Юрій Щербак: Мені вже в статусі прадідуся війни довелося відчути на собі цю прокляту ординську навалу

Нині Юрій Миколайович, гнаний війною, мешкає в Норвегії, а недавній приїзд до України приурочив презентації своїх книг, що вийшли в різних видавництвах за роки повномасштабної війни.

 

Загалом їх було сім, серед яких документально-фантастичний роман «Зброя судного дня», «Рашизм і Третя світова війна України. Перемогапоразка України і падіння Росії», а також «Рашизм. Звір із безодні», яка видрукувана трьома мовами — українською, англійською та польською — і була проілюстрована досить незвично — карикатурами.

 

У книжці автор аналізує походження й саме поняття рашизму, термінологічне означення якого укорінилося в міжнародному лексиконі внаслідок російської військової агресії проти України.

 

Письменник-дипломат простежує витоки рашизму, аналізує його природу, привертає увагу до виняткової влучності цього гібридного терміна, в якому відображено фашистську сутність країни-нападника.

 

Авторові цих рядків приємно згадати тримовне видання ще й тому, що карикатури в ньому належать моєму колезі, з яким багато років трудилися в газеті Верховної Ради «Голос України» Олексію Кустовському.

 

Як зазначив автор Юрій Щербак, на перший погляд може здатися, що в ній непоєднувані речі — текст і карикатура.

 

«Але в нас нині дуже багато абсурдного, і тому я подумав, що треба зробити цю книгу атракційною. Тоді й знайшли ці блискучі карикатури Олексія Кустовського. Я свого часу, в молоді роки, теж малював карикатури, тому розумію їхню роль, але було побоювання, як сприйме це читач. Він відреагував напрочуд дуже позитивно, за кордоном люди дивувались такому незвичному поєднанню і були в захваті».

«Я мріяв отримати якусь премію, — розповідає Юрій Миколайович, — не тому, що я такий честолюбний, а тому, що мріяв купити американську снайперську гвинтівку, яка лупить на три тисячі метрів. Вона дорога. Та я не отримав премію і гвинтівку не купив. І так мене мучив комплекс, що люди весь час донатять, а я лише пишу, пишу. Потім раптом приходить фотографія — стоїть наш головнокомандувач, генерал Залужний, і тримає мою книгу, піднявши великий палець для схвалення. Я так запишався, а згодом ще й виявилося, що мій донат у зв’язку з виданням цієї книги становив понад 300 тисяч гривень. Звісно, може, й небагато, і не гвинтівка, але це не так уже й погано».

 

Під час презентації книг 20 травня у Національному музеї літератури України Юрію Миколайовичу вручили багато почесних нагород. Зокрема від Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка його очільник Юрій Бондар вручив того вечора Юрієві Щербаку медаль Михайла Грушевського «Наука і журналістика».

 

Від імені Української ради миру її голова Михайло Згуровський проанонсував вручення ордена Миру. Була також медаль від Київської спілки журналістів. Юрій Миколайович навіть пожартував, що нагород у нього тепер «наче у Брежнєва».

Коли приїхали в Польщу, ділиться спогадами Юрій Миколайович, всі костели, всі мерії були завішані нашими прапорами, всюди вітали українською.

 

«З любов’ю, з повагою приймали наших біженців. Про це ми написали книгу».

 

На жаль, наша значна частина біженців почали вимагати російську мову. Це теж такі малоприємні речі. Є там, звичайно, і молодики, які їздять на «поршах» і ухиляються від служби в ЗСУ, що також дратує поляків.

 

Але те, що українці є там зайвою групою, ніяк сказати не можна. Тому дуже боляче спостерігати, як гостинна Польща через два роки стає невпізнаваною, зазначає пан Юрій. Отакі тепер обійми. Тут є і провина наших керманичів, які не змогли вчасно налагодити діалог.

 

«На жаль, і понині багато поляків розігрують антиукраїнські гасла, в країні ж вибори. Але, попри все, ми знаємо і пам’ятаємо про участь польських волонтерів, польських добровольців, ми знаємо, що Польща стоїть за нами, що вона перетворилася на величезний хаб з постачання зброї й обладнання до України. Тому найперше — моя подяка Польщі і полякам, не зважаючи ні на що. Що є, то є, а нам своє робить».

А робити нам доведеться дуже багато, каже Юрій Щербак.

 

«Так, обстановка в світі не на користь нам. І не тільки тому, що періодично відбуваються якісь розмови між російським диктатором і новообраним президентом Америки, не тільки тому, що цей період критичний, а тому, що ми зараз у стані біфуркації, в стані заміни величезної глобальної парадигми.

 

Ми маємо переломний момент в історії України, в історії Європи і в історії людства. Ми перебуваємо в центрі неймовірної кризи, яка є кризою глобалістичних підходів, яка є кризою міжнародних організацій, що були створені після Другої світової війни і яка є кризою моральних цінностей, коли на наших очах руйнується, падає, палає той колишній світ, у якому ми існували. І це реальність».

«В одній зі своїх статей, яка увійшла до книги «Друга світова війна України», в мене є така думка, що, на жаль, та держава, яка була започаткована 1991 року, яку ми будували, — її немає, вона закінчилась із початком цієї війни.

 

Та довоєнна Україна зі своїми інституціями, зі своїми прекрасними речами і жахливими злочинами, зі своїми олігархами і своєю корупцією, вона закінчилась, і вся проблема полягає в тому, що ми не зможемо зараз розпочати будівництво держави номер 2.

 

Але ми повинні це зробити. І ця держава має бути демократичною та справедливою. Ми повинні переосмислити ті уроки, які мали, і заснувати нову конструкцію влади. Дуже небезпечно, коли президент може стати над суспільством і застосовувати авторитарні методи. Це величезна проблема, коли парламент у парламентсько-президентській республіці не може здійснювати контроль і фактично втратив свої повноваження».

 

Дорікнув Юрій Миколайович і письменницькій спільноті, каже, що під час Другої світової війни Спілка письменників згуртувалась і всі працювали на перемогу. Це був єдиний фронт, єдиний організм, єдина стратегія. Нині так не сталося, констатує Юрій Щербак.

Не оминув Юрій Михайлович і тему, яка стрімко виходить на арену, це новітня зброя у вигляді штучного інтелекту. Він розповів, що недавно і сам зіткнувся з цим: в одному дуже впливовому американському виданні мала друкуватися його стаття. І коли вони прислали угоду, то найпершим пунктом автор мав підтвердити, що він людина, а не робот. Ось така нині реальність.

 

«Зараз іде глобальна й неймовірна гонка між Китаєм і США, і ще невідомо, чи при цьому президентові не розгублять Штати той потенціал, що вони мають і який дасть їм можливість володіти світом. Штучний інтелект — це витвір людської цивілізації, який переходить за межі людської цивілізації. І недаремно новий Папа Римський сказав, що штучний інтелект — це проблема номер один. І ця мудра людина добре розуміє, які наслідки може це мати, якщо штучний інтелект опиниться в злочинних руках, зокрема в руках тих, хто хоче володіти світом».

Юрій Миколайович висловив упевненість, що війна закінчиться, хоч і не став називати якісь терміни. Зазначив, що треба не забувати про чорних лебедів, які можуть злетіти над кремлем.

 

«Нині вже видно, що її траєкторія падає. Але нам треба вже сьогодні думати про повоєнне суспільство, про те, як нам реалізувати нашу державу. Адже не виключено, що стоятимемо перед новою Брестською угодою і в принципі нам у суспільстві доведеться вирішувати проблему, чи цей мир відкинути, чи йти рятувати державу. Я стою на тому, щоб рятувати державу, бо без державності Україна не існуватиме. Нам треба берегти націю.

 

Я вірю в перемогу, але в книзі «Рашизм і Третя світова війна України» є підзаголовок «Перемогапоразка України». Я не ставлю під сумнів нашу перемогу, але, з іншого боку, зараз ми переживаємо одну з найтяжчих катастроф в історії.

 

Це загибель десятків, а може, й сотень тисяч наших прекрасних людей. У нас уже немає кому землю засівати — по селах усіх чоловіків забрали на війну. У нас демографічна катастрофа, яку треба роками лагодити. У нас зруйнована інфраструктура.

 

Я починав своє життя як дитя війни, я зустрів 1941 рік у Києві. У 1944 році я повернувся з евакуації в розорений Київ, тому я знаю, що кажу. Пам’ятаю день Перемоги. І зараз довелося мені вже в статусі прадідуся війни відчути на собі цю прокляту ординську навалу. Тож ми маємо серйозні проблеми, що і входить у поняття «поразка». На жаль».

 

Нам доведеться докласти неймовірних зусиль, каже Юрій Миколайович, і в повоєнний період навіть буде важче, ніж у період війни, бо це зараз ми єдині, у нас є одна мета, а тільки ми переможемо — в нас почнуться розкол і політична боротьба. «І я дуже переживаю, аби ми не втратили почуття єдності, яке маємо в ході цієї війни».

«Я поки не збираюсь писати спогади, але деякі начерки я зробив. До них придумав такий заголовок: «Життя і післяжиття». Я вам поясню. Моє життя тривало до 2020 року, коли була сім’я, коли я був щасливий. Але в один момент я втратив і дружину, і сина. Й ось тоді й почалося післяжиття».

 

Проте Юрій Миколайович не сидів і не нидів та не думав про смерть, а працював. «Тому в мене післяжиття таке», — констатує.

 

Михайло Згуровський зазначив, що нова модель України — це дуже слушна думка. І додав, що ота зброя судного дня — це має бути наша мудрість; дуже виважена політика вищого рівня; високопрофесійна, дуже розвинута дипломатія і, звичайно ж, найсучасніші Збройні сили України. Усе це разом і створить зброю судного дня, яка дозволить нам вижити і бути успішними в майбутньому.

 

У відповідь Юрій Миколайович наголосив, що пишається своєю участю в Раді Миру, яку очолює Михайло Згуровський, і розповів, що прийшов туди 46 років тому, коли на чолі цієї організації стояв Олесь Гончар, пригадав, як вони багато працювали після Чорнобильської трагедії. А сьогодні, каже, місія ще набагато ширша.

 

Академік Микола Жулинський у своїй промові сказав, що Юрій Щербак завжди у своїх публікаціях і книгах відгукується на виклики часу, адже він володіє даром провидця, а прогностичність його творів є незаперечною.

 

Сподіваємось, що справдяться прогнози Юрія Щербака і росія відповість за все, що вона вчинила з Україною. А нам, українцям, своє робить. Іншого виходу в нас немає.