Новий політичний сезон, який завершиться парламентськими виборами 26 березня наступного року, стартував. Саме його відкриття, як зазначив у своєму «вступному слові» Голова Верховної Ради Володимир Литвин, ознаменував початок нової, останньої передвиборчої сесії ВР. Як завжди, красиво й «нейтрально» оцінивши ситуацію і розставивши дороговкази (через що дехто з парламентаріїв у кулуарах розцінив цю промову як елемент власної виборчої кампанії), спікер назвав цей етап «найвідповідальнішим у нашій новітній історії і в діяльності Верховної Ради», нагадав нардепам, що парламент «має насамперед відповідально представляти народ і суспільство, а вже потім владу».

Кинута «в саму гущу» бомба позавчорашньої заяви уже екс-державного секретаря Олександра Зінченка збурила політикум, наче ураган «Катріна». Одразу слід зауважити, що час для викриття паном держсеком діянь деяких людей із президентського оточення був обраний наче навмисно: не минулого тижня, коли ще тривали умовні політичні «канікули», і не наступного, не у день початку сесії ВР (тоді б це не було «подією дня номер один»), а саме напередодні відновлення парламентських засідань. Відтак учора «під куполом» про Зінченка та спричинену його позицією кризу фактично тільки й говорили. І не лише «під куполом»...

Якщо дурневі розжувати розумну думку, йому її залишиться тільки виплюнути.

На відміну від більшості попередніх «відпускних сезонів», політичне літо 2005-го не стало ні «мертвим сезоном», ні «тихою годиною». І це — незважаючи на тривалі депутатські канікули та відсутність у Києві більшої половини Кабміну (деякі урядовці навіть на засідання уряду прилітали з Криму в перерві між ранковим запливом і вечірнім джакузі). Помаранчева революція для українського політикуму з його усталеними й законсервованими звичаями стала надто сильним потрясінням, тому, мабуть, цілком природно, що «постреволюційна» влада й досі не може позбутися вже радше смішного, ніж гордого епітету «нова». І хоча виправдати більшість помилок помаранчевої команди затяжним періодом «утряски» не менш складно, ніж змиритися із вельми швидким приходом до тями тих, кого ще рік тому ми називали «злочинним режимом» і кому прогнозували тюрми, принаймні на брак політичних новин минуле літо не страждало.

Але хоч якими гарячими були ці три швидкоплинні місяці, справжня спека тільки розпочинається. Сьогодні стартує остання сесія Верховної Ради нинішнього (VIII) скликання і нинішнього зразка. Політичний сезон осінь-зима—2005/06 повинен стати останнім для тієї політичної системи, до якої ми звикли, і, відповідно, остаточно перегорнути сторінку, яку писали Кучма і Ко. Та чи перегорне? Чи не почнуть нові «писарі» заповнювати аркуші, водячи «під копірку» по попередніх? Чи стане Верховна Рада, вперше в історії незалежної України обрана за стовідсотково пропорційною системою, справді оновленою? Чи вдасться законодавчій та виконавчій гілкам влади працювати злагоджено й продуктивно (варто зауважити: за умов, коли третя гілка — судова — в будь-якому випадку залишається всіяною старими паразитами)? Чи нарешті вступить у дію політична реформа, яка диктуватиме нові умови цієї співпраці?
Відповіді на безліч цих та подібних запитань після дев'яти місяців життя в посткучмівській країні видаються не менш туманними, ніж рік тому.

В Албанії нарешті оголошено офіційні результати парламентських виборів, які відбулися ще 3 липня. Зволікання з оприлюдненням результатів виборів спричинене численними скаргами, які надходили до ЦВК у процесі підрахунку голосів. За цими скаргами про значні порушення виборчого законодавства ЦВК змушена була провести 22 серпня переголосування у трьох виборчих округах. Вибори виграла опозиційна Демократична партія колишнього президента Салі Беріші, яка разом зі своїми союзниками з правого табору здобула 81 із 140 депутатських мандатів, повідомляє Бі-Бі-Сі.

Михайло Бродський — не лише вельми колоритний, а й вельми непередбачуваний політик. Тому особисто знайомі з Михайлом Юрійовичем люди знають, що від нього можна чекати чого завгодно: дуже вже колишній лідер саморозпущеного «Яблука», а нині — заступник голови партії «Батьківщина» і ще донедавна радник Прем'єр-міністра емоційний і запальний. Однак заява, яку Бродський зробив позавчора у вечірньому ефірі «5-го каналу», здивувала навіть його найближче оточення. Принаймні дехто з друзів і соратників пана Михайла запевняв «УМ», що ще за півгодини до ефіру жодних намірів говорити щось подібне Бродський не мав або принаймні їх не афішував.

Виставка Ніко Піросмані, показ грузинських дизайнерів, всесвітньо відоме шоу від ансамблю «Ерісіоні», виставка «Грузинський театральний десант в Україні», виставки-продажі сучасного грузинського текстилю, перегородчатої емалі etc — з вересня по березень Рік Грузії в Україні значно інтенсивнішає.
Спорідненість українських і грузинських душ важко пояснити, але відчувають цю культурну, ментальну, чуттєву близькість усі. Такий парадокс. Грузинська культура — це щось особливе: сильна і глибока, яскрава і філософська, печальна і життєствердна одночасно, чуттєва і з шармом. 2005 рік — унікальний у плані можливості познайомитися з мистецтвом Сакартвело — адже він оголошений Роком Грузії в Україні. Коли ж нарешті ми побачимо за-анонсовані резонансні акції, ми запитали безпосередньо у Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні Григола Катамадзе. Тим паче що Григол Шалвович має репутацію великого шанувальника мистецтва, і сам особисто був ініціатором і креативщиком багатьох проектів.

Споглядаючи бурхливі громадські обговорення навколо інтерв'ю, обпублікованого в «Українській правді» з почесним президентом каналу «Студія «1+1» Олександром Роднянським, мимоволі згадуєш слова лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Олеся Ульяненка про те, що не можна одночасно служити Богові і Мамоні. Пан Роднянський наполегливо доводить, який він високий фахівець у царині кіно і телебачення; розповідає, що йому, за великим рахунком, політика цілком байдужа, бо він просто розбудовує свій улюблений бізнес. І тут же характерно, як на «чистого бізнесмена», зізнається, що журналісти, які пішли з «1+1» напередодні Помаранчевої революції, для нього «не люди», «не персонажі», і що він навіть «не пам'ятає їх на прізвище».

Схоже, у декого доля таки розкраяна за телевізійними лекалами. Бо все життя так чи інакше втікаючи від телебачення (насамперед категорично відмовляючись дивитися «ящик»), багато людей у той чи інший спосіб на той «ящик» «пашуть». Нині навіть модно вдавати з себе «чоботаря без чобіт». Мовляв, «тєлєк» я не люблю, бо він для тупих і недолугих. А от отримувати з тієї праці зарплатню вище середньої — мене цілком улаштовує. Проте 14-та річниця незалежності для багатьох громадян України стала першою. Як-для тих, хто раніше ігнорував сморід політичного бруду і лише минулого року прийшов на виборчу дільницю, так і для тих, хто, начхавши на «роднянські» гроші, позалишав тепленькі контори, розділивши таким чином для себе Господа і Мамону. А те, що Олександр Роднянський та іже з ним помічає лише «завжди готових» піховшеків та істот, які бачать себе безвідмовними солдатами чиєїсь «приватної журналістики», то невідомо, яка на то рада. Лишається вірити, що не всі телевізійники, що залишилися на ТБ, служать Мамоні.
Бліц-інтерв'ю, які «УМ» час від часу влаштовуватиме на «Медіа-майдані», допоможуть нашим читачам, а заодно і потенційним телеглядачам розібратися: хто є хто у вітчизняній тележурналістиці.
1. Чи змінилося за останні півроку ваше ставлення до телебачення і телевізійної праці зокрема?
2. Чого ви чекаєте від прийдешніх виборів у сенсі їхнього впливу на телевізійну політику?
3. Чи позначаються перипетії зі зміною власників і настроями керівництва каналів на вашій роботі?

Прем'єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон за роки перебування біля керма Кабінету міністрів зарекомендував себе майстром перетворень. Він прийшов до влади як «яструб», але надалі почав трансформуватися якщо не в «голуба», то принаймні менш кровожерливого птаха. Особливо вражаючими були його останні поступки палестинцям. Усупереч спротиву опозиції та частини власної партії «Лікуд» Шарон провів евакуацію 21 єврейського поселення з Сектору Газа та чотирьох — із Західного берега Йордану. Більше того, цього тижня він пообіцяв ліквідувати більшість дрібних поселень на Західному березі, залишивши на цих землях лише найбільші поселення євреїв, які легше захищати.

Якщо б вибори до Верховної Ради відбувалися найближчим часом, то 3-відсотковий бар'єр подолали б шість політичних партій — «Народний союз «Наша Україна», «Батьківщина», Партія регіонів, Народна партія, КПУ та СПУ. Про це свідчать результати опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова.