Пророча книжка: чому кожен має прочитати «1984» Джорджа Орвелла

09.08.2017
Пророча книжка: чому кожен має прочитати «1984» Джорджа Орвелла

Джордж Орвелл написав набагато менше, аніж написано про нього.

Роман «1984» увійшов до канону світової літератури як такий, що «відіграв вирішальну роль у боротьбі проти тоталітарної свідомості» (Леонідас Донскіс. Влада та уява. Студії з питань політики та літератури. — К.: Спадщина, 2012). 

«Підготовкою» до тріумфу була політична казка «Колгосп тварин» та спогади про Іспанську війну «Данина Каталонії».

Усі три книжки заново перекладені й випущені «Видавництвом Жупанського» упродовж двох останніх років.

Таким чином маємо ще одного першорядного класика, вважай повністю відтвореного українською.
 
Бо книжки, видані Орвеллом до його іспанської пригоди, мають доволі помірну літературну репутацію.
 
Або, як писав він сам, — то є «так называемый средний роман — то есть обычный, плохо-хороший» («1984» и эссе разных лет. — Москва: Прогресс, 1989).
 
Іспанія в біографії Джорджа Орвелла — екзистенційна пригода.
 
Поїхав туди добровольцем від Лейбористської партії Британії захищати анархістську революцію 1936-го від хунти генерала Франко.
 
Джорджеві ще не було тридцяти, він мав Ітонську освіту — чи не найпрестижнішу в Англії; устиг послужити в колоніальній поліції в Бірмі, звідки звільнився переконаним соціалістом; у Лондоні вийшло кілька його книжок, що дозволяло триматися більш-менш упевнено — й він щойно одружився.
 
Медовий місяць тривав другий тиждень, як з Іспанії надійшла вістка: військові вчинили заколот супроти республікансько-анархістського уряду.
 
Молоде подружжя, не вагаючись, подалося туди, де вже роїлося від куль, і мало хто розумів, хто й куди ті кулі пускає. Авжеж, біографи спостерігали за Орвеллом «щось донкіхотське».
 
Коли б не війна, «Данину Каталонії» можна назвати дорожніми нотатками.
 
Подружжя Орвеллів потрапляє до Барселони, де «усе видавалося дивовижним і зворушливим... Практично всі будівлі... захоплені робітниками-анархістами... На кожній крамничці й кафе напис, що оголо­шував їхню колективізацію... Не було приватних легкових автомобілів — їх конфіскували... Офіціанти і адміністратори дивились вам просто у вічі й ставились як до рівних».
 
Навкруги вирує ейфорія першого каталонського «Майдану», стихійно формуються добровольчі батальйони.
 
Й лише периферійний зір професійного репортера фіксував: «Черги за хлібом тяглися на сотні метрів... Майже всі церкви розвалені, ікони спалені... церкву використовували замість вбиральні... Священи­ків вигнали або й убили».
 
Джордж Орвелл стає добровольцем батальйону, де «новобранцями найчастіше були хлопці років шістнадцяти-сімнадцяти, які вийшли з нетрів Барселони».
 
На ділянці фронту, що її тримав підрозділ, активні бойові дії не точилися: епізодичні вилазки, нічні розвідгрупи; недосипання, недоїдання, холод, воші; «високо над головами пролітали випадкові кулі».
 
Коли годинами-тижнями лежиш в окопі, аби не потрапити під приціл снайпера, голова снує свою постмайданну аналітику, наприклад, таку: «Нам навмисно не видавали вчасно зброю, з остраху, що більшість зброї... можуть потім використати у революційних цілях».
 
А ще — сумніви у правоті неправих засобів тих, за кого воюєш: «Урядові війська розробили цілу техніку вигукування пропагандистських гасел, щоб підривати бойовий дух ворога... таке дійство могло тривати протягом усієї ночі. Поза сумнівом, пропаганда була дієвою... хоч я і знав, що це — нахабна брехня».
 
Нездатність мовчки зносити публічну брехню — портретна риса Орвелла, людини й письменника.
 
Усе ж-таки снайперська куля дістала британського добровольця. Тилові шпиталі, реабілітація в Барселоні.
 
А там — другий каталонський «Майдан». Спровокований, як ведеться до нині, Москвою.
 
Серединою 1930-х різко змінилися геополітичні пріоритети Кремля: з публічного простору зникли згадування про «світову революцію», її адептів — троцькістів — репресовано.
 
Сталін поставив на світовий перерозподіл, тактичним партнером обрано Гітлера.
 
Тепер за кордоном потрібні були не анархічні революціонери, а надійні ієрархічні держструктури-союзники.
 
СРСР направив до Іспанії воєнних радників зовсім не для протидії Франко, а для унеможливлення демократизації Іспанії.
 
«Передусім то була війна політична, —  пише Дж.Орвелл, — Весь світ був сповнений рішучості не допустити революції в Іспанії. Зокрема, комуністична партія, за якою стояла Радянська Росія, кинула всі свої сили на недопущення революції».
 
Парадоксу тут немає — комуністичні партії завжди і всюди були силою антидемократично-контрреволюційною.
 
1917-го в Росії комуністи задушили Лютневу революцію; 1937-го в Іспанії — демократичний здвиг, здійснений рік до того конґломератом ліберальних та лівих партій.
 
Методи місцевих комуністів-маріонеток були, ясна річ, більшовицькі, терористичні.
 
Відтак, «зі вступом у війну Радянського Союзу тріумф комуністичної партії був вирішеною справою... Процес колективізації зупинено, місцеві комітети розпущено, робітничі патрулі знищено».
 
То було трохи згодом, а пора­нений Орвелл став свідком комуністичних провокацій, що спричинили вуличні бої в Барселоні.
 
Усе вельми нагадує лютий 2014-го в Києві. Іспанський «Беркут» дістав згоду на несанкціоновані силові дії: «Гвардійці діяли без наказів, на власний розсуд... Ситуацію погіршували фашисти, які сиділи по одному на дахах, підливаючи масла у вогонь загальної паніки».
 
А за тиждень почалися арешти-облави: колишніх революціонерів і добровольців роззброїли й «проголосили нікчемною бандою переодягнених фашистів, оплачених Франко та Гітлером».
 
Орвеллу з дружиною ледь вдалося втекти з країни, де запанували добряче натреновані росіянами місцеві комуністи.
 
Джордж Орвелл — не пацифіст («взявшие меч и погибают от меча, а не взявшие меча гибнут от гнусных болезней», — пише він у пізнішому есеї), але наприкінці «Данини Каталонії» значить:
 
«Кожна війна — це деградація, оскільки такі речі, як особиста свобода й правдива преса, абсолютно несумісні з військовою ефективністю».
 
Війна — наслідок, причина — агресор. Агресія для нього — антидемократичний прояв за означенням.
 
А «демократія», «революція», «соціалізм» — ситуативні синоніми соціального прогресу, що на нього повсякчас чатує монстр тоталітаризму, для якого війна є способом життя.
 
Це чудовисько з солодким голосом сирени віртуозно грає на усіх інформаційних інструментах: «Что касается широких масс, их мнения, необычайно быстро меняющиеся в наши дни, их чувства, которые можно регулировать, как струю воды из крана, — всё это результат гипнотического воздействия радио и телевидения», — писав Орвелл на початках телевізійної ери; що вже казати про день нинішній.
 
Уже в імпресіоністично-репортажних каталонських спогадах зблискують філософсько-політологічні одкровення:
 
«Ніщо так не спотворило давнього, скрізь однакового розуміння соціалізму, як сприйняття Росії за соціалістичну країну... До офіційного комунізму слід ставитись як до цілком антиреволюційної сили... Коли ми хочемо відродити соціалістичний рух, то необхідною передумовою для цього є знищення радянського міфу».
 
А через десять років по своїх «дорожніх нотатках з війни» Дж.Орвелл напише:
 
«Увесь той досвід став цінною наукою для мене: він показав, як легко тоталітарній пропаганді керувати думкою освічених верств у демократичних країнах» (Колгосп тварин. — К.: Видавництво Жупанського, 2015). 
 
По поверненні до Лондона зразка 1937-го письменник навіч зіткнувся з «одурманивающим воздействием русского мифа на английскую интеллектуальную жизнь» — видавці не висмикували рукопис із рук автора, котрий декларує: «Якщо свобода дійсно щось значить, вона значить право розказати людям те, про що вони не хочуть слухати» (А.Кестлер. Ніч ополудні; Дж.Орвелл. Скотоферма. — К.: РИО «Заповіт» МХП «Информ ВТ сервис», 1991); «Данина Каталонії» вийшла друком лишень два роки по тому.
 
І, попри викривальний фактаж, не стала бестселером. Орвелл зрозумів: шукати переконливих свідчень для «широких мас» треба не серед фактів, а поміж символів. 
 
Сталін породив мистецтво соцреалізму і надав йому статусу отруйної зброї у своїх гібридних війнах на внутрішньому та зовнішньому фронтах.
 
Радіус ураження тієї зброї не мав меж, про що чи не першим сказав саме Орвелл («чтобы быть развращённым тоталитаризмом, не обязательно жить в тоталитарной стране»).
 
Він же оцінив і глибину ментального проникнення радянської облуди: «Мифам, которым верят, свойственно сбываться, ибо они создают тип, «личность», в попытках походить на которые средний человек не пожалеет сил».
 
Орвеллівська протиотрута злим всепроникним міфам з’явилася у серпні 1945-го: казка «Колгосп тварин», де він «переклав теорію Маркса на мову тваринних понять», надрукована стартовим накладом у 4 500 примірників, а вже за два місяці перевидана у 10 000 копій.
 
А 1948-го Джордж Орвелл завершив твір, що стане світовим лонґселером — «1984».
 
Твір, що «відобразив нічні кошмари двадцятого століття і передбачив ті симуляції дійсності й підробки свідомості, що були й залишаються яскравими ознаками сучасного світу мас-медіа...
 
Жодна філософія чи соціологічна теорія не справила більшого впливу на викриття тоталітарної свідомості й політики» (Л.Донскіс). 
 

ХРЕСТОМАТІЯ: ЛІДЕРИ ЛІТА

Завершуємо публікацію «Лідерів літа» — списків найподієвіших книжок піврічного видавничого репертуару, визначених експертами Всеукраїнського рейтинґу (за абеткою). 

Художня класика
Михайло АРЦИБАШЕВ. Санін; Томас ГАРДІ. Джуд Непримітний; Натаніель ГОТОРН. Червона літера; Даніель ДЕФО. Радощі і прикрощі славнозвісної Молл Флендерс. Сер. «Заборонена класика». — Х.: Ранок; Фабула, 416+448+288+368 с.(п)
Атом у запрязі. Фантастика 20-х років; Моя кар’єра. Жіноча проза 20-х років. Сер. «Наші 20-ті». — К.: Темпора, 488+464 с.(п)
Володимир ВИННИЧЕНКО. Намисто. Мала проза. — К.: Наукова думка, 942 с.(п)
Ольга КОБИЛЯНСЬКА. Зібрання творів у 10 томах. Том 4. — Чернівці: Букрек, 400 с.(с)
Говард Філіпс ЛАВКРАФТ. Повне зібрання прозових творів. Том ІІ.  Сер. «Майстри світової прози». — К.: Видавництво Жупанського, 456 с.(п)
Джордж ОРВЕЛЛ. Данина Каталонії. Сер. «Майстри світової прози». — К.: Видавництво Жупанського, 240 с.(п)
Михайль СЕМЕНКО. Повна збірка творів. У 4 томах. — К.: Темпора, 254+256+256+382 с.(п)
 
Життєписи
Лемові леми. — Тернопіль: Богдан, 736 с.(п)
Муза і чин Остапа Луцького. — К.: Смолоскип, 936 с.(п)
Михайло НАЗАРЕНКО. Поховання на могилі (Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі). — К.: Критика, 624 с.(п)
Марко Роберт СТЕХ. Есеїстика у пошуках джерел. — К.: Пенмен, 742 с.(п)
Леонід УШКАЛОВ. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди. — К.: Дух і Літера, 368 с.(п)
Франківська енциклопедія: у 7 томах. Том 1. — Л.: Світ, 678 с.(п)
Галина ХОТКЕВИЧ. Там, де не колеться трава. Гнат Хоткевич та його родина. — Л.: Апріорі, 224 с.(п)
 
Літературознавство / критика
Юрій БАРАБАШ. Вулиця Крокодилів / Невський проспект. І поза ними. — К.: Темпора, 208 с.(с)
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ. Духовний будівничий України. — К.: Мистецтво, 320 с.(п)
Світлана МАЦЕНКА. Метамистецтво: словник досвіду термінотворення на межі літератури й музики. — Л.: Апріорі, 120 с.(п)
Олег РАРИЦЬКИЙ. Партитури тексту і духу. Художньо-документальна проза українських шістдесятників. — К.: Смолоскип, 488 с.(п)
Українська літературна критика ХХ століття. Том 2. Книга 1. — К.: Інститут літератури НАНУ; Наукова думка, 678 с.(п)
Міґель де УНАМУНО. Життя Дон Кіхота і Санчо. — Л.: Астролябія, 480 с.(п)
Шевченківська енциклопедія. Літературні твори. — К.: Інститут літератури НАНУ, 896 с.(п)