Ескалація війни є екзистенційною загрозою для народу України – ООН
Заступник генерального секретаря ООН Мирослав Єнча вважає, що ескалація війни в Україні є "прямою загрозою регіональній стабільності та міжнародній безпеці". >>
Пішов струм по кишенях: як енергетику Києва забрали у Ахметова, щоб Ахметову й віддати
15.08.2018
Два учасники розподілу київського енергоринку. В заручниках у них — все місто.
Починаючи від 1 серпня, Київ відновив контроль над столичним тепловим господарством. ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, а також сміттєспалювальний завод «Енергія», які забезпечують до 80% потреб киян у гарячій воді й опаленні, перейшли в управління від «Київенерго» до комунального підприємства «Київтеплоенерго».
Разом із тепловим господарством «Київтеплоенего» успадкував від попереднього оператора і багатомільярдний борг за газ, який разом зі штрафами і пенями сягає 5 млрд. грн.
Нині і сума боргу, і те, хто його має повертати, є предметом суперечок, зокрема і в судах. Однак це — окрема новела, і ми, пишучи про «деолігархізацію», торкнемося дещо іншого аспекту. А саме — долі київської енергетики, котра теж наразі «кочує» з рук у руки.
Свій до свого по своє
Що ж, таке можливе лише в Україні: ще в липні комісія Київради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу ухвалила рішення про продаж ПАТ «Київенерго» 15% недавно відібраних у нього електромереж.
Новина пройшла би зовсім не поміченою, якби не ФБ-активність депутата Київради Костянтина Богатова, котрий не лише повідомив про оборудку, а й навів кілька цікавих цифр.
«Довідка аудиту по «Київенерго», — пише Богатов, — засвідчує, що все електрогосподарство столиці оцінено в 100 мільйонів євро», а отже, 15% від цієї суми в гривнях становить 445 мільйонів.
Проте «Київенерго» одержує преференції, бо, згідно з рішенням Київради, отримає можливість експлуатувати мережі за ціною 160 тисяч гривень на місяць, додає депутат.
Нічого поганого в тому, що приватна компанія володіє чи орендує частину міських комунікацій, немає. Якщо, звісно, умови такого володіння є вигідними для міста, а якість послуг, які компанія надає, прийнятна для споживачів. Але даний «договір» перебуває узагалі поза здоровим глуздом. Зате чудово вписується в модель кланово-олігархічної системи управління, типової для України.
Зайве нагадувати, що на початку поточного року великий енергетичний монстр, створений найбагатшим українцем Рінатом Ахметовим, — «Київенерго» — розпався на дві компанії: власне «Київенерго» та ДТЕК «Київські електромережі».
Остання успадкувала «електричну» частину бізнесу, тоді як «теплову» 31 липня передали комунальному підприємству «Київтеплоенерго», котре офіційно вступить у володіння переданих йому котелень та теплових мереж, отримавши відповідні ліцензії на здійснення господарської діяльності на цих об’єктах.
«Київенерго» дозволили спокійно завершити опалювальний сезон і зібрати відповідні дивіденди, а відтак відпустили на всі чотири сторони. І дарма, що наразі половина міста сидить без гарячої води ще з весни, адже компанія олігарха залишила по собі мільйонні борги перед «Нафтогазом», погашати які з власної кишені Ахметов, певна річ, не збирається.
Ба, навіть більше: повернувши тепломережі Києву, олігарх розраховує на... компенсацію за їхнє підтримання, й можна навіть не сумніватися, що він її отримає.
Без очевидного лобіювання інтересів Ріната Ахметова як з боку міської влади в особі мера Віталія Кличка, так і влади державної в особі Президента Петра Порошенка подібний стан речей у столиці просто не міг би скластися. І подібний цинізм, коли заручниками ситуації стають тисячі киян, так само не мав би місце.
З історії питання
Багато років Ахметов експлуатував теплотраси абсолютно безплатно. Такий подарунок йому зробив колишній мер Києва Леонід Черновецький.
Договір, укладений за правління Черновецького, продовжує діяти й при мерстві Віталія Кличка. Чи то пак продовжував діяти, адже тепер, коли про людське око відбулася так звана «деолігархізація» й місту відійшли кілометри прогнилих труб і мільярди боргів, саме Київ має ламати голову над тим, де взяти кошти на переукладання теплотрас та як розрулити фінансові зобов’язання.
І місто, і держава могли б змусити Ріната Ахметова провести модернізацію тепломереж. Було б лише бажання та «політична воля». Власне кажучи, й сам олігарх мав би бути в цьому зацікавленим — його вливання окупилися би приблизно за 10 років, але робити такі довгограючі інвестиції в економіку України Ахметов наміру не мав — можливо, через непевність у тому, як складатиметься його персональна доля у цій державі.
А відтак, починаючи ще з часів Черновецького, у Києві розгортався цікавий сюжет за участю Ахметова. Він полягав у пошуку схеми, за якою електромережі можна було б недорого приватизувати, а тепломережі — скинути назад, у віддання міста.
Урочисте вручення Києву мотлоху планувалося на грудень 2017 року. Але (на прохання Ахметова) депутати Київради продовжили термін дії угоди до весни 2018.
Тобто до завершення опалювального сезону, про що вже йшлося вище.
Нині батареї охололи, й місто може насолодитися ахметовським спадком — кілометрами іржавих труб та боргами. І це не єдині наслідки подібного господарювання.
Після приватизації останнього державного пакета в 25% акцій «Київенерго» втрачено останню можливість навантажити Ріната Ахметова обов’язками щодо ремонту теплотрас.
Тим часом обсяг інвестицій, які потрібно вкласти в оновлення тепломереж, оцінюється в 3 мільярди доларів. Перші витрати вже склали 7,4 млрд. грн., і це далеко не кінець історії.
Власне, всі активи, котрі коли-небудь потрапляли до рук Ріната Ахметова, виходили звідти не завжди в належному стані. Тож коли Маріуполь тамтешні мешканці називають «Ахметовградом», вони натякають на пряму відповідальність «власника» регіону — відповідальність за незадовільну екологію, високий рівень захворювань на рак тощо. Аналогічно виглядає й ситуація з «Київенерго».
Шукай, кому вигідно
Однак повернемося до електромереж. Чому вони є особливо привабливими для Ріната Ахметова? Тому що це — більш прибутковий бізнес, не пов’язаний із такими колосальними збитками від амортизації устаткування, як теплотраси.
Усі новобудови Києва потребують електрифікації, а отже, на клепанні нових столичних районів та мікрорайонів можна добре нагріти руки.
Можливо, те, що спочатку електромережі буцімто відійшли у власність міста, було пов’язане з бажанням мера передати «протекторат» над мережами своїм найближчим соратникам — будівельним магнатам, котрі шматують Київ на частини, проводячи забудову столиці де можна й де не можна, не роблячи винятків навіть для буферних зон, що перебувають під охороною ЮНЕСКО.
Таким, повторимося, міг бути перший порух Кличка: поділитися електрикою з олігархами місцевого розливу, які мають і будівельний бізнес, і мандати в Київраді, чинячи на неї вплив.
Однак згодом градоначальник, вочевидь, отримав вказівку іншого роду — підтримати інтереси Ріната Ахметова, котрому також потрібні електромережі. Це лише версія, в яку, проте, вкладаються незрозумілі ігри довкола київських електромереж.
«Що ж буде далі?» — спитаєте ви. Розкрадання Києва триватиме. У цьому немає нічого ані нового, ані дивного, хоча наразі масштаб та зухвалість такого розкрадання просто вражають.
Один приклад: для аудиту електромереж могли б залучити незалежних експертів з позитивною репутацією, щоб ні у кого не виникало сумнівів у незалежності їхньої оцінки, проте зроблено не було навіть цього. Кличко пішов «у рознос», будучи чи то впевнений у своїй перемозі в 2020-му, чи — навпаки — не маючи сумнівів у поразці, а відтак намагаючись насамкінець отримати якомога більше зиску від посади мера.
Крім тотального розкрадання міста, ще одна річ лишається незмінною. Це те, що хоч у які ігри грали б чиновники та олігархи, «крайнім» завжди лишається споживач.
Киян уже попередили про те, що ДТЕК «Київські електромережі» лишає за собою право відключати електроенергію споживачам у разі наявності заборгованості.
При цьому оплатити рахунки слід не пізніше 20 числа наступного місяця, маючи запас часу в десять днів, які відраховуються від моменту надсилання платіжки.
Загалом чим гірша якість послуг на ринку, тим жорсткіші правила щодо їхньої плати — в цьому кияни вже переконалися у випадку з підвищенням ціни на проїзд, яка ні на йоту не додала комфорту в пересування містян переповненими та такими «дефіцитними» в час пік автобусами, тролейбусами і трамваями.
