«Гидкий» вересень

02.12.2020

Днями зателефонував мій земляк і однокласник із Тернопільщини й запитав, чи пам’ятаю ту знаменну для всіх галичан дату — вересень 1939-го. Чесно зізнаюсь, якби він не назвав рік — 1939-й, то я б не знайшовся що відповісти. А мені є що згадати, адже цей рік сколихнув не лише Галичину, а й увесь світ.


Перше, що пам’ятаю з дитинства, з приходом москалів, як у нас казали, в селі розквартирували певну кількість військових по сільських хатах. Нам також підселили одного солдата, через хату — ще одного, а в одних сусідів їх було двоє, хоча гвинтівка — одна на двох.

 

Їхнє завдання полягало в тому, щоб уночі чергувати на вулицях, аби був порядок (у чому мав полягати той порядок, ми не знали). По-друге, в нашому селі з’явився міліціонер, якого називали «жандарм» на прізвище Крушин. А по-третє, в сестри мого дідуся забрали єдиного сина в армію — як же вона плакала!


Найгірше, що з приходом радянської влади почав змінюватися менталітет і поведінка місцевих жителів на догоду владі. Особливо це було вже помітно після приходу в 1944-му других совітів. Маючи досвід нищення України та українців на східних теренах нашої країни, совіти всі ці методи застосували й на західних теренах. Перш за все, потрібно було знищити «кулаків», як казали комуністи, називаючи так міцних господарів, гордих, незалежних людей, які важкою працею заробляли хліб для своєї родини.


У моєму селі достатньо було порядних і заможних господарів, до яких належала й моя родина. Щоб упокорити їх, радянська влада вдавалася до хитрих засобів, використовуючи для цього бідних селян, намовляючи їх проти заможних.


«На майдані коло церкви
Революція іде.
— Хай чабан, — усі гукнули, —
За отамана буде»,
— отак описав ситуацію Павло Тичина.

 

Тільки в нас був не чабан, а конюх, який раніше ходив біля коней пані Лесючки в нашому селі. Йому довірили всю господарку села, а як цим керувати — він і гадки не мав. Другому такому «чабану» довірили бути міліціонером, враховуючи його агресивний характер. Він і помічників собі підбирав із кола «наближених», бо ж кому хочеться з ранку до ночі в полі спину гнути — все ж краще бути комірником чи бригадиром, чи сторожем. Колгоспна система породила злодіїв, пияків, лінюхів. Отаким штибом багате колись, прекрасне село перетворилось на колгосп «Комунар», яким стали керувати неуки та комуністи.


Якщо колгоспну владу в нашому селі насаджували силою комуністи, то сучасну владу Голобородька породило саме суспільство. Ось як змінилися психологія і менталітет українця — з гордого, незалежного господаря перетворилися на слуг, рабів у ХХІ столітті.

 

Поки влада розтринькує залишки того, що десятиліттями надбало старше покоління, суспільство, розвісивши вуха, прожовує інформацію ворожих інформаційних каналів, які за московські гроші принижують усе національне, українське. На цих каналах часто можна бачити й першого президента України Леоніда Кравчука, вихідця із Західної України, якого Дмитро Гордон назвав «батьком нації».

 

Питання, а що залишив «батько» нації? Отримавши у 1991 р. владу в країні з населенням 52 млн, могутні збройні сили, ядерну зброю — тільки бережіть та зміцнюйте, пан президент не розгубився, зметикувавши, як можна з цієї ситуації скористатися.

 

Разом із Вітольдом Фокіним, тодішнім прем’єр-міністром, створили організацію «Український дім», що займалася продажем військового майна. Доторгувались до того, що на період російсько-української війни бойові машини залишилися без акумуляторів.


Крали спочатку червоні, потім голубі («Партія регіонів»), а тепер уже зелені, адже в генетичний код українців комуністи «вживили» ген наживи, як колись за колгоспів. Розгул диктатури пролетаріату після 1917-го породив управління «кухарок», а «золота» осінь 1939-го привела до влади конюхів. Що далі, товариство? Думайте!..

Антон КАДЕНЮК
Житомир

  • Чорний імператор грядок

    Ще править зима і може здатися, що ми, садівники і городники, зараз відпочиваємо від минулого сезону. Але де там! Хтось продовжує вирощувати свіжі овочі та зелень на вікні, і в них це виходить. >>

  • Чудо-овоч на столі

    Шановна редакціє! Дуже дякую за те, що опублікували мого листа «Татові улюбленці». >>

  • На весіллі маршальської дочки

    У середині сімдесятих років минулого століття автор цих рядків, будучи ще зовсім молодим чоловіком, працював на одному з відомих львівських підприємств військової структури. >>