Відомий у Запоріжжі бізнесмен, чиє прізвище кілька років тому одним із перших потрапило у список легальних мільйонерів регіону, «відстебнув» зі своїх статків кругленьку суму, «щоб доправити з Італії орган для Концертного залу імені Глінки. Замовлення виконала всесвітньо відома фірма» (йдеться, за моїм уточненням, про «Вісконті»). Подейкують, ніби меценат розщедрився, упевнившись: прізвища керівників облуправління культури, філармонії і симфонічного оркестру таки з'явилися у відповідному партійному списку.

— Петре Михайловичу, ви є членом ради з реформування освіти в Україні, скажіть, які, на вашу думку, будуть введені зміни і чи потрібні вони взагалі, адже кажуть, що радянська система освіти була досить не поганою?
— Я за всю комісію не можу відповідати, тим більше що розпорядження про створення цієї комісії вийшло днями і ще жодного засідання не було. А про реформування освіти ми весь час говоримо. Проте часто забуваємо, що цей процес має дві складові: ми щось руйнуємо, відмовляємося від того, що нам заважає працювати, і натомість пропонуємо щось ефективніше. Таким чином у нас реформування часто зводиться до того, що ми руйнуємо щось старе, а нічого нового не створюємо. Наприклад, ми втратили такий важливий освітянський і соціальний компонент як система дошкільної підготовки — садочки, дитячі ясла, різні гуртки. Це справді було завоюванням радянської системи, і з цього приводу нам по-доброму заздрили і американці, й німці. Там ці заклади приватні, а тому плата за них є досить високою. У нас же ця система функціонувала на державному рівні. Загалом можна навести багато таких прикладів.

Коли президентом США був Білл Клінтон, американці часто жартували, що насправді Білл — тільки заступник президента, а справжнім керівником Білого дому є його дружина Хілларі. Звісно, це тільки жарт, але частка правди в ньому немала — без розумної, кмітливої й спритної Хілларі трохи «гальмований» у молоді роки Білл навряд чи колись би навіть додумався боротися за президентство. Тому коли після його відходу з посади прекрасна половина Клінтона вирішила боротися за місце в Сенаті, це анітрохи нікого не здивувало. Як, власне, й те, що своїх конкурентів Хілларі легко перемогла. Власне, від неї можна чекати навіть більшого. Недарма ж відтоді, як місіс Клінтон з'явилася на політичному небосхилі США, у Новому Світі дедалі частіше заходить розмова про те, що президентом Сполучених Штатів колись має стати перша жінка...

Учора під стінами посольства Російської Федерації в Українi молочники із Вінничини влаштували акцію примирення. По цій провiднiй аграрній області «молочна війна» між Росією та Україною i вдарила найбільше. На складах вітчизняних підприємств накопичилося понад 10 тисяч тонн твердих сирів (а це майже місячна норма їх споживання в державі), нереалізованими залишилися 540 тонн масла, ціна молока впала з 1,3 гривні за літр до 90 копійок. Якщо так піде і далі, то селянам вигідніше буде просто вирізати корів, ніж доїти молоко, яке є дешевшим за воду (у магазинах літрова пляшка «газировки» коштує 2 гривні). Для більшого ефекту селяни над палкою вінницької ковбаси тримали портрет корови у траурній рамці з написом «Мене звали Малюля».

Останнє опитування Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова показує, що наразі до парламенту проходить шість партій і блоків. Попереду, як і раніше, Партія регіонів. За неї хочуть проголосувати 27,4 відсотка виборців із загального числа опитаних, або 29,9% від тих, хто прийде на дільниці 26 березня. Відрив від найближчого переслідувача, «Нашої України», становить майже десять відсотків. (Хоча, згадаємо, перед президентськими виборами-2004 Янукович за рейтингами вже «набирав» понад 50 вiдсоткiв). За «НУ» нинi проголосувало б 16,9% з-поміж усіх опитаних, або 19,6% із тих, хто має намір голосувати. Блок Юлії Тимошенко — третій. Таке місце тимошенківцям відводять усі останні опитування. У них — 12,7 (13,7) відсотка.

На вибір політичної сили, що представлятиме інтереси конкретного киянина у Київраді, впливає кілька чинників. Зокрема, політична програма партії. Адже кожному з нас цікаво знати, якими шляхами розвиватиметься місто, яким бачать його чільники політичних сил. Утім постаті цих «чільників» теж є дуже важливим фактором, що впливає на прийняття рішення про підтримку (або ж непідтримку) конкретного блоку чи партії. Навіть більше — часом авторитет цих особистостей є орієнтиром, який переконує киян у серйозності політичної сили, її досвіді і раціональності.

Якщо впродовж попередніх десятиліть Латинська Америка дивувала світ постійними військовими переворотами, то в останні десять років Південна та Центральна Америка потрапляє в заголовки новин завдяки цілком демократичним, хоча й доволі дивним президентським виборам. В одній країні вперше в її історії до влади приходить жінка, в іншій — індіанець, у третій — «клон» Фіделя Кастро. Естафетну паличку виборчих дивацтв перебрала Коста-Рика, де минулої неділі також відбулися президентські вибори.

Цього тижня в Україні відбулося таке «кидалово», яких не було з часів пірамід і трастів на кшталт сумнозвісного «МММ». Чи й крутіше, ніж «МММ». Обвал, або ж дефолт, спіткав групу київських будівельних компаній, об'єднаних під назвою «Еліта-Центр». Постраждали тисячі інвесторів — кредиторів житла, яке будується або перебуває на «нульовому» рівні будівництва. Причому є всі підстави вважати, що «Еліта» йшла на банкрутство свідомо — за схемою контори «Роги й копита» Остапа Бендера. Керівники фірми кинулися навтьоки, на банківських рахунках не зосталося практично нічого, зате біля розбитих корит ридає ціла армія людей, котрі купували віртуальне житло в різних районах Києва.