«Що там у світі робиться?» — «Стабільності немає». Попри те, що цьому діалогу з кінофільму «Москва сльозам не вірить» уже більше тридцяти років, актуальності він не втрачає. Щоправда, є на нашій планеті куточки, які постійна світова нестабільність оминає. Мир і спокій панує у країнах Скандинавії, Швейцарії, Ірландії та взагалі переважній частині Західної Європи, Новій Зеландії, Австралії, Канаді, Японії та навіть Чилі. Ці країни посіли найнижчі місця у цьогорічному рейтингу нестабільності, який учора було опубліковано на сайті американського журналу Foreign Policy («Зовнішня політика»). Щороку це видання спільно з Фондом миру (The Fund for Peace) проводить масштабне дослідження, за результатами якого укладає так званий Failed States Index (індекс держав–невдах). Що вище місце в цьому списку — то більш нестабільною й небезпечною для своїх громадян та іноземних туристів є країна. Ситуацію в державах оцінюють за 12 показниками (як–то стан економіки, дотримання прав людини, залежність від інших держав, кількість біженців тощо).

Учора Киргизстан готувався до нових заворушень: віце–прем’єр тимчасового уряду Омурбек Текебаєв заявив, що, за його даними, «деструктивні сили» призначили на 22 червня черговий державний переворот. «Ми знаємо, хто вони, але не можемо їх ув’язнити, тому що вони поки що кажуть про мирні протести, хоча їхні задуми нам відомі», — запевнив урядовець, попередивши, що «будь–який великий конфлікт» Киргизії може перерости в центральноазіатську війну. Тому «дуже важливо провести референдум і легалізувати владу в Киргизії».

Учора «Газпром» виконав свою погрозу і почав ще більше обмежувати газопостачання до Білорусі. Вчора обсяги блакитного палива було скорочено на 30 відсотків. Як повідомив на засіданні оперативного штабу голова правління «Газпрому» Олексій Міллер, упродовж доби, що минула після першого «прикручування крану» (тоді обсяг постачання газу скоротили на 15%), Мінськ «не вчинив жодних дій щодо погашення заборгованості», тому «з 10–ї години за московським часом 22 червня 2010 року вводиться обмеження на плановий об’єм добової поставки російського газу в Республіку Білорусь на 30 відсотків із подальшим збільшенням обмеження до рівня поставки пропорційної заборгованості».

Росію з Білоруссю знову роз’єднало енергетичне питання. Якщо на початку року між союзними державами пробігла чорна «нафтова» кицька (тоді, нагадаємо, Москва призупинила постачання нафти на білоруські НПЗ, оскільки Мінськ відмовлявся сплачувати повне мито на «чорне золото»), то тепер колір розбрату вже блакитний. Учора голова правління «Газпрому» Олексій Міллер повідомив, що з 10–ї ранку холдинг скорочує обсяги постачання газу до Білорусі. Спершу на 15 відсотків, але, якщо вотчина Олександра Лукашенка не почне скорочувати борги за газопостачання, ці обмеження сягнуть 85 відсотків.

«Я цілу ніч не спала, так хвилювалася! Думала, Коморовський переможе вже в першому турі, а тут — такі цифри! Не сумніваюся, що президентам стане все одно представник «Громадянської платформи», але, як видно, наша соціологія знову підвела, і розрив зовсім не такий великий, як здавалося», — поділилася своїми переживаннями з «УМ» пані Марія. Її рідний дім — у Варшаві, але останні три роки жінка мешкає в Києві з дочкою, яка вийшла тут заміж і працює на спільному польсько–українському підприємстві. Дочка на вибори не пішла: Броніславу Коморовському, на відміну від матері, вона не симпатизує, але й за його головного суперника Ярослава Качинського голосувати не хоче. «У нас у Варшаві більшість так налаштована — політика братів Качинських була багато в чому нерозумною, але й Коморовський — не найхаризматичніший кандидат. Та що робити — вибираємо з того, що є».

Польща готується обрати нового президента: завтра в країні відбудуться дострокові вибори, які стануть політичним наслідком «другої Катині» — авіакатастрофи під Смоленськом, що забрала цвіт польського політикуму, включно з президентським подружжям. І хоча всі уникають виборчих спекуляцій на трагедії загиблих, тема смерті президента Леха Качинського незримо витає над політичним небокраєм Речі Посполитої. Цю трагедію болісно пережили провідники всіх без винятку політичних формацій, адже всі мали серед загиблих якщо не друзів, то політичних партнерів, які викликали беззаперечну повагу. Гостроти кампанії додає й ефект незавершеності розслідування причин авіакатастрофи. Усі політичні табори, ніби змовившись, обходять дражливі моменти, уникаючи «несмачних» катинських спекуляцій.