Вроцлав, колишнiй Бреслау, приваблює апетити депортованих нiмцiв.
Польсько-німецькі відносини вкотре затьмарені. Цього разу — інтригою, пов'язаною з бурхливою діяльністю Німецького центру депортованих, який склав 22 позови до Європейського суду проти Польщі. У цій інституції вважають, що після Другої світової війни Польща застосовувала проти німців колективну відповідальність, що полягала у масових депортаціях і конфіскації майна. Адвокат центру кваліфікував це як злочин проти людства, котрий не має строку давності; метою ж позовів є повернення колишнього майна, а не фінансове відшкодування.
Як відомо, совєтські «переможці над фашизмом» перекроїли політичну карту Європи коштом територій, які до війни входили до складу Німеччини, а місцеве населення депортували — задля уникнення етнічних конфліктів. Але йшлося не про «гуманну демаркацію» народів — Сталінові залежало, аби перекроєні країни залишалися у взаємних претензіях. До того ж, як підказує український досвід, комуністи, коли депортували когось до Сибіру, не надто переймалися транспортуванням майна. Це, зрештою, відчули на собі і німці, для котрих примусове переселення співпало з націоналізацією.
Позитивний висновок страсбурзького суду може спричинити до вибухонебезпечного прецеденту, адже йдеться про колосальні майнові претензії . Можлива ланцюгова реакція на просторах усієї Східної Європи, адже всюди лишилося чимало нерухомості, котру було експропрійовано, а за п'ятдесят років приватизовано. Як, наприклад, у випадку з одним із позивачів, євреєм Гансом Гольдшмідтом, родина котрого чотириста років жила у Вроцлаві, під час війни переслідувалась нацистами, а згодом — комуністами. Отож Гольдшмідт вимагає від Польщі повернення фабрики, яка належала його родині з 1810 року, а зараз є власністю британської фірми.
Офіційний Берлін відхрещується від претензій, заявлених Німецьким центром депортованих, проте інцидент лишається небезпечним, позаяк у країні вже лунають голоси про перегляд польсько-німецького Договору про дружбу та співробітництво від 1991 року і внесення в документ уточнень щодо майнових претензій подібного штибу. Про серйозність ситуацiї свідчить і недавня нота міністра закордонних справ Польщі Анни Фотиги. «Якщо би ця інформація підтвердилася, то була би спробою відвернення моральної відповідальності за наслідки Другої світової війни, — цитує агенція ПАП пані міністра, — війни, яка почалася з агресії ІІІ Рейху на Польщу і яка принесла незворотні втрати і страждання польському народу і державі. Варто нагадати, що переселення німецького населення сталося внаслідок рішення урядів США, Великої Британії і СРСР».
Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях. >>
На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му. >>
Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем? >>
«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку. >>
Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi. >>
...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...» >>
