Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У селі на Черкащині повністю відтворили побут української сім’ї початку XIX століття
09.11.2016
У Плескачівському музеї. (Фото з власного архіву.)
Унікальний музей стародавнього побуту та народних ремесел працює у селі Плескачівка.
Його організував Сергій Тимофієв, голова спілки зеленого туризму Смілянщини, спільно з сільською радою та відділом культури райдержадміністрації.
Аби привабити туристів у депресивні райони і підтримати розвиток зеленого туризму на Черкащині, він популяризує цей музей і є його директором на громадських засадах.
Стріха рятує від спеки
«Наш музей — повторення тогочасної культури. І ніде в Україні немає такого, де б точно відтворено було, як жила українська сім’я у XIX на початку XX століть», — говорить пан Сергій.
За його словами, історія створення музею розпочалася у 2011 році. Тоді для цього він підшукав приміщення. Було воно в аварійному стані. І щоб довести його до ладу, знадобилося і коштів чимало вкласти, і праці важкої.
«Але завдяки реконструкції нам вдалося відтворити хату у стилі кінця XIX століття. У ній — кілька кімнат і велике дворище», — розповідає «Україні молодій» пан Сергій.
І додає, що у хаті навіть побілка та штукатурка відтворені такими, якими була в ті давні часи. Не змінилися й призьба, ганок, вікна, віконниці, стріха.
За словами пана Сергія, коли приїжджають туристи і їм розповідаєш, приміром, яка в цій хаті стріха, як вона зроблена і яким чином «рятує» приміщення від спеки, скільки такі хати слугували українцям, з якої вони глини будувалися — люди в захваті. Зізнаються, як мало знають про ту, далеку й минулу, нашу Україну.
Сергій Тимофієв каже, що автентичні експонати для музею він збирав особисто у Плескачівці, Сунках та селі Шевченкове.
«У сінях ми розмістили городній інвентар, збрую для коней та волів. Звідти є вихід у приміщення, де наші предки тримали домашню живність — коня, козу, вівцю, корову», — пояснює Сергій Тимофієв.
Друга кімната, каже він, — ремісницька. У ній відновлено виробництво полотна.
На ткацькому верстаті туристи можуть спробувати самотужки виткати три види полотна — тонке, рушникове та доріжки для долу. Тут також покажуть, як із конопель виготовляли нитки, як їх сукали та заряджали у верстат.
Є в музеї і робоче місце чоботаря — відновлено всі інструменти цього майстра, навіть дерев’яні цвяхи. Тут можна побачити весь процес виготовлення взуття — від заготовки до готових чобіт.
Пан Сергій розповідає, що справжнім господарем у давні часи вважався той, хто умів теслювати. Тож у музеї вам покажуть виробництво коліс до воза, ознайомлять з інструментом, яким тоді користувалися — столярним станком, рубанком, дрилем, коловоротом, пилкою лучковою, лобзиком. Все можна взяти до рук і вправно попрацювати.
І солом’яний манекен
«У нас музей не за шнурочком, він «живий». Адже з порога ви потрапляєте в епоху позаминулого століття», — наголошує Сергій Тимофієв. Тут можна дізнатися все й про швацьку справу.
Більше того, на швейній машинці «Зінгер» пошити полотняну сорочку. А для того, щоб гарно роздивитися виріб під час роботи, тут є таке диво, як солом’яний манекен.
Новенький виріб можна попрасувати «вугільною» праскою. Таких прадавніх прасок зібрали аж п’ять.
«По цих прасках можна читати історію, адже їх залишили на нашій землі вояки із Австро-Угорщини, Польщі, Німеччини та Румунії», — пояснює Сергій Тимофієв.
Є в музеї і скрині, звичайні та з музичним замком. Цікавою є комора, у якій українські сім’ї зберігали та переробляли збіжжя.
Там стоять дерев’яні ваги, гирі, мірки, наповнені гречкою, пшеницею, вівсом. Усе це можна перемолоти, перевіяти, просіяти, замісити та випекти у печі хлібину.
У коморі є й кузовки для збору ягід, зроблені з кори липи ще з позаминулого сторіччя. Тоді ці краї славилися вирощуванням смородини, малини та полуниці. Поставляли їх у торговий дім Яхненків-Симиренків аж у Санкт-Петербург.
У хаті-музеї можна побачити і процес переробки тютюну, а на кавомолці княгині Наталі Яшвіль, яка свого часу володіла цими землями, навіть перемолоти кавові зерна.
Головна кімната — велика світлиця. А в ній — іконостас, адже без молитви наші предки ніколи не розпочинали працювати.
Тут же, під стелею, висить колиска, у якій виколисували діточок. Стоїть великий стіл, є чимало різноманітного посуду.
Вражають туристів і унікальні грецькі амфори. Пан Сергій припускає, що потрапили вони до Плескачівки кілька століть тому, коли українці обмінювалися товаром із турками.
«Предки родини, яка передала до музею ці амфори, були, за нинішніми поняттями, «човниками»: возили збіжжя до Криму», — уточнює директор музею.
Відвідувачам цікаво дізнатися й про те, чим у ту пору топили піч, що означає «позичний» казан, як уміли зберігати їжу без холодильників, які обов’язки були в дітей, якими лампами користувалися у сінях, коморі, ремісницькій кімнаті, над святковим столом. Про все це вам не лише розкажуть, а й покажуть.
А для того, аби туристам було комфортно провести у Плескачівці свій вихідний чи відпустку, у цьому селі створено ще й низку зелених садиб — «Холодноярський зорепад», «Лісова легенда», «Ялинка».
У цих будинках приїжджі знайдуть затишок і комфорт, тут вони зможуть переночувати, поласувати смачними стравами за старовинними рецептами, звареними у печі, скуштувати солоні грузді, половити рибу у ставку, подихати свіжим повітрям і помилуватися чудовими краєвидами. Адже недарма навколишній ландшафт називають маленькими Карпатами.
Сергій Тимофієв зізнається, що радіє, коли у Плескачівський музей їдуть люди з усієї України, аби більше дізнатися про стародавній побут та народні ремесла. Шкода, каже, що ним так мало цікавляться самі сміляни — тільки три школи з району побували тут на екскурсії.
