У київському Будинку кіно нещодавно зустрічалися з Олександром Аскольдовим — режисером стрічки «Комісар», який знімали півстоліття тому.
Двадцять років це кіно було заборонене за «антирадянщину».
Дитинство нині вже 85-рiчного Аскольдова, до речі, пройшло в Києві, де арештували у 1937 р. батька, а потім і матір 5-річного хлопця.
Творчий вечір і кінопокази відбулися, завдячуючи народній артистці України Раїсі Недашківській, яка знімалася у «Комісарі».
«Дивилася «Комісара» кілька разів. Але на перегляді з режиссером Олександром Аскольдовим, Раїсою Недашківською, з сотнею глядачів, що бачили, можливо, вперше цей заборонений радянською цензурою шедевр, пережила потрясіння, — так відгукнулася журналістка Галина Дацюк.
— І ніжність, і любов. І страждання. І захоплення. І страх. І ще раз захоплення Аскольдовим, який у свої 85 залишився прекрасною і шляхетною людиною. Лише шкодує, що до тріумфу не дожила мама».
Олександр Аскольдов у київському Будинку говорив тихо і виважено. Але це варто було почути.
«Місто мого дитинства»
— Щоразу, коли приїжджаю до Києва, намагаюся побродити знайомими місцями. І щоразу шукаю найзаповітніші місця з дитячої пам’яті.
На жаль, будинку на вулиці Ольгинській, в якому жили, немає.
І ось яке щастя — я знайшов фонтан, який є свідком мого дитинства. Це саме той фонтан, що у скверику перед театром імені Івана Франка.
Одразу пригадалося, як пускали там кораблики, гралися машинками...
Я дуже люблю Україну, люблю Київ. Тут моє коріння. Тут пройшло моє дитинство. Тут живуть мої друзі.
Та сталося як сталося. У 1938 році за доносом розстріляли мого батька — директора заводу «Більшовик».
Маму, до слова, вона була головою Київського міськвиконкому, просто з кабiнету забрали й заарештували, і я, маленький хлопчик, пішов по нічному Києву до друзів, які пізніше відвезли мене до Москви.
Уже там закінчив Московський держуніверситет, захистив у 1958 році дисертацію за Булгаковим.
До речі, це окрема історія. Блукаючи містом, я зайшов до телефонної будки. А на той час ще в доброму порядку зберігалися товстелезні телефонні адресні книги.
Я розгорнув на прізвищі «Булгаков» і почав телефонувати. Різне вислуховував.
І раптом у слухавці обізвався приємний жіночий голос. То була Олена Сергіївна Булгакова, дружина письменника. Вже через кілька хвилин ми сиділи на кухні й розмовляли...
Пізніше працював помічником у міністра культури Катерини Фурцевої, закінчив Вищі режисерські курси.
Із благословення Михайла Ромма і Сергія Герасимова на кіностудії імені Горького почав зйомки фільму «Комісар».
Викинути картину до підвалу архіву
— Сценарій до фільму я писав iз ранніх оповідань Василя Гроссмана «У місті Бердичеві». Відзнято його було 1967 року.
Зйомки відбувалися в Цюрюпинську (нині Олешки) та Кам’янці-Подільському.
«Комісар» — це фільм не тільки про євреїв. Це фільм про все. Про любов, про взаємини. Насамперед, про трагедію братовбивчої війни. Це фільм- попередження.
...Дія відбувається в маленькому містечку, куди входять загони червоної кінноти. Тоді ж з’ясовується, що комісару Вавіловій прийшов час народжувати.
Але бійці її загону не можуть очікувати на комісара. Тому й вирішено залишити її в багатодітній єврейській родині.
Поступово пізнавши важкий побут дружньої сім’ї, комісар пройнялася до цих людей щирим почуттям та довірою настільки, що вирішує залишити їм щойно народжену дитину.
А сама кидається наздоганяти пішки свій загін.
У картини, як і в режисера, унікальна, складна і багато в чому трагічна доля. Фільм робився в муках, у нескінченних протиріччях із режисером.
Уже на стадії монтажу від мене вимагали внести поправки, змінити практично кожну сцену, кадр.
Адже на той момент радянська влада не бажала бачити саме такий варіант громадянської, братовбивчої війни.
Я категорично відмовлявся від змін у фільмі. Тоді ж було вирішено викинути мою картину до підвалу архіву. Мене ж виключили з партії, влаштували вдома обшуки та судили.
На щастя, за ґрати мене не посадили, але життя вже було зламане. Після «Комісара» не зняв жодної стрічки.
Фільм пролежав 20 років на полиці, як антирадянський
— Чому картину засуджували 50 років — зрозуміти неможливо. Це за межею розуміння для всіх. Фільм цікавий грою чудових і унікальних акторів.
Це насамперед Нонна Мордюкова, Ролан Биков, Василь Шукшин, Раїса Недашківська...
Фільм пролежав 20 років на полиці, як антирадянський. Коли в 1987 році був міжнародний кінофестиваль у Москві, на який приїхали де Ніро, Маркес, Ванесса Редгрейв, вони говорили з Горбачовим про цей фільм.
Перед цим я якимось чином пробрався на фестиваль і сказав про фільм. Учасники кінофестивалю зацікавилися й захотіли його подивитися.
І коли нарешті в московському Будинку кіно був показ, нас буквально «розстрілювали» камери, а прес-конференція тривала три години.
Директор фестивалю в Сан-Франциско одразу запросив нас на фестиваль. Так почалася подорож фільму по всьому світу. «Комісар» отримав багато нагород.
Раїса Недашківська, Ролан Биков і Нонна Мордюкова отримали за цю картину «Ніку».
Я ж як режисер — нічого. І це за фільм, який порівнювали з «Броненосцем «Потьомкіним». За фільм вступилися Ролан Биков і Нонна Мордюкова.
Биков говорив, що цей фільм змінює свідомість, а Мордюкова вважала «Комісара» основним своїм фільмом.
Раїса Недашківська у творчих поїздках від товариства «Знання», як «Отче наш», читала монологи і розповідала про «Комісара».
«Ми зараз живемо у часи війни»
— Ми зараз живемо у часи війни. Страшний конфлікт між Росією й Україною. Конфлікт руйнує не просто розуміння світу, а ставлення людей до світу.
І зараз конфлікт пригнічується інформаційною нетерпимістю.
Мій батько воював у громадянську війну, яку я ніколи не обожнював, яка завжди у мене викликала чимало питань. У війни немає і не може бути переможців...
Картину робили в неймовірно важких умовах. У мене є сiм стенограм семи засідань партбюро студії.
Мені ніколи було працювати, ніколи було продихнути. Мене весь час обговорювали.
Ролан Биков говорив: ну гаразд, нас райком гнобить, ЦК гнобить, але чому синагога чіпляється, я зрозуміти не можу.
А це саме був 1965 рік, напередодні 6-денної війни, коли ми розірвали відносини з Ізраїлем...
І обшуки були, і кримінальна справа була, і виключали з партії за цю картину. Мене вислали з Москви. Я поїхав на будівництво — на КамАЗ, що будувався в Татарії, у Набережних Челнах...
Та й там мені пощастило зайнятися улюбленою справою. Я знімав кіно. Життя нелегке, склалося не дуже щасливо, і водночас я дуже щаслива людина.
Тому що я зробив те, що я хотів зробити. Я б ніколи й нічого не поміняв у своєму житті.
«Моїм студентом був принц Уїльям»
— «Комісар» пройшов усіма континентами, і в нього велика кількість європейських призів. Але — жодної нагороди країни, де я живу.
На жодному фестивалі в Росії цієї картини не бачили. І я не отримав за цей фільм жодної копійки.
Ось і цього року ні про ювілей фільму, ні про мій ніхто не згадав. Жодної реакції. За винятком статті Юрія Норштейна в «Новой газете».
Я на сьогодні академік Європейської академії кіно, професор семи різних університетів.
Моїм студентом був принц Уїльям. Я багато років викладав у кіношколах Німеччини, Шотландії, Швеції, Англії та Італії. У Росії читав лекції з літератури та мистецтва в університеті.
