «Кінопанорама» запланувала показати «Землю», а в Будинку кіно продемонстрували «Ягідку кохання». Ще один спосіб зрозуміти, ні, відчути енергетику генія — побувати в нього на батьківщині, оспіваній Довженком і вічно для нього пам'ятній землі. І нагода прекрасна — у дні 110-річного ювілею письменника і кінорежисера всі дороги вели в Сосницю, тож, отримавши зворушливі бутерброди і пляшку води, які Спілка кінематографістів заготувала для кожного з членів делегації, вибравши один із трьох комфортабельних автобусів, у дуже представницькій компанії я вирушила на Чернігівщину. Дорога до Сосниці протоптана, свіжозаасфальтована й «устаткована» даішниками і міліціонерами через кожні 500 метрів, і свідчить це зовсім не про те, що народна стежка до генія не заростає, а про те, що в суботу в райцентрі на Чернігівщині чекали Прем'єр-міністра України Віктора Януковича.

Володимир Путін зробив ще один рух задля «закручування гайок» після теракту в Північній Осетії. Проявивши безсилля (чи навмисно повівшись саме таким чином) у перші дні вересня і допустивши майже три з половиною сотні жертв Беслана, російська влада, уособлювана президентом, використовує ситуацію, що склалася після штурму захопленої терористами школи, для «штурму» всієї країни. Якщо раніше деякі заходи озвучувалися прибічниками Путіна на рівні пропозицій і зондування грунту (на кшталт закриття Москви для в’їзду немосквичів), то тепер глава держави взявся за справу конкретніше й оголосив про значно масштабніший проект — свого роду політреформу по-російськи. У Росії й без того має місце держава з усіма ознаками авторитаризму чи, якщо хочете, неоцарату. А від позавчорашнього дня йдеться про ще більше згортання демократії та посилення президентської вертикалі. Володимир Путін фактично проголосив курс на перехід держави від федерації до унітарності шляхом зміни виборчої системи.

Наприкінці минулого тижня «Україна молода» розповідала про те, як Апеляційний суд Києва залишив без розгляду скаргу довіреної особи Вiктора Януковича Раїси Богатирьової на нашу газету. В цій скарзі представниця інтересів провладного кандидата вимагала від «УМ» спростувань того, що Янукович, зокрема, «зону хавав» (зображення такого бігборда ми подавали на наших шпальтах). Суд узяв до уваги роз'яснення відповідача про те, що претензії пані Богатирьової надійшли до неіснуючої юридичної особи — «редакції газети «Україна молода», а також сперся на статтю 102 Закону «Про вибори Президента України», де вказано, що оскаржувати дії засобів масової інформації можуть лише безпосередньо кандидати на президентське крісло. Янукович в особі Раїси Богатирьової нам, таким чином, програв.

«Наші люди вчаться тут жити по-європейськи, — каже голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький. — Вони звикають до того, що страж порядку не бере хабара, що вибори проходять чесно, що політики несуть відповідальність за свої слова. Немає раю на землі, але є громадянське суспільство. Ці люди вже в Європі і, спілкуючись зі своїми рідними, зможуть донести це розуміння в Україну». Закордонні заробітчани — це втрата для України. Незважаючи на їхній значний фінансовий внесок. І коли в державі відбудуться зміни і почнуть нарешті вирішувати соціальні питання — повернуться майже всі, причому з новими, необхідними сьогодні знаннями. Більшість заробітчан оті омріяні зміни, які повернуть їм дім і родину, пов'язують з президентськими виборами.

У період підготовки до створення на Прикарпатті осередку Всеукраїнського громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» дехто з місцевих політичних авторитетів висловлював сумніви в доцільності розгортання нової проющенківської структури в регіоні, переважна більшість мешканців якого небезпідставно вважається стійкими прихильниками Віктора Андрійовича. Після проведення у січні цього року установчої конференції обласної філії «ЗУЗЮ» минуло трохи більше півроку. Тож час, що збіг відтоді, підтвердив чи спростував скептичні прогнози? Із цього запитання розпочалася наша розмова з керівником прикарпатських «зающенківців» Любомиром Малофієм.

Криза, яка виникла у парламентській більшості після того, як її тимчасово або «з кінцями» покинуло кількадесят депутатів, набула персоніфікованого характеру. Один з лідерів СДПУ(о) народний депутат Ігор Шурма у розпаді більшості прямо звинуватив голову Верховної Ради Володимира Литвина. Нагадаємо, що саме після того, як фракція Народної аграрної партії (її очолює спікер) вийшла з більшості, про свій вихід звідти заявили депутати «Центру» та частина «Демініціативи—Народовладдя». Окрім того, позиція Литвина, який вирішив висловити протест «наїздам» на його партійців, суттєво впливає на багатьох інших «несміливих» депутатів. Це, звісно, багато кому не подобається.