У столиці нашої колишньої батьківщини ідуть дощі. Мимоволі пригадалася розповідь Олеся Гончара про часи, коли Україною керував Лазар Каганович. Незрідка, уже проти ночі, міг закликати до себе гурт письменників і натхненно щось їм декламувати з української класики. Найчастіше «Ідуть дощі...» з Михайла Коцюбинського. Напам'ять шпарив цілісінькі сторінки. А нумо-нумо, хто із нинішніх керівників здатен на щось подібне?

Той сонячний прохолодний день пасував для прогулянки Маріїнським парком чи поїздки по Дніпру. Я скоро переконалася: так і треба було зробити. Дехто сприйме ці слова як святотатство. Адже йдеться про «круглий стіл» «Українська культура і світ» в Академії мистецтв. Та ще й тривалістю в чотири з половиною години. Але... може, тому що, коли всі повторюють одне слово, його значення трохи стирається... чи тому що не прийшли запрошені Микола Томенко, Наталка Конончук, Ігор Стрембіцький, а організатори не запросили багатьох, хто реально просуває нашу культуру в світі (хоч би того ж Олега Скрипку, Влада Троїцького, Юрія Андруховича etс), «круглий стіл» мені нагадав розмову пацієнтів, які мають різновиди однієї хвороби, перед кабінетом лікаря.