Керелівка чи Кирилівка: як правильно називати рідне село Тараса Шевченка

 Між шанувальниками творчості Кобзаря час від часу точаться супереч­ки про те, як правильно називати його рідне село Шевченкове у Звенигородському районі Черкащини в минулому — Керелівка чи Кирилівка?

Ті, хто вчився в радянській школі, стверджують, що Кирилівка, бо так тоді у підручниках писали. Молодші опонують, що Керелівка — так подають сучасніші книжки. А й справді, то як же правильно?

 Цікаво, що село в різні часи називали і Керелівкою, і Кирилівкою. До початку ХІХ століття нинішнє Шевченкове іменували Керелівкою, згодом до 1929 року його називали Кирилівкою, а з 30-х років минулого століття і дотепер — Шевченковим. Саме в Керелівці народилися дід та батько Тараса Григоровича. У 1939 році в цьому селі було відкрито Літературно-меморіальний музей поета, а до його 175-річчя з дня народження у 1989 році на садибі батьків відтворено за Тарасовим малюнком 1843 року хату, в якій виріс поет, упорядковано могили батьків, відреставровано хату дяка, яка була збудована наприкінці ХVІІІ століття.

Як пояснює «Україні молодій» Людмила Шевченко, директорка Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», науковці називають село Керелівкою, оскільки так його згадує у творах сам поет.

«Для нас першоджерелом давньої назви теперішнього Шевченкового є епістолярна спадщина Тараса Григоровича, а ще — місцева вимова. Старші люди так завжди у нас говорили — Керелівка», — пояснює Людмила Михайлівна.

Наприклад, у листі Шевченка до брата Микити він пише: «Всяку ніч тілько й бачу во сні що тебе, Керелівку, та рідню, та бур’яни (ті бур’яни, що колись ховався од школи); весело стане, прокинусь, заплачу».

«У нашому музеї є карта XIX століття, то там польською мовою написано «Керелівка», — говорить пані Людмила.

Завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка в Києві й кандидат історичних наук Мирон Гордійчук зауважує, що назва села походить від сільськогосподарського інструмента «керели», схожого на граблі. А зовсім не від імені «Кирило», як може здатися на перший погляд.Тому правильно — Керелівка.

 У Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» наголошують, якщо Моринці — колиска великого поета, то Керелівка — його перший життєвий навчитель.

За переказами, мама Тараса гарно малювала, мабуть, саме від неї передалося і йому таке вміння. Тяга до малювання проявилася змалку. Крейда чи вуглинка були для нього неабиякою радістю. Ними обмальовував усе: стіни знадвору і в хаті, лаву, стіл, діл. Чи не перше, що зробив Шевченко, коли після довгої розлуки приїхав у Керелівку в 1843 році, — це з любов’ю змалював рідну хату.

Свою рідну домівку в Керелівці згадував поет також у повісті «Княгиня»: «І от стоїть переді мною наша бідна, стара біла хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а коло хати на причілку яблуня з червонобокими яблуками, а коло яблуні квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А біля воріт стоїть стара розлога верба з засохлою верхівкою, а за вербою стоїть клуня, оточена стіжками жита, пшениці і всілякого різного хліба; а за клунею косогором піде вже сад».

Далі із захопленням описує Тарас Григорович батьківський фруктовий сад: «Та який сад! ... Бачив я на своєму віку таки добрячі сади, як, наприклад, Уманський і Петергофський, та що це за сади! Гроша не варті у порівнянні з нашим чудовим садом: густий, темний, тихий, словом, іншого такого саду немає на всьому білому світі».