Вересневі завдання уряду не вичерпуються регуляторною та комунальною реформами. Так само до 1 вересня Президент доручив урядові провести повний аналіз діяльності вільних економічних зон (ВЕЗ) і знайти компенсатори для тих інвесторів, які чесно працювали в цих зонах, але разом з іншими бізнесменами були позбавлені пільгового оподаткування. Хоча, чесно кажучи, до інвестиційного буму ці ВЕЗ та ТПР (території пріоритетного розвитку) в Україні не привели. За даними Анатолія Кінаха, впродовж чотирнадцяти років незалежності сума іноземних інвестицій, що припадають на одного українця, становила 186 доларів США. За його словами, такий рівень інвестицій «неприпустимо низький». Однак, схоже, уряд вирішив «перепросити» ВЕЗ і ТПР. У Кабміні працює робоча група з вивчення проблем ВЕЗ і ТПР. Вона, за словами віце-прем'єра, здебільшого займається тим, що шукає способи, як зменшити негативні наслідки скасування особливих умов їх діяльності. Більше того, уряд у вересні представить на розгляд перламенту законопроект про вдосконалення діяльності одинадцяти ВЕЗ і дев'яти ТПР, які сьогодні працюють у країні.

На помилках, як відомо, учаться: розумні — на чужих, менш розумні — на своїх власних. Нинішня влада, на жаль, у більшості своїх вчинків наразі тяжіє до другого. Але простір для «порозумнішання» ще є. Скажімо, вибори. Вони в історії нової владної команди будуть першими. І якщо вже чомусь у попередників і варто повчитися, то це — як не наступати принаймні на виборчі граблі. Президентські перегони-2004, початок яким заклали ще парламентські вибори-2002, яскраво довели: адмінресурс, прагнення «нагнути» всіх і вся, підкупи, «додаткові» сервери й зумисна плутанина у списках виборців до добра не доведуть. І наразі нова влада принаймні декларує розуміння того, як поводитися не слід. Утім без зовнішньої допомоги нам усе одно не обійтися, адже, по-перше, без незалежного контролю в будь-якому випадку завжди існуватиме спокуса у результатах щось «підправити», а по-друге, бюджет не гумовий...

Автори двох різних підручників для 5-го класу «Вступ до історії України» — Віктор Мисан (українською мовою) та подружжя Оксана Данилевська i Віталій Власов (російською) — у розділі про сучасні події країни розповідають малим школярикам про помаранчеву революцію, тепло котрої ще не розвіялося часом. Сьогодні ці посібники почали розповсюджувати по школах і, як кажуть у Міносвіти, на 80% школярі ними забезпечені. Зауважимо, що в українському підручнику помаранчевій революції присвячено параграф, а в російськомовній версії «Вступу до історії України» — тільки абзац.
«УМ» спробувала з'ясовувати межу між історією і сьогоденням, між емоціями і об'єктивністю, між політикою і вигадкою в новому підручнику для п'ятикласників та у шкільній програмі в цілому.

І без того «політичною» вважали чергову сесію Рівненської обласної ради місцеві депутати. Адже на ній мали б бути розглянуті не тільки господарчі проблеми Рівненщини, а й питання, потрібні обласному голові Василю Червонію, — про голосування депутатів у поіменному режимі, про довибори депутатів облради, а також про зміни в гербі й прапорі області. Однак фракція «Народного союзу «Наша Україна» — різко опозиційна до активіста Української народної партії Червонія — на додачу запропонувала внести у порядок денний ще й питання про вотум недовіри голові обласної держадміністрації. Сорок голосів депутатів «за недовіру» означали б автоматичну відставку пана Червонія, а 31 голос мав би ініціювати розгляд цього питання Президентом Ющенком.

Складається враження, що українська влада не відає, що в ній робиться. Зокрема, Прем'єр Юлія Тимошенко вважає, що низка високопосадовців, включно з її підлеглим — міністром економіки Сергієм Терьохіним, а також конкурентом — головою РНБО Петром Порошенком, втратила свої посади. А самі «нелегали» впевнені, що залишаються у виконавчiй владi.

Нова влада, як і належить новій владі, наводить порядки у спадкові, що їй дістався. Не можна сказати, що в неї це завжди виходить продумано та виважено. До її смикань чудово підійшли б слова з оповідання О’Генрі, герой якого говорив про себе: «Я метушився, як однорукий у кропивній лихоманці». Отож бо й воно: багато вентилюється повітря й мало чітко спланованих рухів, орієнтованих на результат. Але ближче до суті. Десь на п'ятому місяці президентства Ющенка черга вишикуваних на контроль інституцій дійшла нарешті й до судової влади. Зазирнувши у цю скриньку, можновладці визначили: треба реформувати. Дарма, що реформуванням судової гілки вже займалися у 2002-му. Тож наразі невідомо, чим ми, власне, займатимемось: чи то перебудовою вже наявного, чи то творінням світу з нуля.

Hа сайті «Пори», яка 1 серпня нарешті отримала від Міністерства юстиції cвідоцтво про партійну реєстрацію і відтак має намір іти на парламентські вибори-2006, у розділах «Лідер» та «Партнери» — порожньо. Є і чимало інших пустот, які доведеться заповнювати в процесі швидкісного партбудівництва. Швидкісного — бо часу для наповнення та покращення вкрай мало: неофіційно серйозна передвиборча кампанія почнеться вже за місяць.

Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада».

Коли рік тому на подвір'ї українського Собору святої Софії у Римі я вперше побачила помаранчеве дерево з величезними плодами — на мить відчула, що опинилася в раю. Саме помаранчі, як здалося, мали б рости в райському саду. Де мені було знати, що менш ніж за півроку апельсини стануть символом дивовижного людського підняття у Києві. І що невдовзі на Софійській площі, біля собору з Орантою, який став праобразом римського — почнеться наступний щабель Майдану.

Може — не може, буде — не буде... Як мінімум до осені небайдужим до політики людям отак доведеться гадати, чи спроможеться українська опозиція згуртуватися попри амбіції і чи буде в бюлетенях під час парламентських виборів-2006 єдиний блок бодай із двох найвідоміших опозиційних сил — Партії регіонів та СДПУ(о). Адже поки лідери цих партій відпочивають за кордоном, їхні підопічні, роздаючи направо й наліво коментарі з цього приводу, все більше заплутують ситуацію. Оскільки самі не можуть конкретно відповісти на запитання щодо своїх об'єднавчих перспектив.