Тече ріка часу, і відпливають разом із нею обличчя людей, що вже відійшли, їхні звички та характери, предмети, що їх оточували.
Невблаганний час намагається стерти з нашої пам’яті те, «що минуло давно». Але ще в далекі віки люди вирішили, що варто зберігати пам’ять про минуле, ту основу, на якій стоїмо ми, теперішні. І виник перший у світі Мусейон — храм муз. Так було зроблено перший крок.
Сьогодні навіть статистика, яка знає все, не зможе сказати, скільки у світі існує музеїв. Про один із них я хочу розповісти.
Історія ця почалася сто десять років тому. Слід сказати, що канцелярія часів імперії заслуговує на повагу — всі офіційні кроки установ фіксувалися, а потім друкувалися типографським способом.
Гортаємо «Журналы Остёрскаго уезднаго земскаго собрания за 1908 год», що зберігаються в Остерському краєзнавчому музеї.
У «Приложении к журналу №5 п.21» зазначено, що «читан доклад управы за №89 объ устройстве при управе музея наглядных пособий».
Висновок земської комісії був однозначним: «Признавая весьма существенным подспорьемъ при теоретическом преподавании какого либо предмета в начальной школе, наглядное ознакомление с натурой и свойствами объясняемого предмета, земство признало необходимымъ снабжать школы наглядными пособиями».
Земська управа не обмежується правильними словами і в своїй доповіді конкретно відзначає: «В бюджете Остёрскаго земства имеется довольно солидная, до 10-ти рублей в год на школу, ассигновка на этот предметъ».
Нехай нас не бентежить цифра асигнувань у рублях, сьогодні цього ледве вистачить на один батон. Але на початку ХХ століття три копійки коштувала франзоля — французька булка, згодом перейменована на «городську».
Земське зібрання прийняло доповідь і погодилося з висновком комісії. Так в Острі було створено один із перших, а можливо, найперший земський музей.
За два роки на облаштування музею було витрачено 305 рублів 3 копійки. «Признавая, что для дальнейшего существования музея и пополнения его... потребуется ассигновка, уездная земская управа просит собрание отрыть ей кредитъ в 50 рублей, который и вносить ежегодно в смету по народному образованию».
Минає ще два роки, але, уявімо собі, земство не лише не забуло про свій музей, а навіть турбується про те, щоб у новому земському домі йому було надане відповідне приміщення і виготовлені необхідні меблі — тоді «музей получит правильную организацию».
На думку земства, музей також має бути «хранилищем предметов, относящихся к природе, истории и этнографии Остёрскаго уезда».
Для цього вже придбана археологічна колекція, музею пожертвувані деякі «естественно историческия коллекции и т.д.».
Хочу зазначити, що деякі з цих експонатів досі можна побачити в Остерському музеї.
Розуміючи роль освіти і вагу в ній музею, земська управа збільшує асигнування на музейну справу вдвічі — до 100 рублів на рік.
Чи не могло б це слугувати прикладом для сучасних управлінь, департаментів і міністерств?
В Острі, давньому сотенному містечку, на початку ХХ століття доживав віку один з останніх нащадків старовинного козацько-старшинського роду Володимир Костянтинович Солонина (1851—1914), генерал-лейтенант, кавалер орденів Святого Володимира, Святої Анни, Святого Станіслава, персидського Лева і Сонця, болгарських Білого Слона і Святого Олександра, чорногорського Князя Данила, Командорського Хреста, румунського Ордена Зірки, герой російсько-турецької війни за визволення Болгарії. Він залишив заповіт, в якому значилося, що «...усадьба с постройками переходит в вечное владение г. Остра, с тем, чтобы в этой усадьбе был всегда городской сад, доступный публике для прогулок, а дом, по усмотрению города может быть приспособлен для народного дома, или каких иных благотворительных нужд города...»
Після створення в Острі педкурсів (1920) шкільний земський музей долучили до педагогічного музею і розташували в будинку, що заповів місту В. К. Солонина.
Першим директором цього краєзнавчого музею став директор педтехнікуму А. Г. Розанов. Разом зі студентами він проводив археологічні розкопки на Остерщині, матеріали з яких стали експонатами музею.
Багатьом речам з колекції можуть позаздрити великі музеї — тут і раритети з археологічних знахідок епохи міді-бронзи, і предмети селянського, козацького і панського побуту, в тому числі і славнозвісний різьблений сволок з різьбленим написом початку ХVІІІ століття.
Остерський музей береже пам’ять про своїх видатних земляків, серед яких і вчені, і державні діячі, і митці.
Це і професор Київського університету В. О. Бец, чиїм ім’ям названі відкриті ним гігантські клітини головного мозку, сім’я Кожичів — регент Платон Іванович і його сини, відомі актори, брати Птухи — Михайло Васильович, дійсний член Міжнародного статистичного інституту, і Володимир Васильович, репресований державний діяч, професор ботаніки Андрій Іванович Барбарич, професор мистецтвознавства Всеволод Михайлович Зуммер, народний артист СРСР Г. Нелєпп.
Невеличка експозиція присвячена польському політичному і військовому діячеві, письменнику Міхалу Чайковському, який останні роки життя провів і похований на Остерщині. Народжений в Україні, він створював козацькі полки, щоб визволити Батьківщину з російської опіки. Його гаслом було — «За нашу і вашу свободу!».
Останніми роками люди почали більше цікавитися історією, більше відвідують музеї. Не виняток і Остерський музей, збережений для нас невтомними руками його працівників. Вдячні відвідувачі вже багато років залишають зворушливі записи в Книзі відгуків.
«Це просто справжні подвижники української культури — працівники музею. Ви за безгрошів’я, на ентузіазмі бережете, популяризуєте скарби, вмієте дати їм українне звучання. Найсердечніше дякую, лауреат Шевченківської премії Олексій Дмитренко».
«Цей чарівний острівець історії Остерського краю не може, мабуть, залишити байдужою жодну людину, якій пощастило тут побувати. Головний редактор газети «Я сам/а/» Т. Кондрашенко».
«Приємно здивований ентузіазмом остерчан — працівників музею. Слова великі вдячності за те, що зберігаєте тут. Нач. УМВС в Чернігівській обл. генерал-майор міліції Бевз». «Висловлюю захват працівникам музею, котрі самовіддано і самозречено бережуть вогнище вічності, біля якого їх поставила нелегка музейна доля. Наталя Околітенко, письменниця».
І натхненні поетичні рядки Миколи Сингаївського: «Затишній, воісто історичній і духовній Світлиці — Остерському краєзнавчому музею і його працівникам — дбайливим, розумним господарям на світлі настрої, на добро і віру, «Щоб тут, у зеленавому Острі,// Не гасло сяйво серця і зорі.// Щасти вам, добрі люди,// У свято і у будень».
Величні вікові ялини, котрі пам’ятають щедрого мецената В. К. Солонину, проведуть вас до храму муз, який береже нашу історію.
