Спортивні вболівальники (або й спортсмени) мене зрозуміють. Іноді буває так: твоя команда безнадійно програє, по ходу матчу спромагається зрівняти рахунок, і ось, коли прийнятний результат уже так близько, знову отримуєш гол у свої ворота. Облом, розчарування... Приблизно такі емоції опановували деяких членів «Народного союзу «Наша Україна» і просто небайдужих до провідної «помаранчевої» партії людей після суботнього з'їзду НСНУ. «Партія Ющенка» змарнувала нагоду стати на шлях виправлення свого іміджу.

Уздовж дороги, що веде в напрямку НТТУ «КПІ» — бігборди з помаранчевими прапорами й надписами «Наша Україна». Ближче до «Політеху» кожен другий стовп прикрашений яскравим полотнищем зрозуміло якої барви. Ще трошки — і помаранчеві дороговкази «розмножуються» так, що навіть у зовсім не обізнаного з київською топографією делегата з'їзду партії «Народний союз «Наша Україна» мають зникнути останні сумніви: він потрапив саме туди, куди треба. На останньому рубежі — традиційна для таких заходів виставка дорогих авто (окремий експонат — люксовий чорний «Мерседес» із номерним знаком «ТАК!», з якого його власник міг би отримати чималий зиск, якби брав за фотографування поруч зі своєю «тачкою» бодай по п'ятірці з усіх охочих).

Як відомо, на парламентських виборах в Азербайджані перемогу здобула правляча пропрезидентська партія «Ені Азербайджан», яка набрала більше половини з 125 парламентських мандатів. Опозиція, яка вважає вибори сфальсифікованими, отримала лише 10 парламентських місць. У середу на цьому тижні опозиція вивела на центральну площу Баку Гелебе приблизно 30 тисяч своїх прибічників під помаранчевими прапорами. Люди скандували «Відставка!» та тримали в руках плакати із закликами до американського президента виконати свою обіцянку та дати азербайджанському народу демократію, повідомила російська газета «Время новостей». У четвер влада вивела на цю ж площу 40 тисяч своїх прибічників та організувала «всенародне святкування» перемоги пропрезидентських сил.

Еллен Джонсон-Серліф, відома також під прізвиськом Залізна леді, вчора заявила про свою перемогу в другому турі президент-ських виборів, який відбувся минулого вівторка у західноафриканській країні Ліберія . Це були перші вільні та демократичні вибори після закінчення 14-річної громадянської війни. За попередніми результатами, які подала вчора Бі-Бі-Сі, після підрахунку 90 відсотків голосів Джонсон-Серліф лідирувала з 59 відсотками голосів, а її суперник — колись відомий футболіст клубів «Мілан» та «Челсі» Джордж Веа здобув лише 41 відсоток і вже не мав шансів наздогнати суперницю. У першому турі виборів 11 жовтня Веа — набрав 28 відсотків голосів, а Джонсон-Серліф — 20 відсотків.

У четвер увечері Президент у прямому ефірі телеканалів УТ-1, ІСТV, СТБ та «Нового» спілкувався зі студентами Києва, Львова та Донецька. Лунали, зокрема, і запитання щодо того, чи візьме В.Ю. участь у парламентських виборах на чолі «Народного союзу «Наша Україна», де він є почесним головою, в якій конфігурації НСНУ піде на вибори-2006, із ким блокуватиметься в наступному парламенті.

Ми прийшли в цю країну зі зброєю в руках більше двох років тому. Прийшли не як завойовники, а як миротворці. Чи то загарбники, чи то визволителі прийшли раніше. Тож не дивно, що наша присутність у гарячих пісках Межиріччя завжди була предметом запеклих суперечок у владному трикутнику на Печерських пагорбах. Сьогодні вже не важливо, чому «попередня» Банкова вирішила, що ми маємо бути там. Важливими є передвиборчі обіцянки «нової» Банкової, коли вона ще не була владою. Одна з цих обіцянок починає виконуватися — через півтора місяця українські війська будуть повністю виведені з Іраку.
Отже, йдемо. Йдемо, але не тікаємо з поля бою, як може комусь видатися. Бо залишаємо після себе цілком боєздатні, підготовлені нами іракські частини, окремим з яких місцеві генерали вже присвоюють назви «українських». Бо місцеве населення, прощаючись, називає нас друзями, а не окупантами. Але ми не кажемо Іраку «прощавай», кажемо «до побачення», бо попереду — тісна співпраця. Військова частина місії завершується, i відтепер слово за дипломатами i бізнесменами.

Величезна помаранчева сцена Палацу спорту, переаншлаг у 6-тисячній аудиторії, значна частина якої емоційно розмахує помаранчевими шарфиками-прапорцями і скандує «Ю-щен-ко!». Хор урочисто виконує Гімн України, ансамбль ударників (алюзія на «революційних барабанщиків») грає туш, і на сцену сходить Віктор Андрійович — лідер і Президент. Зал встає, гаряче аплодує, скандує... Чи не найстаранніше збивають долоні у «почесній ложі». Аж почервонівши від напруги, старається-плескає «великий чоловік» у своєму великому місті, який поклав усі сили на перемогу в президентських виборах кандидата від колишньої влади. Неподалік сидить чоловік, великий уже на загальнодержавному рівні, — його запал значно менший, і зморшки на чолі видають глибокі роздуми, але знакова вже сама присутність. Око пильного спостерігача вихоплює в «помаранчевих» лавах іще кількох регіональних лідерів, які лише два місяці тому рвали на собі сорочку, аби продемонструвати витатуюване на грудях «Я.» у біло-синіх тонах. Колишні й нинішні, безпартійні й партійні, «кати свого народу» й доброчинці, рядові «майданівці» і їхні високопосадові ще вчора вороги — «кожної тварі по парі» в один великий помаранчевий ковчег. Перше враження стороннього глядача — Босх би заплакав.

Уже й лідер «старохарківської» партії «Нова демократія» Євген Кушнарьов змирився з тим, що йому, попри численні бесіди з керівництвом Партії регіонів та підписані угоди, не вдасться створити спільного блоку з Януковичем. «Регіонали», нагадаємо, на з'їзді вирішили балотуватися окремо, як партія.

Ще буквально місяць тому ситуація зі списками виборців була не вельми втішною. Адже через запізніле ухвалення закону про вибори народних депутатів («УМ» про це докладно розповідала) часу на складання цих реєстрів залишалося катастрофічно мало, а загальний список виборців у будь-якому разі мав бути наданий громадянам для ознайомлення та уточнення не пізніше 1 листопада.

Позавчорашнє розширене засідання уряду, запізніле на двi години через туман (не всі змогли прибути до Кабмiну вчасно) й розтягнуте в часі через важливість обговорюваних питань (ну просто як у часи Тимошенко), струснуло всю вертикаль виконавчої влади. Хоча на порядку денному була цілком прагматична мета — проаналізувати результати роботи міністерств і відомств та керівництва регіонів за дев'ять місяців цього року, — обговорення вийшло далеко за межі цієї теми.