Натхненний Врубелем: Едуард Межул влаштував у Києві вернісаж робіт родини і друзів

У Києві відкрилася ювілейна, десята, виставка відомого художника «Едуард Межул. Родина та друзі».

 

 

Цього разу — в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. Серед робіт на почесному місці полотна діда ювіляра — Іллі Штільмана, етюди ранньої юності мами Лауми Межуле, роботи гіда-мандрівника, фотографа — брата Іллі Межула, графічні роботи дизайнерки — доньки Аліни, фотографа й дизайнера Руслана Сингаєвського. 

 

Серед творчого розмаїття виставки й роботи друзів-колег: ілюстраторки Наталії Закревської, викладачки школи мистецтв Галини Томащук, майстринi акварелі Марини Ольхової, знаної сучасними проєктами Валентини Засуцької, молодої мисткині графіки й живопису Наталії Левітасової.

 

Власне, всі творчі особистості, які вже не мислять свого життя без мистецтва — Ірина Данишевська, Анна Єленевич, Олена Дмитрієва-Анжеурова, Марія Єленевич та наймолодші таланти, які роблять перші кроки в образотворчому мистецтві, Анна Пронтенко, Ольга Клименко, Софія Лі, Марія Братусь. Усіх їх об’єднують теплом зігріті палітри й добро без меж і кордонів.

 

Едуард Межул каже, що виставка відповідає тому способу життя, який він веде: «Для мене найважливіше — це моя родина, друзі, студенти, однодумці, — говорить художник. — Я за чесне мистецтво, за чесне життя. Ми повинні не лише добре знати класичне мистецтво, а й бути в курсі сучасних течій, новацій. Аби зібрати всіх митців».

 

Мама художника Лаума Межуле розповідає, що син почав малювати років у чотири. Зростав майбутній художник у Києві у так званому «будинку митців», де помешкання отримав ще дід Ілля Штільман — один iз помітних представників української пейзажної школи ХХ століття.

 

Сусідом був відомий український маляр Леонід Чичкан — дід сучасного художника Іллі Чичкана. А наприкінці ХІХ століття в цьому будинку на мансардному поверсі працював Михайло Врубель.

 

Академічний фах Едуарда Межула — графіка. На відміну від станкового живопису, вона вимагає більшої точності в передачі форм. Фахівці кажуть, що неповторний стиль художника — це симбіоз: класичний живопис, імпресіоністичні колірні елементи і прагнення до точного малюнка.

 

«А ще я дуже люблю квіти, особливо сезонні: від півоній, бузку — до айстр, хризантем, — зізнається Едуард Межул. — Цьогорічний мій ювілей, схоже, зібрав усі квіти року. Хочеться їх перенести на полотно».

 

Директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе Олександр Юнін повідомив, що одна з робіт Едуарда Межула «Спогад про Канів» віднині буде у фондах нашого музею. І додав: «Вона є частиною проєкту, присвяченого Тарасу Шевченку, який ми реалізовуємо вже сьомий рік». 

 

Едуард Межул — художник-пейзажист. У його творчості легко відображаються люди, архітектура, впізнаються рідні куточки в Україні. Його роботи помандрували далеко за межі України: до США, в різні країни Європи. 

 

Він веде художні студії для дітей і дорослих. А ще є членом журі мистецьких конкурсів. Педагогічну діяльність розпочав ще у вісімнадцять років, після навчання в художній школі імені Тараса Шевченка на живописному відділенні (викладач з фаху був Олег Животков) учителем образотворчого мистецтва.

 

Два роки стажувався у видатного художника й педагога Віктора Зарецького. Фаховість здобував у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури України (керівник Андрій Чебикін).