«Не ридать, а здобувать!»

21.08.2019
1917 року на Фінляндському вокзалі в Петербурзі-Петрограді-Ленінграді-Санкт-Петербурзі проплачений більшовиками натовп зустрічав Леніна, якого невдовзі буде проголошено «вождем світового пролетаріату».
 
Німецькі спецслужби узгодили з тими й тими європейськими країнами перетин державних кордонів та доправили в розтерзану Російську імперію нову владу замість поваленого царату. Прибульцям була б гріш ціна в базарний день, якби до вагона з претендентами на вищі пости не було причеплено вантажний вагон, заповнений ущерть знеціненими царськими грошима та всілякою валютою на вибір.
 
Найдорожче доправлялося під пильною охороною озброєного до зубів німецького, так би мовити, «спецназу». 
 
Подібно й Троцький переправлявся зі Сполучених Штатів Америки, але не залізницею, а на лайнері через океан. Зібрану ж американськими мільярдерами валюту для «кишенькових» витрат «революціонера» берегли як зіницю ока бойові найманці з маузерами напоготові. Як у першому, так і в другому випадку «ідейні» фінансисти розраховували повернути витрачене з прибутком, з найвищими процентами.
 
Що з усього того вийшло, кому-кому, а українцям не треба пояснювати. Проповідники «світлого комуністичного майбутнього» направили темні маси грабувати церковні храми, вилізати на золоті бані й трощити хрести, скидати дзвони та ще й з таким умислом, щоб дива ливарного уміння неодмінно тріснули й розлетілися на шматки.
 
Скасували православну віру. Одвернутися від Ісуса Христа і заставили темні маси бити поклони привиду, який, за маячнею Маркса—Енгельса, неприкаяним «бродив по Європі». Тоді ж заходилися «розпеченим залізом» заганяти хрещений люд у комуни, колгоспи. А щоб задавити найменші спроби спротиву, винищили українське селянство Голодомором, який — геноцид, масовіший за Голокост.
 
Через якихось сімдесят років ті ж самі комуністи та виховані ними комсомольці затіяли «перебудову». Воскресили православ’я. Покінчили з колгоспами. Розчленували ними ж запроваджену колективну власність на землю. А тепер тотально нав’язують масам через канали телебачення, що орні поля неодмінно треба пустити у вільний продаж кому завгодно. Аби свіжа копійка. Кому саме не в кишені, а на валютні рахунки, від людей не втаїти. Усі знають, якими торбохватами купуються та утримуються для розкошів маєтки, вілли, особняки чимдалі від України, особливо ж на берегах теплих морів і навіть океанів.
 
Здається, уже ж ні для кого не секрет, що вистачає пропагандистів, які лобіюють в Україні інтереси Ізраїлю. А що ж хлібороби з діда-прадіда? Кому ж, як не їм, звернутися б до тих, які ніколи не гнули спини під пекучим сонцем на нивах, що аж піт очі заливає, та запитати: а чому ж білоручки не закликають ухвалити в Україні такі ж самі закони щодо користування землею, які діють в Ізраїлі? Там земля і вода оцінюються на вагу золота. І щось не чувати ні про які рейдерські відбирання врожаїв, вирощених у кібуцах, чортзна-якими здирниками. А в Україні все ще, як у джунглях, — чия сила, того й правда. 
 
Піднімайте голови, аграрії! Гуртуйтеся, єднайтеся! Вивчайте, як розпоряджаються землею в Нідерландах або в інших європейських країнах, на досвід яких не гріх рівнятися. Щоб потім не кусати лікті та не квилити, як ото чайка з уяви Івана Мазепи при битій дорозі. Вивчайте, непросвіщенні, всесвітню історію. Не уподібнюйтеся тим темношкірим аборигенам, які з радістю міняли свої багатства на брязкальця від конкістадорів. А опісля їх у задушливих трюмах вітрильників, викидаючи померлих за борт, вивозили для виснажливої праці на плантаціях рабовласників аж в Америці. А насамкінець там же загнали в резервації.
 
На горе за всіх часів і народів указує пророче застереження від Т. Шевченка:
 
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
 
То що ж? Продамо свою землю хтозна-кому, а самі подамося в найми до чужих дядьків. Як спрадавна, так і тепер, вистачає верховодів, які заявляють: у жорстокій юдолі земній виживають сильні, а слабші приречені на погибель. Наші пращури за всіх бід і лих зберегли свою одвічно рідну землю для майбутніх поколінь. Усупереч найстрашнішим напастям уціліли, вистояли. І нині сущі на білому світі як один із найбільших європейських народів. Не посоромимо ж предків! Мертві сорому не мають. Та почуймо заповідь Івана Франка: «Не ридать, а здобувать,/ Хоч синам, як не собі,/ Кращу долю в боротьбі!» А ще візьмімо до душі і серця невмирущі слова Лесі Українки: «Будем жити! Геть думи сумні!».
Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка віддали всі свої сили, всю до краплі кров, поклали свої життя заради світлішої долі рідного народу. Невже заповідане ними буде як горохом об стіну? Будьмо ж гідними нащадками великих синів і геніальної дочки рідної Матері-Землі! Тільки тим життя дається, які за нього повсякчас ідуть у бій! 
Вадим ПЕПА, письменник
Київ