Мабуть, якби це був не газ, знайшлося б щось інше. Коли в розпалі передвиборча кампанія, тема для гарячих дебатів завжди знаходиться. Але ніде правди діти — з газом нашим політикам таки пощастило. Бо такого благодатного поля для критики влади і, що головне, тривалого самопіару (і влади, й опозиції) ще пошукати. Отже, шоу триває: «газова війна», нібито скінчившись (чи надовго?) на міждержавному рівні, знайшла своє продовження на внутрішньополітичному «ринку» України. Попит породжує пропозицію: електорат чекає пояснень, і він їх отримує.

Центральна виборча комісія зареєструвала останню з політичних сил, які можна вважати якщо не фаворитом, то принаймні впливовим гравцем майбутніх виборчих перегонів, — блок партій «Пора» та ПРП. Невдовзі кандидатські посвідчення одержать 244 кандидати від коаліції, очолюваної Віталієм Кличком. При цьому майже півтори сотні «порівців»-пеерпістів одержали від ЦВК одкоша: 87 неналежним чином оформили документи, а ще 57 не подали заяви про згоду брати участь у виборах, повідомляють «Українські новини».

Поки українська влада тішиться зі своєї перемоги, російська — радіє, що теж не без вигоди (зрештою, в результаті «Газпром» скільки хотів — 230 доларів за тисячу кубометрів газу, — стільки й отримає) для себе викрутилася із несподівано жорсткої сутички з «помаранчевим» керівництвом України, а експерти з обох сторін із калькуляторами в руках чухають потилиці, підраховуючи, хто ж таки кого «обставив» і кому досягнуті домовленості щодо постачання і транзиту газу вигідніші, політики гнуть своєї. Ще б пак — вибори ж на носі, і не скористатися такою «гарячою» темою просто гріх. Тим паче що, коментуючи як саму «газову війну», так і її розв'язку, завжди можна про щось змовчати, щось — виставити наперед, словом, «обсмоктати» ситуацію зі свого боку і з користю для себе.

Ольга Сумська, за якою міцно закріпився імідж романтичної Роксолани, збирається круто його змінити. Спершу — на кінофронті. На екрані її образ, раніше — тендітний і вразливий, тепер набув рис жінки-вамп. А нещадавно Сумська заявила ще й про амбіційні плани випробувати свої сили у політичній царині.
Ольга говорить, що планує покращити життя киян і для цього балотуватиметься до Київради за списком абмітної й небідної партії «Європейська столиця». Своє прагнення піти в політику Сумська пояснює тим, що, не маючи депутатського статусу, артистові (навіть відомому) надзвичайно складно донести до влади проблеми людей мистецтва, не байдужих до стану духовного рівня нашої країни. У розмові з «Роксоланою» ми порушили і політичну, і мистецьку теми.

«Україна за рік президентства Віктора Ющенка поставила собі дуже багато максималістських завдань, — вважає голова профільного підкомітету Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки Олекса Гудима (фракція УНП). — Мовляв, не буде корупції, не буде посередників при постачанні газу. А потім, коли нова влада почала стикатися з корупційними схемами, старими зв'язками, що вкорінилися в економіці з часів Єльцина, то з'ясувалося, що вона не може переконати ні Росію, ні Туркменістан жити за цими новими принципами». На думку пана Гудими, позавчорашнє підписання газового контракту між Україною і Росією є не перемогою, а лише компромісом. «Ми отримали рік, щоб готуватися до нового загострення відносин з Росією, — підкреслив парламентарій. — Багато що залежить від того, чим закінчаться парламентські вибори: зміцніє українська демократія — знову буде негативна реакція Москви. Нас не чіпатимуть відразу, але 31 грудня 2006 року скажуть: «Давайте підписувати нову газову угоду, бо п'ятирічний договір є рамковим».

...1 квітня. Україна відпочиває після передвиборчої напруги-2006. У результаті «газового скандалу» рейтинги «Нашої України» зросли вчетверо, і вона вкупі з Блоком Тимошенко та «Порою»-ПРП набрала абсолютну більшість голосів у новому парламенті. Партія регіонів ледве нашкребла три відсотки, блоки «Не так!» і Вітренко на пару не дотягли й до одного. За позовом України щодо порушення Росією умов контракту Стокгольмський суд ухвалює вердикт на нашу користь.

У кабінеті Президента Ющенка лунає телефонний дзвінок, і Володимир Путін, підхихикуючи, верещить у трубку: «То що, ви вже готові платити 230 доларів за кубометр чи наступних виборів почекаємо?». У трубці — німа пауза. Путін, тихо й сумно: «Та жартую я, жартую — 1 квітня ж сьогодні! А якщо серйозно: може, все-таки по 60? Ну добре, по 55 — остання ціна!».
У відповідь Ющенко, з металом у голосі: «І не просіть. Сказали по 50 — значить по 50».

Над головним входом до Будинку уряду горять цифри «2006», на кожному вікні другого поверху з боку фасаду — ялинка на тлі безлічі блакитних лампочок, на стінах — також світляні гірлянди, вже жовтогарячі, на землі —стрункі ряди підсвічених ялинок. Довершують святкову картину кабмінівської ілюмінації сяючі літери на яскраво-синьому парапеті по обидва боки головного входу: «З Новим Роком!» і «З Різдвом Христовим!». Ніколи раніше Кабінет Міністрів не прикрашали на новорічні свята так багато й стильно. Жарти про газову кризу недоречні — по-перше, вся ця краса горить завдяки якомусь неону, а не природному газу з Росії, по-друге, з електрикою проблем немає. Забігаючи наперед, зауважимо, що Прем'єр-міністра Юрія Єханурова, до якого ми йдемо на підсумкове інтерв'ю-2005, запитання про газові справи вже втомили і на інші теми він спілкується значно охочіше.
Перед тим як потрапити до прем'єрського кабінету, проходимо по коридору 7-го поверху: тут на стіні висять портрети керівників усіх урядів України, починаючи з перших УНРівських та УРСРівських. Вiдсутнi найбiльш одiознi фiгури нашого часу — Лазаренко i Янукович. Відставленої у вересні Юлії Тимошенко немає — мабуть, ще не встигли таку красу старанно вималювати олійними фарбами. Але найближчим часом образ закосиченої леді Ю. тут обов'язково з'явиться. Чи лише портрет, чи й вона сама — залежить від політичної ситуації та результатів виборів, а значить, і від успішності нинішнього уряду, очолюваного містером Ю.
Поки що пан Єхануров приречений на порівняння з Тимошенко. Авжеж, два прем'єри з однієї, «помаранчевої», команди за один рік — це трохи забагато. За характером та поглядом на силу-силенну речей вони фактично антиподи. Це стосується й того, що Юлія Володимирівна обіцяла бути Прем'єром при не надто прихильному Президентові Ющенку хоч десять років, а ось Юрій Іванович — дуже близький член команди Ющенка — не обіцяє керувати урядом навіть півроку. Адже попереду ще багато випробувань, багато чого незрозумілого. Крім виборів — ще й набуття чинності політичною реформою, яка Єханурову відверто не подобається. При цьому особливий наголос він робить на доцільності призначення наступного Прем'єр-міністра з того самого табору, який представляє Президент Віктор Ющенко. Бо тільки так можна зберегти в Україні стабільність. Таку, заради якої Ющенко й поставив Єханурова на прем'єрство.
Так склалося, що саме на Новий рік «уряд №2» відзначає свої перші сто днів. Хоча ця дата ховається за ялинковими прикрасами та вказівкою «не піаритися», саме час поговорити про те, чи вдалося Єханурову покращити ситуацію «після Тимошенко», чи вдається забезпечувати бажану стабільність і чи спроможний Юрій Іванович на більше.

В Україні розгортається нова мода: місцеві «парламенти» прагнуть збільшувати свій склад. Усе це діло «виправдовується» новим законом про вибори до органів місцевої влади. А він встановлює, що, скажімо, склад «сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради має становити при чисельності... до 1 тисячі жителів — від 12 до 15 депутатів включно... від 100 тисяч до 250 тисяч жителів — від 40 до 60 депутатів включно... понад 2 мільйони жителів — від 76 до 150 депутатів включно».

Чим ближче до виборів, тим голосніше кричать про тиск з боку влади у стані «апазиції». Причому іноді таке верзуть, що мимоволі подумуєш про доцільність існування навіть не дво-, а кількапалатного парламенту. Причому одна з палат, віддаючи данину класиці, звісно, №6... Саме на подібні нововведення наштовхують свіжі заяви деяких претендентів на мандат.