Разом з «адресною допомогою» пенсіонерам Кам'янського району Черкаської області вручають агітаційний матеріал за провладного кандидата. У цій листівці зазначається: «Урядом В. Ф. Януковича прийнято рішення щодо встановлення пенсійних виплат на рівні прожиткового мінімуму, встановленого на 2004 рік для осіб, які втратили працездатність, шляхом надання щомісячної державної адресної допомоги до пенсії (дотації). У зв'язку з цим розмір пенсійної виплати з 1 вересня 2004 року становить 284,69 коп.»

У номері за 22 вересня «УМ» повідомляла про те, що Ленінський районний суд Вінниці прийняв рішення про тимчасове — до 24-ї години 29 жовтня — припинення виходу «Вінницької газети» — комунального засобу масової інформації, засновником якого є міськрада та міськвиконком. Підставою для цього стало подання територіальної виборчої комісії по виборчому округу № 11, яка розгледіла в матеріалі «Проколи Петра Симоненка» від 7 вересня порушення вимог ст. 64 Закону «Про вибори Президента України». Слід додати, що подання було ініційоване довіреною особою Симоненка — народним депутатом України Віктором Петровим.

Знаближенням дня 31 жовтня українська політична сцена набуває водночас рис хічкоківського фільму жахів та абсурдистської п'єси Беккета чи Йонеску: моторошні кадри Ющенка, який виступає з парламентської трибуни, подолавши смертельно небезпечне отруєння, змінюються не страшними, але й зовсім не смішними кадрами Януковича, зомлілого від вигляду розбитого на його широких грудях яйця. А затим — постійне нагнітання напруженості, постійне підштовхування людей до думки: ЩОСЬ повинно статися.

Таку заяву цього понеділка на прес-конференції в Черкасах зробив Олександр Черевко, керівник регіонального виборчого штабу Віктора Ющенка. Повторення випробуваного на минулих парламентських виборах сценарію, коли голоси виборців скуповувалися ні за цапову душу, тобто за 20 гривень, внаслідок чого несподівано для всіх депутатом став об'єднаний есдек Нестор Шуфрич, і справді можливе. Адже невідомі агітатори вже активно стукають у двері черкащан, нахабно випитуючи, скільки виборців мешкає у квартирі та за кого вони збираються голосувати, і ставлять у блокнотах «плюси» та «мінуси», вишукуючи таким чином тих, кого можна буде вмовити діяти за сценарієм «Шуфрич-2».

Запросити на чат-конференцію Сергія Тигіпка замість кандидата в президенти від влади Віктора Януковича змусили не залежні від нас обставини. Щоденний графік Прем'єр-міністра виявився таким насиченим, що, попри домовленість із його речницею Ганною Герман-Стеців, протягом двох місяців Янукович так і не зміг викроїти годину часу на наше спілкування. Розмова з керівником центрального штабу В.Я. відбулася у п'ятницю, в день, коли В.Я. потрапив до лікарні. Тому не дивно, що перші питання стосувалися саме інциденту в Івано-Франківську. Сергій Тигіпко висунув власну версію тих пікантних подій:

Народний депутат-«нашоукраїнець» Юрій Кармазін запропонував створити парламентську слідчу комісію з приводу «замаху» на кандидата в президенти Віктора Януковича в Івано-Франківську. «Знущається», — подумали всі, хто знає про ту п'ятничну подію не з репортажів УТ-1, «Інтера» та «1+1». Але ж справді, не завадило б на офіційному, «усередненому» щодо політичних симпатій рівні дати відповідь: як трапилося, що здорового мужика, державного діяча під час робочого візиту в регіон ввели у «колаптоїдний стан»? Що саме його звалило з ніг — зрозуміло й так: уповільнена телекартинка виявила один-єдиний предмет, зовсім не гострий і не такий уже й твердий — яйце куряче, сорт невідомий. І влучив цей ганебний снаряд не в голову, а трохи нижче грудей Прем'єр-міністра з правого боку.

Минулої п'ятниці сталася подія воістину непересічна. Наша газета, «Україна молода», виграла суд у «кандидата від влади» Віктора Януковича. Ранг творців правосуддя, які виносили ухвалу на нашу користь, є більш ніж поважним — рішення приймалося на рівні Верховного Суду України. Йдучи на суд, ми не сумнівалися у своїй правоті. Але було б нещирим казати, що ми так само твердо були переконані у нашій перемозі. Адже йшлося не про будь-кого, а про останню букву алфавіту, яка надзвичайно активно пнеться бути першою — і в азбуці, і в державі. До того ж «телефонне право» можновладців іще ніхто не скасовував, тож ми не знали, наскільки незаангажованими будуть наші судді. Проте суддівська колегія (у складі головуючого Миколи Пшонки, суддів Терлецького і Патрюка) виявила достатньо неупередженості і професіоналізму. Тож покидали судову залу ми з матеріально засвідченою правотою газети — із судовим рішенням, де чорним по білому зазначено: «Визнати постанову Центральної виборчої комісії №530 від 13 вересня 2004 (...) в частині зобов'язання Приватного підприємства «Україна молода» (...) опублікувати спростування інформації, викладеної в матеріалі «Бігморди» («У яку копієчку влітає наочне «тому що» кандидата Януковича»), неправомірною та скасувати її в цій частині».

Український материк — це Київ, Львів, Луцьк і окремо взяті вулиці Полтави чи Вінниці. Усе інше — розпорошені острови, куди важко «доплисти» рейсовим автобусом чи долетіти думкою. Усі ці острови ніби зливаються у велетенську непізнану Атлантиду, відмежовану і від «свідомих», і від «провладних» річкою забуття.
Острівськ — невеличке село на Рівненщині, майже на самому кордоні з Білоруссю. Це один із регіонів забутої «української Атлантиди». На карті його годі відшукати, а тим паче без карти: транспорт із далекого райцентру ходить туди раз на добу. Коли ж потрапляєш до Острівська, таке враження, що час тут зупинився. У селі старовинні зрубні хати з лелечими гніздами на дахах і прадавні пасіки з вуликами на деревах. Поблизу села є три лагідні озера, а в самому Острівську — лагідні люди, веселі й щедрі, які знають десятки архаїчних поліських пісень і казок. Та за тією веселою гостинністю криється запилений сум. Село «атрофується», передусім — молоді паростки його мешканців. Старші ж шоковано споглядають, як згасає їхнє майбутнє. Ці люди здогадуються, що історія для них могла б скластися зовсім інакше — якби трохи більше знань та свободи. Однак життєвий вибір за них і за їхніх батьків завжди робили інші. Може, тому здається, що вони і досі живуть не своїм життям.

Якщо попередні місяці були своєрідною «розминкою», то період від 60 днів до дати виборів і ближче можна назвати початком загострення різноманітних процесів, пов'язаних із проведенням в Україні «великих перегонів». З фактів порушення на виборах і Конституції, й іншого законодавства можна було б складати багатотомники. Але оскільки наше суспільство за останні роки призвичаїлося навіть до кричущих виявів антидемократичного «безпредєлу» і все це діється в умовах не стерильної правової держави, а реальної замурзаної України, де, до того ж, усі зайняті в доленосних колізіях, ідучи назустріч 31 жовтня, то вгору глянути особливо й ніколи. І перекоси виборчої кампанії, хоч би якими вони були, сприймаються як даність, котрої нібито ну ніяк не уникнути. Такі вже «умови воєнного часу».
Прояви національної виборчої специфіки-2004 явно відмінні від особливостей попередніх електоральних кампаній — різноманітніші, грубіші, серйозніші, однак ідуть «по наростаючій», тому здаються банальними й очікуваними. І лише якась Ханне Северінсен може адекватно цивілізованим стандартам оцінити застосування в Україні владного адмінресурсу та «довгограючих» політтехнологічних комбінацій, ігнорування відповідними контролюючими установами багатьох норм законодавства та інформаційну блокаду опозиції, неспроможність цієї опозиції добитися сатисфакції через суд. У нас же — вибори, від яких так багато залежить.

У потенційному виборчому бюлетені-2004 стане ще на один рядок менше: вчора з дистанції найважливіших в новітній історії України президентських перегонів зійшов уже другий кандидат — лідер Партії зелених Віталій Кононов. Першим, нагадаємо, став єдиний судимий (окрім Віктора Януковича, звісно) претендент на президентство, затятий «реабілітатор» (спершу — тільки важкохворих, а згодом і всього народу України) Григорій Черниш. Однак якщо Черниш «відсіявся» у процесі збору підписів, не зумівши нашкребти півмільйона «автографів» виборців без «спонсорської» підтримки штабу, який забезпечує ними всіх вигідних владі маргінальних кандидатів, то в Кононова випадок значно сумніший. «Зелений» кандидат, здавши до ЦВК майже в півтора раза більше підписів, ніж потрібно, був змушений дати задній хід через банальний брак коштів.