Дослідниця Ірина Дмитришин: Спотворені сторінки нашої історії необхідно вичищати від зайвих нашарувань

11.10.2019
Дослідниця Ірина Дмитришин: Спотворені сторінки нашої історії необхідно вичищати від зайвих нашарувань

Ірина Дмитришин (ліворуч) презентувала свою книжку про Григорія Орлика у трьох містах України. (Фото видавництва «Темпора».)

Усім, хто цікавиться темою Гетьманщини, відома Ірина Дмитришин, яка завідує кафедрою українських студій у Національному інституті східних мов і культур у Парижі.

 

Нещодавно дослідниця презентувала в Україні дві книжки.

 

У Батурині додається локальний патріотизм

— Пані Ірино, на початку 2000-х ви написали монографію про Григорія Орлика, а цьогоріч вийшла книжка «Григорій Орлик, або Козацька нація у французькій дипломатії». Чи є відмінності між цими роботами? 
 
— Ні, йдеться про одну й ту саму монографію, присвячену Григорію Орлику: це частина моєї докторської дисертації «Українська карта у французькій закордонній політиці в епоху Людовіка XV», яку я захистила у 2004 році. 
 
— Чому у вас виникли бажання і потреба показати нероманізованого сина автора документа, який називають Першою Конституцією, і похресника Івана Мазепи? 
 
— Тому що він того вартий! Його реальна біографія не менш захоплююча. Вона також допомагає зрозуміти місце України — козацької нації — у ХVІІІ столітті на європейському континенті, яке тоді читалося з огляду попередніх подій, а не через призму подальшого зникнення України з геополітичної гри. 
 
— Входження у сучасну українську історію дипломата Григорія Орлика не можна назвати стрімким. Чому так відбувається, на вашу думку?
 
— Це маловідомі або спотворені сторінки нашої історії, які необхідно витягувати із забуття і вичищати від зайвих нашарувань, якими б «престижними» вони не видавалися. 
 
— Ви презентували свою книжку у Львові, Києві і Батурині. Чи схожі аудиторії людей у трьох різних містах, які цікавляться Григорієм Орликом? 
 
— Зазвичай це публіка, яка цікавиться історією, а саме ХVІІІ століттям. У Батурині ще додається локальний патріотизм, оскільки Григорій народився там. І ця гордість та непідробний інтерес є відчутними. Й особливо зворушлививо, що в Палаці Розумовських Національного заповідника «Гетьманська столиця»» віднедавна є зала, присвячена Григорію Орлику. Власне, в Батурині є школа, яка носить його ім’я.

Місія — перекладати тексти Сергія Жадана

— На початку вересня ви презентували в Києві книжку «Квітучий сад, або Подорож Едуарда Ерріо Україною 1933 року». Як натрапили на цю історичну постать? 
 
— Ерріо відомий у Франції політик, і його подорож до України з подальшими заспокійливими заявами щодо відсутності Голодомору є не менш відомими. Мене зацікавило дослідити, як і чому він це зробив.
 
— Вас можна назвати провідником франкомовних читачів у царину української літератури. Чи вам відомо, хто цікавиться у Франції, скажімо, творчістю Олега Сенцова? 
 
— Я мала щастя і честь перекладати українських сучасних авторів французькою мовою і, сподіваюся, сприяти просуванню української літератури у франкомовному світі. В колекції «Українська присутність» я переклала і видала «Оповідання» Олега Сенцова у 2017 році. Цю колекцію у видавництві «Арматтан» ми створили з колегою-викладачем у 2000 році. І на сьогодні вона нараховує більше 30 титулів як оригінальних видань, так і репринтів текстів на українську тематику.
 
— Ви долучилися до проекту «Розділові». Його презентують слоганом: «Сім мов, де все починається з української». Яка ваша місія у цьому проекті? 
 
— Моя місія представляти, якщо можна так висловитися, французьку мову і перекладати тексти Сергія Жадана. Це захоплюючий проект, який поєднує кілька видів творчої діяльності — літературу, малярство, музику. 

МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК

А тим часом колектив Національного заповідника «Гетьманська столиця» дякує Ірині Дмитришин  — завідувачці кафедри українських студій Інституту східних мов та цивілізацій у Парижі, за поповнення фондової колекції закладу друкованим виданням історичного нарису Ілька Борщака «Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовіка ХV» (Львів, 1932 р.).
 
Ця книга є четвертою частиною широкої праці під назвою «Франція й Україна», в якій історик (1892—1959) проаналізував відносини Європи з Україною в минулому, сконцентрувавши увагу й на українській справі у Франції.
 
Раритет доповнить постійно діючу виставку «Григорій Орлик: видатний син видатного батька України. Повернення на Батьківщину» в Палаці гетьмана Кирила Розумовського.

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>

  • У культури відбирають 7 мільярдів

    Українське кіно не фінансується державою з нового року. Ще на Львівському книжковому форумі у кінці вересня 2019-го, тепер уже ексміністр культури Володимир Бородянський переконував видавців, що треба вибороти право отримувати з держбюджету гроші на закупівлю книжок для бібліотек. >>