Відновлення після окупації: як американський меценат Делл Лой Хансен допомагає жителям Слободи

Час від часу благородна місія Делла Лоя Хансена в Слободі здається нездійсненною.

 

Власне, у цій ситуації немає нічого дивного — безкорисливе добро нерідко стає тяжким випробуванням для тих, хто оцінює його за власним розумінням справедливості. Звідси — образи, скандали, невдоволення.

 

Але меценат не здається у своєму прагненні виховати в людях почуття гідності і честі, які символічно закарбовані у формі двох переплетених рук — скульптурній емблемі його благодійного фонду.

 

Хто зумів пройнятися цією прописною істиною, той отримує більше, ніж просто відремонтований дах.

 

Здається, містеру Хансену дуже важливо переконати людей у тому, що вони можуть жити і мислити по-іншому, тому його місія триває далі.

Перший день травня у Слободі був надзвичайно гарячим. Жителі села зібралися у клабхаусі для того, аби обрати чергові двадцять домогосподарств для ремонту будинків та парканів за кошти благодійного фонду «Місія Хансена в Україні».

 

На той день містер Делл Лой уже оплатив відбудову 42 об’єктів (ще на 20 завершується робота) і вирішив продовжити реалізацію цього проєкту.

 

Вибрати тих, кому допомога найбільш потрібна, було непросто, адже в селі є чимало будинків, що потребували негайної реконструкції задовго до воєнних обстрілів. Часто там проживають літні люди, які не в змозі самотужки оплатити дорогий ремонт.

 

У ході тривалої дискусії адреси таки були ухвалені загальним голосуванням, після чого на зв’язок по zoom вийшов сам меценат. На його светрі армійського кольо­ру добре видно герб України. Своєю щирою усмішкою він швидко повернув до зали втрачений спокій.

 

Розмова почалася з похвали. Містеру Деллу Лою дуже імпонує дизайн простору, що був створений навколо клабхаусу. Тут з’явилися зелені газони, молоденькі туї і багато тюльпанів. Навколо панує лад і незвична для сільської глибинки атмосфера.

 

«Я побачив багато квітів, які ми саджали разом, — каже він. — Я приїду в першій декаді червня і привезу ще. Хочу, аби біля ваших парканів було прибрано і скрізь цвіли троянди та інші квіти. Ми висадимо їх разом. Я хочу, щоб Слобода була найкрасивішим і найквітучішим селом».

 

А далі пішла розмова про здоров’я. Жителі села, які отримали кошти на лікування, дякували містеру Хансену за фінансову підтримку. Той пообіцяв допомагати далі, адже хоче, аби доступ до медичних послуг мали всі, хто цього потребує. Він також запитав, чи є у селі люди, яким потрібен електронний інвалідний візок.

 

«Нашому батюшці», — пролунало у відповідь. Виявляється, місцевий священник переніс два інсульти, тому з трудом приходить на службу. Після візиту Делла Лоя йому буде набагато простіше виконувати свою духовну місію.

 

А ще меценат пообіцяв видати людям у червні не 4 тисячі щомісячної допомоги, а 8, викликавши у залі бурхливі оплески. «Царице Небесна», — хтось вигукнув з радості, згадавши, напевно, власні проблеми, які можна буде вирішити завдяки неочікуваному прибутку. Така нагода трапляється нечасто.

 

Містер Хансен також повідомив, що наразі вкладає кошти у розробку препаратів, які мають полегшити боротьбу з онкологічними захворюваннями. Отож як тільки медикаменти з’являться у продажу, доступ до них отримають і жителі Слободи.

 

Поки що ж меценат закликав усіх, хто має проблему з цією хворобою, звертатися по допомогу до фонду. Там готові профінансувати не лише операцію, а й реабілітаційний процес. 

 

До речі, щире бажання пана Делла Лоя допомогти своїм підопічним у вирішенні непростих життєвих проблем стало для мешканців села певним прикладом.

 

Отож, дізнавшись, що американський меценат почав будівництво в селі Колонщина Макарівської громади другої черги «Чудо-містечка» для переселенців похилого віку, в Слободі вирішили відправити новому закладу  продукти.

 

Люди принесли все, що у них є, — картоплю, буряки, капусту, моркву, цибулю, зимову консервацію. Зрештою, аби відправити провізію за місцем призначення, довелося наймати чималий автомобіль.

 

Ту історію в Слободі згадують з особливим теплом, оскільки вона вкотре нагадала про те, що надання допомоги іншим приносить не меншу радість, ніж коли допомагають тобі. Оцінив той душевний порив і меценат.

 

«Я вклоняюся кожному з вас. Вклоняюся всім, хто збирав продукти для «Чудо-містечка», — прокоментував ситуацію він. — У вас сьогодні є не так багато того, що ви могли б віддати. Але ви все одно поділилися частинкою любові й піклування з ближніми».

 

Для самого містера Хансена подібна турбота — основа його світогляду. «Ви дуже наповнюєте моє життя, — звернувся він до присутніх. — Бог не просто так дав мені можливість відвідати ваше село. То була Божа вказівка зробити щось важливе тут, на Землі. Отож коли піду до Бога і він запитає, що корисного я зробив у цьому світі, то з радістю відповім: «Я допомагав людям зі Слободи».

 

Для Делла Лоя Хансена це дійсно реальна, особистісна і дуже глибока історія.

Акцент на здоров’ї меценат робить невипадково. Після жахіть окупації багато місцевих жителів потребують серйозного лікування, але далеко не в усіх є можливість оплатити дорогі медичні послуги. До того ж трапляються випадки, коли хвороби проявляють себе запізно.

 

Про одну з таких історій розповів волонтер Дмитро Вівчарюк. У Слободі він познайомився з Оленою Іванівною Коптель, яка, ризикуючи життям, носила партизанам молоко та одяг. У цьому їй допомогла власна винахідливість.

 

Відв’язавши свою корову, жінка доїла її за селом і йшла до своїх. А на зворотному шляху доїла знову і задля маскування «підпільної діяльності» пригощала окупантів, аби ті не здогадалися, де розташовані українські позиції. 

Усе відбувалося під суцільними обстрілами, тому пережитий стрес не минув безслідно.

 

«Окупація її дуже підкосила, — каже Дмитро. — Після звільнення Олена Іванівна витримала всього рік і згоріла від онкології. Імунітет дуже ослаб. Я вивіз її до лікарні, проте було вже пізно. Перед дорогою до мене підійшов її чоловік і прошепотів на вухо: «Привези мені жінку живою». Але я десь підсвідомо розумів, що це вже неможливо в принципі. Недавно я був на її могилі».

 

Про ще трагічнішу історію, яка трапилася в сусідньому селі Ягідне, розповіла староста Слободи Світлана Карпенко. Там окупанти свій штаб облаштували у школі, загнавши фактично всіх місцевих жителів до підвалу цього ж навчального закладу. У неймовірній тисняві опинилося більш ніж 350 людей, з яких 77 — діти. Найстаршому бранцю було за 90 років, найменшому — місяць від народження.

 

Через неймовірну тисняву люди змушені були спати сидячи, а то й стоячи, прив’язуючи себе до якоїсь опори. Без руху, води і нормального харчування в багатьох пухли ноги.

 

Щохвилини заручники ризикували померти від задухи, бо перебували у приміщенні без вентиляції. Туалетом служили два відра, користуватися якими доводилося при очевидцях. Годували їх раз на день, видаючи 200 грамів ріденької юшки.

 

Десять бранців не витримали життя у тісній камері і померли, але окупанти тривалий час не дозволяли винести їхні тіла на вулицю. Коли ж поховання кількох покійників дозволили, то москалі обстріляли кладовище, де чоловіки готували могили. Четверо копачів отримали поранення.

 

Світлана Карпенко спілкувалася з двома жінками, які вийшли з російського гетто живими, і каже, що в тих були дуже сірі обличчя. Одна одужала швидше й почала працювати.

 

А друга вийшла на роботу, проте не надовго, оскільки потребувала серйозного лікування. Загалом, пройти жах окупації і залишитися здоровим практично неможливо.

 

Навіть якщо колишні заручники і не потребують дорогих операцій, їм украй необхідна психологічна підтримка та участь у вирішенні численних проблем. Саме тому жителі Слободи безмежно вдячні містеру Хансену за те, що не залишає їх наодинці з нескінченними бідами.

До будинку, в якому 26-річний Сергій Чух мешкає з мамою та молодшою сестрою, меценат завітав сам. Хлопець з дитинства має діагноз ДЦП, тому ходить, спираючись на палиці. «Чим я можу тобі допомогти?» — поцікавився Делл Лой, розуміючи його проблему.

 

І оскільки той давно мріяв про скутер на великих колесах, бажання невдовзі здійснилося. Тепер власник чотириколісного «всюдихода» може їздити не лише до магазину випити каву, а й до лісу та на різні заходи.

 

«Моє життя дуже змінилося, — каже він. — Буваю фактично скрізь, де тільки щось відбувається. Тобто я в курсі всіх подій. Я ще ж молодий, тому не хочеться на одному місці сидіти. Хочеться вийти в люди. Спілкування мені йде на користь».

Постійна активність допомагає Сергію рухатися далі. Зараз він створює чудові картини завдяки техніці «Алмазна мозаїка». Про його захоплення дізналися в одному з чернігівських дитсадків і запросили попрацювати з малечею.

 

А вже там хлопець­ дізнався про клуб, де проходять тренування з танців на візку. Перші проби виявилися успішними, тому він сьогодні наполегливо готується до участі в міжнародному конкурсі, що восени відбуватиметься у Польщі.

 

«Містер Хансен допоміг мені й цього разу, — каже Сергій. — Завдяки його коштам я зміг придбати костюм та різні атрибути для виступів, адже треба і зовні відповідати статусу спортсмена. А ще він подарував мені ноутбук і оплатив ремонт даху в нашому будинку. Я йому дуже вдячний за всю турботу».

 

Пережити окупацію Сергію було непросто, тому що довелося більшість часу проводити у погребі. Відсутність же руху для людей з таким діагнозом — величезна проблема. Втім він тримався мужньо, допомагаючи близьким пережити лихо.

 

«Я намолов чимало борошна з пшениці та кукурудзи, — пригадує він. — Ми його просівали і варили кашу, а з висівок пекли хліб. Були ще консервація і картопля, тому не голодували. Окупантів ми не бачили, адже живемо на околиці, біля лісу. Отож Бог нам так дав, що сюди вони не дійшли».

 

За словами Сергія, допомога, яку отримує від містера Хансена, дуже змінила його життя. Правда, через теперішню увагу «до своєї персони» почувається трохи незручно, але при цьому розуміє, що рух уперед служить серйозним психологічним розвантаженням.

 

«Сидячи без діла можна й збожеволіти», — запевняє він.