Ветеран ізраїльської політики, 82-річний екс-прем'єр-міністр Ізраїлю та лауреат Нобелівської премії миру Шимон Перес позавчора на спеціально скликаній в тель-авівському будинку журналістів «Бейт-Соколов» прес-конференції офіційно повідомив, що залишає Партію праці та на дострокових парламентських виборах 28 березня підтримає нещодавно створену прем'єр-міністром Аріелем Шароном партію «Кадіма» («Вперед»). «Шарон є найкращим кандидатом на посаду прем'єр-міністра. Лише коаліції на чолі з Шароном під силу ліквідувати єврейські поселення та принести Близькому Сходу мир і прогрес», — заявив Перес. На думку ізраїльської преси, якщо «Кадіма» виграє вибори, то Перес може розраховувати на посаду «спеціального мирного посланця» Ізраїлю.

Попри тривалі консультації Кабміну та парламентського Бюджетного комітету, основний фінансовий документ держави на 2006 рік так і не вдалося довести до стану, прийнятного для винесення на друге читання. Мабуть, великою мірою цьому завадили передвиборчі пристрасті. Навряд чи в історії українських урядів ще був випадок, коли бюджет на наступний рік затверджували паралельно із заслуховуванням звіту Прем'єра, тим паче всього лише за два місяці його роботи. Юрію Єханурову довелося це пройти, причому під вигуки «Геть!», що лунали в сесійному залі, та зауваження на кшталт того, що цей уряд є тимчасовим. Напередодні комуністи розкручували істерію щодо можливої, на їхню думку, відставки Кабінету Міністрів.

Атрибутика дев'ятого саміту «Україна—Євросоюз» була оформлена лебедями, що розпустили крила та полетіли високо в небо. Саме ця «картинка» відображала дух учорашньої події, на яку чекали тут так довго і яка тривала лише дві години.

Партію регіонів поведе на вибори — а хтось сумнівався? — Віктор Янукович. Таке рішення президії політичної ради ПР, яке сьогодні обговорить політрада, а завтра має затвердити з'їзд, не є несподіваним. Але цікавинки починаються одразу за спиною Януковича. А за ним, другою у списочній колоні, стоїть... Ніна Карпачова, Уповноважений з прав людини Верховної Ради.

Хоча більшість партій іще остаточно не визначилися з тим, як їм іти на наступні парламентські вибори, вони все ж поволі починають думати над тим, як виглядатимуть їхні списки або принаймні перші п'ятірки. Скажімо, Блок Ющенка «Наша Україна», створений наприкінці минулого тижня, визначиться зі списком на міжпартійному з'їзді, який заплановано на другу половину грудня. Але вже вчора голова виконкому НСНУ Микола Катеринчук оприлюднив першу п'ятірку своєї партії, яку рейтинговим голосуванням визначили на своїх конференціях «нашоукраїнці».

Дивна річ: партій, зареєстрованих у Мін'юсті станом на цей час, у нас аж 127, але з них хіба половина попередньо заявили про своє бажання штурмувати парламентську висоту. Візьмуть її, звісно, далеко не всі, але зараз доречно запитати: а що ж решта? Яке в цих партій призначення, якщо вони ігнорують єдину за чотири роки можливість хоч якось заявити про себе, не кажучи про шанс реалізувати головну (теоретично) мету — поборотися за владу?

У країнах розвиненої демократії партії є основою політичної системи, виразниками інтересів різних соціальних груп. Звісно, і в Європі, куди ми прагнемо, вистачає дрібних, кумедних та безнадійних у плані взяття влади політичних утворень. Однак, мабуть, лише в нас партія може вміщатися в одній квартирі й часто навіть не мати телефону.

Був час, коли Міністерство юстиції почало боротися з такими «пустишками» (пригадуєте: у 2003—2004 роках міністр Лавринович після відповідних перевірок вкоротив віку не одному десятку фіктивних політутворень), але той «лікарський огляд» залишився далеко позаду — і кількість зареєстрований партій повернулася на попередній рівень.
Ідеальний підхід до зміцнення політичної системи зрозумілий: партія має дбати про своє реноме і рейтинг завжди, а не лише протягом виборчою кампанії; підмочена репутація навіть одного помітного партійця (не кажучи вже про багатьох) різко знижує шанси всієї партії на виборах. Але так — «у них», на Заході. А в нас партії, у тому числі «партії влади», досі колються-єднаються-клонуються, плодяться, наче гриби після дощу; виборці більше орієнтуються не на програми, а на лідерів, тим часом ціна власне партійних брендів залишається низькою (виняток — хіба що КПУ).
Це, власне, і є багатопартійність по-українськи. Але чи такого стану речей прагнули наші люди, починаючи з останніх років існування СРСР, коли вимогою багатотисячних мітингів демократичної опозиції було скасування 6-ї статті радянської Конституції — про «керівну і спрямовуючу» роль єдиної партії — КПРС? Адже начебто ось вона, багатопартійна демократія — плюралізм думок, свобода ідеологічної конкуренції?! Виявляється, не все так просто. Хоча процес іде таки в правильному напрямку, вважають політологи.

Нещодавно глава уряду доручив першому віце-прем'єру Станіславу Сташевському підготувати пропозиції щодо збільшення будівництва житла. Кілька днів потому країну облетіла новина, що Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства підготувало низку законодавчих ініціатив, спрямованих на підвищення доступності житла для середнього класу. Крім того, ми пам'ятаємо, що за часів прем'єрства Юлії Тимошенко на затвердження парламенту було винесено аж сім законопроектів, які стосуються ринку житла та іпотечного кредитування. Отож після цього вже ні в кого не залишилося сумніву, що у будівельній галузі назрівають революційні зміни і жити нам доведеться в принципово новій житлово-комунальній обстановці, ніж раніше. Кореспондент «УМ» зробила спробу дізнатися докладніше про це з перших вуст, звернувшись із кількома запитаннями до міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Павла КАЧУРА.

«Після того як 26 листопада війська розігнали мирний мітинг опозиції, шестеро чоловік і досі перебувають у реанімації, 60 учасників акції лежать у лікарнях у важкому стані, є неофіційні дані про двох убитих, утім, саме ця інформація не підтверджена», — розповідає «УМ» Аваз Казімов, представник азербайджанської партії «Азадлиг» в Україні. Аваз та його соратники, які ховаються від репресій режиму Ільхама Алієва за межами батьківщини, учора взяли участь у пікетуванні амбасади Азербайджану в Києві. Нагадаємо, що у Баку протягом кількох тижнів відбуваються регулярні масові мітинги прихильників опозиції, які, опираючись на висновок ОБСЄ, вимагають провести повторні парламентські вибори.

Минулої неділі в Чечні відбулися перші за останні вісім років парламентські вибори. Попередні відбулися ще за часів правління президента Аслана Масхадова, коли республіка не перебувала під контролем російських військ. Недільне голосування мало продемонструвати російському суспільству та світу, що ситуація в бунтівній кавказькій республіці нормалізувалася, і її населення безмірно вдячне за це Москві. Чеченці (та розквартировані в республіці російські війська) мали можливість здійснити своє волевиявлення на 430 виборчих дільницях. За 58 місць у новому двопалатному парламенті змагалися 344 кандидати.

Український парламент таки призначив дату проведення місцевих виборів. Відбудуться вони 26 березня 2006 року як вибори до Верховної Ради. Відтак із цією новиною вичерпалася ще одна інтрига майбутніх перегонів — пройдуть парламентські та місцеві вибори одночасно чи окремо? До їхнього часового розмежування, нагадаємо, закликало чимало «виборчих» інституцій, включно з Центральною виборчою комісією та Комітетом виборців України. При цьому посилалися на велику «сирість» закону про вибори до місцевих органів влади, яка згодом може поставити легітимність перегонів під великий знак питання.