Завищені очікування. Це словосполучення ми — журналісти, політологи, соціологи, філософи та інші теоретики і практики з політично-суспільним «бекграундом» або просто вмінням не втрачати здатність тверезо мислити навіть під час найкращої у світі мирної революції — згадували на Майдані рік тому не раз. Ми добре розуміли, що чудес не буває, що вмить перетворити гниле болото на квітучий сад неможливо і що через провалля, яке пролягає між обіцянками політиків та їх реалізацією, не перелітають на крилах ейфорії, а перебираються довго, важко і з небезпекою для життя. І, що головне, спілкуючись із тими, хто стояв поряд — і у фуфайках, і в пальтах від Гуччі, — ми радо констатували: вищенаведені істини добре усвідомлюють і вони.

Сьогодні має відбутися засідання ради «Народного союзу «Наша Україна». Фактично воно стане продовженням «люстраційного» з'їзду НСНУ, коли партія Ющенка спробувала оновити свої керівні органи від політиків, на які впала тінь так званих «корупційних скандалів». Тож тепер НСНУ спробує обрати нову президію ради. До складу «старої», нагадаємо, входять і Порошенко, і Третьяков, і Жванія, а ще — Мартиненко та Зварич, яких теж, хоча й менше, але таки критикують. Чи знайдеться їм місце у «верхах» партії влади, а відтак і її передвиборчому списку? Екс-голова виконкому НСНУ, а нині Прем'єр-міністр Юрій Єхануров напередодні сказав, що президії «Нашої України» потрібне оновлення й очищення. Таку позицію поділяє чимало впливових партійців. Наприклад, почесний голова Ющенко, новий керівник виконкому Катеринчук. Найвиразніше ж цей підхід озвучує Лілія Григорович — членкиня ради НСНУ, народна депутатка від «Нашої України» і просто щирий політик, велика прихильниця Віктора Ющенка, яка, нагадаємо, чотири роки тому за нього навіть бензином у парламенті обливалася й погрожувала себе підпалити. З пані Лілею ми й вирішили поговорити про ситуацію в «Народному союзі...».

Сподівання на сенсацію лопнули, як мильна булька. Тема повернення Оксани Білозір у велику політику була заявлена стрижнем учорашньої прес-конференції, на яку ЗМІ чекали протягом чотирьох місяців. Однак усі намагання журналістів отримати відповідь на запитання про те, чим або ким була викликана тяжка й тривала хвороба Оксани Володимирівни, так і залишилися без відповіді. Причини і наслідки історії з отруєнням екс-міністра ще вивчає СБУ.

У політичному житті України — затишшя перед бурею. Відгриміли найбільш резонансні з'їзди, партії завмерли в очікуванні: ще мить — і вдарить гонг. Наприкінці наступного тижня виборча кампанія, яку ми вже давно вважаємо розпочатою фактично, стартує де-юре. І знову прокотиться Україною хвиля партійних форумів, на яких вирішуватиметься доля не лише окремих кандидатів, партій, блоків і майбутнього парламенту, а й наша з вами. Адже у 2006 році повноваження Верховної Ради, вперше обраної за суто пропорційним принципом, суттєво збільшуються: завдяки політреформі вона буде наділена не лише законодавчою владою, а й правом формувати владу виконавчу. І вершитимуть її долю, як очевидно вже зараз, лише кілька основних гравців.

— Я вживаю вислів «Помаранчева революція» цілком спокійно. Пригадую собі дискусію з німцями, котрі дивувалися, чому ми послуговуємося саме цим визначенням, мовляв, у «помаранчевій» команді люди з тієї самої кадрової «колоди», хіба що трошки перетасувалися. Проте для мене це була революція духу — невидима в бюрократичних коридорах і державних структурах, але видима на рівні духовних феноменів.

Наступні три тижні стануть особливо насиченими на візити до України відомих у світі політиків та глав держав. Завдяки проведенню 1—2 грудня одразу двох серйозних міжнародних заходів — саміту «Україна—ЄС» та Форуму спільноти демократичного вибору, ініційованого Президентами України та Грузії, — до Києва завітають прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер, голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, Генсек Ради ЄС Хав'єр Солана та комісар ЄК з питань зовнішньої політики та європейської політики сусідства Беніта Ферреро Вальднер.

Жили собі народні депутати. Займалися своїми парламентськими справами, чубилися й «дружили фракціями», переймалися власними статками (більшість) та народним благом (меншість), критикували і хвалили уряд. Щойно завдяки цьому самому уряду випала нагода покращити власне матеріальне становище за рахунок підвищення зарплати — радо підняли її собі на 10 тисяч гривень у місяць. Але раптом упало на їхні голови лихо: журналісти. Які не лише дізналися про нові депутатські зарплати, а й докладно розписали, хто і як посприяв космічному зростанню пенсій для «обраних» категорій населення.

Протистояння і фактичне безладдя в Українській федерації гімнастики тривало майже рік. «УМ» неодноразово писала про конфлікт, який виник після того, як у грудні минулого року на звітно-виборчій конференції УФГ її президентом було проголошено Стеллу Захарову-Хлус, але суперник пані Стелли у боротьбі за цю посаду Ігор Коробчинський оскаржив рішення Федерації в суді через сумніви щодо неупередженості результатів голосування (різниця між претендентами становила один голос).