За день до XV (позачергового) з'їзду УРП «Собор» Юлія Володимирівна у телефонній розмові з головою (чи то екс-головою партії, бо наразі відповідь за юристами) Анатолієм Матвієнком сказала: «За все, що робитиметься завтра, я відповідальності не несу». Цілком імовірно, що сама Тимошенко до розколу в партії-учаснику її блоку безпосередньо свою руку дійсно не докладала. «Але хіба вона може заборонити її любити?» — каже тепер Матвієнко. Ідеться, зауважмо, не тільки про «неї», а й про її рейтинги. До чого ця любов може довести, зокрема продемонстрували події згаданого з'їзду.
Розбитий ніс, заблокована трибуна, викрадений мікрофон, лайливі слова у бік учорашніх соратників, розгублений міліціонер, періодична штовханина, розпач, агресія, безвихідь... Ці епізоди зі з'їзду партії, яка кілька років тому помпезно створювалася злиттям Української республіканської партії Левка Лук'яненка (першої зареєстрованої партії УРСР після Комуністичної) та «Собору» Анатолія Матвієнка, вкотре довели, що обличчя нашої політики у передвиборчий період — особливо гидка річ. І вкотре зменшили бажання прийти навесні на виборчі дільниці, щоб поставити навпроти якоїсь назви «галочку».

Особовий займенник «Ми», написаний у зелених тонах поруч зі словосполученням «Народний блок Литвина», від суботи набув цілком конкретного значення. Відтепер і щонайменше до квітня, а ще ймовірніше — протягом наступних чотирьох із гаком років (себто до парламентських виборів-2010) це поєднання асоціюватиметься з непорушним союзом поки що трьох політичних сил: Народної партії, Всеукраїнського об'єднання лівих «Справедливість» (голова — нинішній керівник Держкомітету телебачення і радіомовлення Іван Чиж) та Української селянської демократичної партії (лідер — Валерій Вощевський, який колись був заступником міністра економіки Валерія Хорошковського і разом із ним входив у політичний блок «Команда озимого покоління»).

Перемогу в другому турі президентських виборів у Польщі здобув мер Варшави Лех Качинський. За інформацією після електоронного опрацювання 91% бюлетенів, за нього проголосувало 54,47%, за його конкурента Дональда Туска — 45,53%. Явка виборців становила близько 50,91%.

Найбільш рейтинговим політиком України, за даними соціологів, залишається Президент України Віктор Ющенко. Але це не велика підстава для втіхи. Тому що рівень довіри до Віктора Андрійовича, як і до кожного іншого впливового політика, нині знижується. Це загальна для всієї України та всього політикуму тенденція. Ще рік тому було навпаки: рівень довіри громадян до різних діячів — будь він Ющенком чи Тимошенко, Януковичем чи Тигіпком — зростав. У людей із різних таборів з'явилася надія, яку вони пов'язували зі своїми кумирами. Але після виборів обидва електоральні фланги почали розчаровуватись у своїх улюбленцях.

Ім'я азербайджанського опозиціонера Іси Гамбара два роки тому в Баку тисячі людей вигукували так само гучно і з такою ж надією, як українці на Майдані кричали «Ю-щен-ко!». Гамбар тоді був найпотужнішим кандидатом від опозиції на президентських виборах. У день голосування 15 жовтня 2003 року азербайджанці повиходили на вулиці, виступаючи проти фальсифікацій виборів на користь сина президента Гейдара Алієва — Ільхама. Демонстрацію було жорстоко розігнано, а частину мітингуючих заарештовано. На другий день люди знову вийшли, і це закінчилося ще гірше. Опозиція почала слабнути — насамперед через сильний тиск iз боку влади.
За два роки новоутворений опозиційний блок «Азадлиг» («Свобода»), одним із співголів якого є Гамбар, знову заявляє про намір отримати реванш — на цей раз на парламентських виборах. Надихає опозицію на таку впевненість досвід грузинської та української революцій. Чималі надії опозиціонери покладають на міжнародну підтримку, і в тому числі з боку України, називаючи нашу державу лідером демократичних процесів на пострадянському просторі. Тим самим вони вважають, що Україна зобов'язана втрутитися в ситуацію. Водночас, українська влада практично відмовчується щодо складної політичної ситуації в Баку. І взагалі до скандального затримання в Криму одного з азербайджанських опозиціонерів Расула Гулієва про антидемократичні процеси в Азербайджані в Україні майже не говорили, в той самий час у Баку чи не щотижня силою розганяли мирні демонстрації, а частину їх учасників арештовували.
Зауважимо, що Іса Гамбар особисто знайомий із Віктором Ющенком. Він був присутнім на інавгурації «помаранчевого Президента». Щоправда, як офіційного гостя його на урочистості не запросили (як вважає сам Гамбар, Київ не хотів псувати взаємини з Алієвим), і азербайджанський опозиціонер стояв разом із народом на майдані Незалежності під час інавгураційної промови. А ще у 2003 році між «Нашою Україною» і блоком Гамбара «Наш Азербайджан» було підписано угоду про співпрацю. Головною проблемою для України у виробленні політики стосовно ситуації в Азербайджані є те, що через свої енергетичні інтереси, які може задовольнити Азербайджан, українська влада боїться сваритися з офіційним Баку. Однак Гамбар та інші партійні лідери опозиції наголошують, що допоки в цій країні не зміниться влада, то Україна так і не доб'ється від Баку транспортування каспійської нафти до Європи за допомогою українського нафтогону «Одеса — Броди». Адже, як наголошують азербайджанські опозиціонери, — тут усе вирішує не Алієв, а Кремль. «У погоні за нафтою, можемо втратити як демократію, так і нафту», — каже Гамбар.
Про роль України в демократизації Азербайджану та про перспективи азербайджанської революції Іса Гамбар, якого прихильники опозиції називають майбутнім президентом, розповідає в інтерв'ю «Україні молодій».

Незважаючи на порівняно нову, демократичну, владу в Україні, яка, за логікою, мала б сама сприяти розвиткові вітчизняних громадських інституцій, світові донори тільки посилюють увагу до нашої країни. Свідчення тому — міжнародний форум грантодавців, «столицею» якого останні два дні був Київ.

Верховна Рада, як і годиться, у супроводі пікетів, під скандування і з трансляцією на площу розпочала розгляд проекту державного бюджету на 2006 рік у першому читанні. З цієї нагоди до столиці зацiкавленi лобiстськi сили, як завжди, привезли шахтарів iз гаслами на кшталт: «Нема держпідтримки — нема вугілля!» Прибули під стіни парламенту також представники Федерації профспілок і Компартії України, скандуючи: «Руки геть від соціальних фондів!», «Бідний соціальний працівник — бідна держава». Отож парламентарії розпочали дебати навколо бюджету у звичній обстановці.

Інформація про взяття під варту голови Конотопської райдержадміністрації була надрукована в «УМ» практично одночасно з місцевою звісткою, що його з-під варти вже випущено. Тож зразу пролунав дзвінок із Дубов'язівки: «Як це Калиту відпустили? Чого це депутати захищати його почали? Ви приїдьте, ми вам розкажемо, що він на виборах тут робив! У нас коли люди дізналися, що його відпустили, то й картоплю кинули копати, ходять, говорять: що ж це таке?!»