Керівник центрального штабу БЮТ Олександр Турчинов позавчора заявив про існування спеціальної мережі, за допомогою якої можна буде втрутитися в роботу сервера Центральної виборчої комісії. Технічні можливості цієї мережі нібито дозволяють входити до серверу ЦВК, знімати інформацію в оперативному режимі, і при бажанні вносити в неї корективи. Турчинов каже, що отримав ці дані з «надійних джерел», а процеси, нібито пов'язані з мережею, контролюють голова політради НСНУ Роман Безсмертний та керівник виконкому цієї партії Микола Катеринчук.

Міністерство охорони здоров'я Білорусі заборонило лікарям надавати медичну допомогу громадянам, що по неї звернулися, без пред'явлення ними паспорта із пропискою та фотографією. Про це розповіла одна з учасниць акції на Жовтневій площі Надія Батура, яка зранку 23 березня звернулася по медичну допомогу в мінську поліклініку № 19. «Я почувалася погано, у мене ще вчора піднялася температура, я не витримала й вирішила піти до лікаря», — каже Надія, котра кілька днів провела на Майдані в наметовому містечку. Однак черговий терапевт Кудасова відмовилася приймати хвору, мотивуючи це відсутністю в тієї при собі паспорта.

Цього тижня українські азербайджанці відзначили свій Новий рік, або, по-їхньому, Новруз Байрами. Але замість того щоб під биття курантів загадувати бажання та запивати їх шампанським, азербайджанці... перестрибували через вогонь. А наше звичне олів'є на їхніх столах заміняв плов. Ну і, звісно, не обійшлося без шашликів та щохвилинних тостів. Хоча, зважаючи на те, що свято припало на останній передвиборчий тиждень, здебільшого цим тостам бракувало кавказької «родзинки», зате політики в них було аж забагато. Адже азербайджанська діаспора в Україні, як виявляється, є достатньо політично активною.

На минулих виборах українці могли голосувати на дільницях упродовж 12 годин — від 8-ї ранку до 20-ї вечора. Але тепер нардепи розширили цей часовий проміжок. Завтра, 26 березня, виборчі дільниці відчинятимуться о 7.00 і працюватимуть до 22.00, тобто до пізнього вечора.

— Олександре Тимофійовичу, цієї неділі 14-та річниця Внутрішніх військ збiглася з днем парламентських виборів. Чи вдасться поєднати свято, службу й голосування?
— Ми звикли всі свята відзначати на службі, а урочистості проведемо напередодні. Тому 26 березня наші бійці разом із міліцією забезпечуватимуть громадський порядок по всій країні. Відповідні розпорядження вже зроблено міністром внутрішніх справ, свої заявки подали нам начальники управлінь міліції в регіонах. Спільні наряди патрулюватимуть вулиці поблизу дільниць, адже перебувати на самих дільницях не маємо права. Окремі ділянки великих міст патрулюватимемо самостійно, без міліції. Перш за все, це стосується усіх обласних центрів та ще 17 міст обласного підпорядкування, де є військові частини ВВ. Ми готові забезпечити правопорядок навіть у свій професійний день, i там, де будуть наші бійці, не буде жодних проблем.

Україна як нація, як держава взялася за те, за що не бралася останні 15 років. Перш за все — провести чесні вибори. Я думаю, що в суспільстві, у громаді ще немає достатньої оцінки цього критерію, але переконаний, що він з'явиться.

26 березня, з моменту відкриття виборчих дільниць, о 7.00 годині ранку на «5-му каналі» стартує телемарафон «Парламентські вибори-2006». Глядачам буде запропоновано цілодобовий ефір, під час якого в оперативному режимі висвітлюватимуться головні події дня голосування. Марафон триватиме до самісінького моменту оголошення результатів виборів.

Борис Олійник — постать в українському політикумі вже майже легендарна. Підстав для творення легенди більш ніж достатньо: у Верховній Раді України він, здається, був одвіку (прийшовши з ВР СРСР), багато років очолює нашу парламентську делегацію в Раді Європи, є віце-президентом її Парламентської Асамблеї, побував у багатьох «гарячих точках», завдяки йому в сейсмічно неспокійному Криму так і не постала нова АЕС, устояла в Каневі Чернеча гора... Але в багатьох звичних міняти «орієнтацію», залежно від напряму політичного вітру діячів, основну повагу й навіть острах до Бориса Ілліча викликає навіть не все перелічене вище, а його феноменальна послідовність: аж до березня минулого року, коли категорична незгода з рішенням фракції не голосувати за призначення Прем'єр-міністром Юлії Тимошенко призвела до його переходу в лави позафракційних, Олійник був вірним і послідовним членом парламентського загону Компартії. Власне, ця його послідовність водночас викликала до Бориса Ілліча найбільше запитань з боку патріотичного сектора українського політикуму: більшого українця, ніж Олійник, годі й шукати. А КПУ під проводом Петра Симоненка — далеко не та політична сила, де шанують національну гідність...
Тепер патріарх української політики балотується до парламенту на чолі блоку, який, схоже, вважає справді своїм. Борис Ілліч щиро вірить у те, що Блок Олійника й Сироти здолає 3-відсотковий бар'єр, адже поєднання справді соціалістичних поглядів, любові до України та професіоналізму, судячи зі своїх же соцопитувань, набирає тверду «трійку» в усіх регіонах держави. І це при тому, що «в нас немає грошей на рекламу і таке всяке, тому працюємо від хати до хати». Із грошима сутужно, бо, за словами Олійника, до блоку не увійшов жоден олігарх (яких Борис Ілліч називає винятково «оліграфами»), тільки парочка середніх бізнесменів. На компанію в регіонах «підкидають» буквально по 100—200 доларів...
А ще Борис Олійник уже майже 20 років на громадських засадах незмінно очолює Український фонд культури, який сприяє відродженню духовності й подоланню культурної кризи, допомагаючи митцям, талановитим дітям тощо. Під час інтерв'ю до кабінету Бориса Ілліча залітає власниця відомої в Києві мережі магазинів Тетяна Кремешна, обнімає Олійника, цілує й випурхує. Саме такі меценати, як пані Тетяна, допомагають Фонду, шефствують над хворими дітьми, пояснює співрозмовник «УМ». «Більші» бізнесмени грошей не дають — «вони радше на мішку застреляться».
Але, зрештою, все це прохідне. Бо є в Бориса Олійника перше, найбільше і найвірніше кохання — Поезія. І цій музі Поет з великої літери буде вірним до кінця — хоч що б там відбувалося в бурхливих політичних сферах...

У кабінеті В'ячеслава Брюховецького (для студентів Києво-Могилянської академії, які не лише дуже поважають, а й щиро люблять свого президента, — просто Брюха) панує «творчий розгардіяш»: стіл завалений паперами, книжками, брошурами, на підлозі розкидані («розкладені», поправляє В'ячеслав Степанович) якісь папери... «Це не безпорядок, це — порядок, бо так я знаю, що де лежить», — пояснює пан президент. Щойно ми завершуємо інтерв'ю, він сідає за комп'ютер: справ повно, немає жодної вільної хвилини. До того ж постійно доводиться відволікатися на пресу: кореспондент «УМ» на сьогодні вже четверта представниця ЗМІ, тож і вгору ніколи глянути. Але «головний могилянець» запевняє, що не стомлюється. Звик багато працювати. Тому й пішов на вибори до Київради, адже має стільки задумів і планів, які треба реалізувати! Очевидно, що майбутня робота на благо столиці його справді захоплює, адже навіть про загальнополітичну ситуацію в Україні розмови не виходить: зараз на першому місці — Київрада. До Верховної Ради В'ячеслав Степанович балотуватися відмовився, хоча рідна «Наша Україна» дуже й кликала. Але парламент — це постійна робота, яка не терпить сумісництва, а кидати напризволяще своє дітище, найдемократичніший університет України, президент «Могилянки» й на гадці не має. На радість студентам, які вже було перелякалися, що на п'ять років втратять «свого Брюха»...