Одні й ті самі погляди навкруг.
Отак проходять місяці і тижні.
Все важче розібратись, хто тут друг,
Бо дружба відцвітає, наче вишні.
Одні й ті самі ранки й вечори,
Одні й ті самі верби і тополі,
А люди лиш до певної пори
Лишаються людьми. І мимоволі
Хтось когось зрадив. Хтось десь прогадав.
У когось рани робляться все більші.
Хтось все-таки не встояв, як Адам.
Комусь у всьому заважають інші.
А у людини доля лиш одна,
Не треба з нею бавитися грізно.
Лиш той, хто сам пізнав себе до дна,
Змінитись може, поки ще не пізно.
Сергій ЗАВАЛКО