Узбецька влада намагатиметься локалізувати і поступово погасити конфлікт у Ферганській долині, потім, усвідомлюючи, що ці події дали тріщини в будівлі режиму, пробуватиме під тиском США та інших помітних зацікавлених міжнародних гравців, таких, як Росія, вдавати видимість ліберальних реформ. Так прогнозує політолог Вадим Карасьов. Учора на «круглому столі», скликаному оргкомітетом Міжнародного інституту демократії, Карасьов оцінив ситуацію в Узбекистані як продовження розпаду пострадянського простору, його входження в тривалу, на думку політолога, смугу нестабільності.

Уся історія Узбекистану — це історія кривавого протистояння кланів. Власне, боротьба за демократію тут є боротьбою кланів. Найсильніші — самаркандський, джизакський та ферганський. Попри те, що питома частка таджиків у країні незначна, таджики мають відчутний вплив на політику, їхні інтереси представлені почасти самаркандським кланом.

41-річний голова Закарпатської обласної державної адміністрації Віктор Балога став широковідомий після мукачівських виборів минулого року. Тоді кучмівський режим вдався до небаченої в Україні фальсифікації, аби представник «Нашої України» втретє не став мером рідного міста. В активі цього найвпливовішого закарпатського політика ще й депутатство у Верховній Раді та керівництво областю у 1999—2001 роках. І, ясна річ, тривала опозиційна боротьба у «вотчині» партії Медведчука.

Напередодні першого туру президентських виборів Віктор Янукович — тоді ще Прем'єр-міністр і провладний кандидат — підписав розпорядження «Про виділення коштів для забезпечення ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни засобами корекції зору». Що це було: щире бажання зробити мільйону ветеранів подарунок чи звичайний розрахунок на додаткові голоси виборців? Сьогодні це вже, в принципі, і не має значення. Наразі ж важливо те, що чималенькі державні гроші — 26 мільйонів гривень — були виплачені комерсантам негайно, а от обіцяний мільйон окулярів ветерани так і не отримали.

Питання на кшталт першості курки і яйця — як новій владі узгодити своє передвиборче гасло «бандитам — тюрми» із вимогами демократичного ставлення до прав і свобод нової опозиції — перестає бути «делікатним». Ця проблема чим далі, тим більше потребує вирішення, а не хитання між «і вашим, і нашим», і те вирішення потребує чіткого обгрунтування. Бо суспільство разом із владою і опозицією зависло в якомусь межичассі, де бандити — «недокарані», а влада (виконавча) — «недокритикована». Однак ця сама влада, включно з судовою, учора отримала ще одного ляпаса. Цього разу — за участю влади законодавчої. Парламент таки проголосував за звернення до Генерального прокурора, в якому міститься пропозиція змінити запобіжний захід щодо голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова і колишнього голови Закарпатської обласної державної адміністрації Івана Різака. Фактично у Верховній Раді знайшлася більшість, що вимагає скасувати арешти двох посадовців, обвинувачених у кримінальних діяннях та зі шлейфом підозр у інших антизаконних діяннях.

Учора у Варшаві, виступаючи на саміті Ради Європи, Президент України вкотре нагадав, що демократична Європа не може вважатися об'єднаною без України. Наша держава, що «пройшла гостру боротьбу між свободою і тиранією, ... довела, що сповідує європейські цінності свободи та гідності так само, як і інші вільні народи Європи». Зауваживши, що саміт проходить на території, яка колись була за «залізною завісою», Ющенко згадав і польську «Солідарність», 25-річчя від створення якої відзначатиметься цьогоріч, і революцію троянд у Тбілісі, і помаранчевий Майдан у Києві, і зазначив, що цей рух руйнування бар'єрів у Східній Європі треба завершити, не допустити появи нових бар'єрів на континенті.

Чи не найбільшою проблемою проведення адміністративно-територіальної реформи, яку заанонсовано в Україні, є суспільне несприйняття цього проекту. Точніше навіть — побоювання дивного явища з абревіатурою АТР. Тож зовсім не дивно, що нова влада, а особливо «профільний» віце-прем'єр Роман Безсмертний, чимало часу присвячує роз'яснювальній роботі. Перед цим влада вже встигла провести два таких регіональних форуми: у Вінниці та — наприкінці минулого тижня — в Одесі.

«Сєрьожа, осторожно, тут бєшеная лошадь!» — з притиском каже у прихований мікрофон один із численних охоронців між натовпу в Музеї народної архітектури й побуту. Сюди, на околицю Києва, в селище Пирогів, у неділю приїхав уряд на чергову свою публічну прогулянку. Для Юлії Тимошенко це другий такий захід — після зимового катання на ковзанах, і порівняно з Льодовим стадіоном ужито значно більших заходів безпеки. Про похід уряду з нагоди ста днів діяльності знало дуже багато не лише журналістів, крім того, над столицею нарешті пригріло сонце, тож у музей із хатками-вітряками й без «урядового» приводу рвонули тисячі киян та гостей міста.

От уже певний час соціально активна частина населення «шахтарської столиці» перебуває в стані колективного шоку. Або групової істерії, якщо хочете. Чиновники, визнані наукові авторитети, громадські діячі регіонального масштабу, артисти та навіть журналісти, замість виконання своїх прямих службових обов'язків, гарячково порпаються в інтернеті, пересилають один одному по факсу довжелезні послання, а також проводять «безрозмірні» перемовини по телефону, використовуючи при цьому багатий арсенал іносказань, накопичений інтелігенцією ще за радянської доби.
Причиною суспільно-політичної НП послужили списки неблагонадійних, що їх нібито було складено в Києві новою «помаранчевою» владою, а потому — оприлюднено стараннями совісного службовця одного зі столичних відомств.

Перед Великодніми й іншими травневими святами організатори «помаранчевої антикукобівської революції» у Полтаві вирішили зняти намети, що стояли перед фасадом мерії майже місяць. І пообіцяли відновити наметове містечко одразу після свят. Якщо, звісно, до того часу депутати міської ради та їхні ляльководи не виконають вимогу закону й не призначать нові вибори мера, припинивши в такий спосіб ось уже більш ніж трирічне нелегітимне «царювання» у місті народного депутата Анатолія Кукоби. Останнього «дива» за першу десятиденку травня, зрозуміло, не сталося. Однак і встановити намети на «насидженому» місці під стінами міськради новітнім «революціонерам» не вдалося.