Pівно рік тому, одразу після так званого «третього туру» президентських виборів, у Бортничах, що під Києвом, пролунав постріл. Він, постріл, підвів риску під життям та діяльністю одіозного можновладця епохи Кучми — міністра транспорту i зв'язку Георгія Кірпи. Майже одразу після огляду трупа слідчі спочатку тихцем, а потім усе впевненіше почали говорити про версію самогубства. Мовляв, Кірпа добре знав, що значить для «кучміста» його польоту перемога опозиційного кандидата. З часом на тому й порішили: самогубство — i крапка. Втім навіть через рік ті, хто знав Георгія Кірпу особисто, продовжують сумніватися у версії з «самострілом». Бо дуже вже сильною й вольовою особистістю був покійний, не міг так просто здатися. Тим більше що, передбачаючи перемогу «помаранчевих» сил у тому буремному грудні, Кірпа, який до цього робив усе для перемоги Януковича, почав співпрацювати з оточенням Ющенка. От, мовляв, «синьо-білі» й прибрали його як небажаного i дуже важливого свідка.

Позавчора ввечері Верховна Рада зробила перший крок назустріч тому, щоб реабілітувати активістів УНА-УНСО, які були засуджені за події багато в чому доленосного для нинішньої України 9 березня 2001 року. І хоча всі хлопці тепер уже перебувають на волі, а в Україні є нова влада, і вона (Україна) — «без Кучми», ті бунтівні унсовці все ще помічені тавром «судимий». Це означає наявність проблем при працевлаштуванні, а ще такий статус не дозволяє балотуватися до Верховної Ради.

Новий президент Польщі Лех Качинський народився в 1949 році у Варшаві, в родині, як він неодноразово наголошував, із «патріотичними традиціями», пов'язаній із польським антикомуністичним підпіллям. Тривалий час працював у Гданському університеті. Наприкінці 1970-х у Гданську ж почалася його опозиційна діяльність Качинського, зокрема у незалежних профспілках «Солідарність». У спекотному серпні 1980-го він був радником страйкового комітету, який об'єднував «революційні» заводи. Після запровадження військового стану Леха арештували, але й після звільнення він не припинив антикомуністичної діяльності й набував дедалі більшого авторитету. Зокрема у 1990-му став заступником голови «Солідарності», котра невпинно перебирала владу в комуністів. У 1991-му Качинський очолював Бюро національної безпеки в канцелярії президента, а з 1992-го по 1995 рік був президентом Верховної палати контролю.

У вмінні буквально на голому місці псувати свій імідж у світі Україні, мабуть, немає рівних. Навіщо фальсифікувати вибори, душити пресу, кидати до в'язниць політичних опонентів тощо, якщо й без того є чимало можливостей впасти в очах міжнародної спільноти десь до рівня плінтуса? Схоже, саме до цієї точки, щонайменше з погляду Венеціанської комісії, зусиллями Верховної Ради стрімко прямує наша держава. Адже саме парламент (якому, нагадаємо, після вступу в дію змін до Конституції належить по суті керувати державою) вже кілька місяців стоїть на заваді роботі Конституційного Суду.

Зазнавши позавчора поразки у бою за бюджет на наступний рік, парламентська опозиція вирішила ще трохи поздіймати бучу навколо затвердження чи незатвердження головного фінансового документа країни. Зокрема, фракція «Регіони України» вимагає скасувати вівторкове рішення про ухвалення держбюджету-2006. Із відповідною заявою від імені «синіх» виступив із трибуни депутат Олександр Стоян. Цей нардеп, котрий, нагадаємо, пройшов до Верховної Ради як другий номер списку «Нашої України», оголосив, що голосування за бюджет було сфальсифіковане. «Регіонали» вважають, що «в цивілізованій країні уряд, який допустив таке, мав би піти у відставку». Відтак фракція Партії регіонів вимагає від регламентного комітету ВР відмінити голосування щодо держбюджету і звертається до Президента Віктора Ющенка із закликом не підписувати закон про держбюджет-2006, аби «не узаконювати факт фальсифікації».

Київ не любить голосувати за владу. Це яскраво підтвердили минулорічні президентські вибори та Помаранчева революція, коли столиця стіною стала на захист свого кандидата — опозиціонера Віктора Ющенка. У 2002 році Київ теж не підтримував керівне чиновництво. Блок «За єдину Україну!» на чолі з Володимиром Литвином набрав усього 3,97% голосів (це навіть менше, ніж тогочасний прохідний бар'єр — 4%). Лідером же на попередніх виборах стала «Наша Україна» Ющенка: за неї у Києві проголосувало 28,05% виборців.

Не лише у пересічного подолянина, який зазвичай оцінює загальну політичну ситуацію «на око», а й, думаю, у багатьох людей, котрі займаються політикою професійно, результати нового масштабного соціологічного дослідження викличуть, як мінімум, дві протилежні реакції. З одного боку, воно підтверджує здогади і дозволяє не одній особі впевнено вимовити: «Я так і знав», з іншого — дивує, бо засвідчує досить несподівані тенденції.