Якщо перефразувати одкровення голови секретаріату Президента Олега Рибачука, то він фактично називає себе «другою ступінню президентської ракети», передбачаючи, що й сам відпаде, «відпрацьований», як його попередник на посаді «головного канцеляриста» Олександр Зінченко. Але повірити в це складно. Адже Рибачук — один із небагатьох людей у нинішньому оточенні Президента, який іде під руку з Ющенком понад десять років. Якщо бути точним, то Олег Борисович із Віктором Андрійовичем уже 14 років — із часу спільної роботи в Національному банку. Так що «відпрацьована ступінь» Рибачук може хіба перейти на іншу посаду. До речі, за перший рік «помаранчевої» влади пан Олег встиг побути уже й віце-прем'єром (з питань європейської інтеграції).
Ми розмовляємо з Рибачуком у його кабінеті на Банковій — тому самому, де раніше сидів Медведчук. Пан Олег ніби заочно полемізує з «сірим кардиналом» Кучми, розповідаючи про нові порядки. Нам приносять чай у чашках із сервізу, тоді як Рибачук п'є своє питво із помаранчевої кружки з написом «Так! Ющенко». Це сувенір ще з «революційних», штабних часів. Звідти й починаємо інтерв'ю.

Від початку тижня «Наша Україна» і Блок Тимошенко почали вести переговори. Якісь домовленості велися й раніше, але, так би мовити, офіційний етап настав тільки зараз. Уже й визначено головних комунікаторів: від «НУ» — Роман Безсмертний і Роман Зварич, від БЮТ — Микола Томенко та Олександр Турчинов. Інформації про перебіг цих перемовин украй мало. Очевидно, ініціатори вирішили зберегти секретність до того часу, поки не вдасться вийти на якесь більш-менш узгоджене рішення.

За прогнозами аналітиків, цьогорічні вибори до Київради будуть не менш напруженими, аніж парламентські перегони. Вочевидь більшість партій і блоків воліли б узяти під контроль столичний квазі-парламент. Проте реальні шанси вибороти першість мають лише дві політичні сили — БЮТ і «Наша Україна».

«Трудова Україна» — один із тих проектів на виборах-2006, чиї шанси на успіх неспівмірно малі у порівнянні з «кредитною історією» цієї партії. «ТУ» існує з 2000 року. Це досить відомий бренд, який послідовно підтримували й розкручували такі одіозні величини, як Андрій і Леонід Деркачі, Ігор Шаров, Віктор Пінчук, Сергій Тигіпко, Дмитро Табачник, багато інших заможних діячів епохи кучмізму. Звісно, «пролетарська» назва не могла затулити собою явний олігархічний імідж партії, тож не дивно, що на попередніх виборах «Трудова Україна» не ризикувала балотуватися самотужки, а була однією з цеглин блоку «За єдину Україну!» (сукупний результат — 11,77%). Після 2002 року «Трудова Україна» на певному етапі мала у Верховній Раді власну фракцію, однак уже невдовзі «трудовикам», щоб зберегтися на парламентській карті, довелося об'єднуватися то з ПППУ, то з НДП, і насамкінець навіть такому «половинному» представництву настав край. На той час продовжувалася епідемія відходу від партії багатьох її грошовитих активістів, зокрема, пан Шаров обрав участь у команді спікера Литвина. Доля пана Тигіпка — керівника виборчого штабу кандидата в президенти Януковича — ще сумніша: екс-керівник Національного банку взагалі пішов із великої політики. А на посаді голови партії, якщо пригадуєте, його замінив народний депутат Валерій Коновалюк — ще один чільний «штабіст» невдалого «Вибору-2004».

Позавчора у Брюсселі міністри закордонних справ 25 країн-членів ЄС розмовляли про ситуацію у Білорусі, повідомляє польська інформагенція ПАП. ЄС закликав офіційний Мінськ провести чесні президентські вибори, які заплановані на 19 березня, та делікатно попередив про можливість запровадження санкцій проти Білорусі, якщо вибори не будуть відповідати демократичним стандартам. Йдеться передусім про можливу відмову видавати візи людям із найближчого оточення президента Олександра Лукашенка.

— Юрію Віталійовичу, на момент вашого приходу в МВС, на Богомольця, 10 та й в облуправліннях зберігалася до непристойного велика кількість генералів. Ви почали скорочувати їх кількість. А якою є «лампасна» ситуація через рік? Я це питаю, бо вже на День незалежності генералітету в міліції знову побільшало. Потім був День міліції...

Своєрідною родзинкою суботньої конференції обласної організації Партії регіонів стала поява на людях її лідера і голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова. Як відомо, неофіційний статус «безголової» і облрада, і осередок ПР на досить тривалий час отримали внаслідок перебування свого керівника за гратами та в лікувальному закладі. Знаючі люди стверджували, що «нема дурних» — пан Колесников повернеться до публічної діяльності вже після 26 березня й отримання мандата народного депутата. Однак якийсь тиждень тому його заступник по партії та облраді Анатолій Близнюк авторитетно заявив, що Колесников уже вийшов на роботу. Зважаючи, що до 1 квітня таки ще далеченько, журналісти кинулися перевіряти цю інформацію. Однак у прес-службі обласної ради спростували повернення керівника на робоче місце, хоча й запевнили, що він почне працювати ось-ось. А потім з'явилось суттєве доповнення — мовляв, швидше за все, після перебування на лікарняному Колесников одразу піде у відпустку.